Французька література доби класицизму - Класицизм у літературі XVII століття

Французька література доби класицизму - Класицизм у літературі XVII століття

Кінець XVI і XVII ст. у Франції були позначені ворожнечею між католиками і гугенотами (прихильниками реформованої церкви), яку тимчасово вдалося залагодити королю Генріху IV, боротьбою придворних груп за вплив на спадкоємця трону після загибелі короля, великим впливом на життя Франції відомого в історії кардинала Рішельє, який формував ідеологію держави і зробив для країни чимало корисних нововведень, залишаючись до кінця свого життя першим міністром. Саме Рішельє дав наказ створити французьку Академію, сприяв виходові першої в Європі газети у Франції, зробив літературу частиною державної ідеології, вимагаючи від письменників підтримки королівської влади. Саме він приділяв увагу мові, словникам, призначав довічні пенсії письменникам, які працювали у напрямку класицизму. Започатковані державотворчі та ідеологічні принципи кардинала Рішельє підтримав і розвинув король Луї XIV, роки правління якого були позначені розквітом класицизму у Франції.

Зачинателем французького класицизму вважається придворний поет короля Генріха IV Франсуа де Малерб, який першим у XVII столітті вимагав жорсткої державної політики у сфері літератури. Теоретиком французького класицизму був Ніколо Буало, автор поетичного кодексу, який містив правила і закони творчості - “Поетичне мистецтво”.

Представники напряму бароко у Франції отримали назву прихильників преціозної літератури, які вимагали відмежування від “низької” дійсності і у виборі образів, і в сюжетах, і в мові. Така преціозна література була зразком ввічливості, вишуканості, своєрідною філософією життя, проте життя вигаданого, нереального, антипода сучасності.

Поряд із бароко і класицизмом у Франції в XVII ст. розвивався і ренесансний реалізм, який зосереджував увагу на щоденному побуті і матеріальному житті звичайної людини. Поширеним був також жанр афоризму, коріння якого сягало античності і головною перевагою якого був мудрий лаконізм. Блискучим майстром афоризму був аристократ Франсуа де Ларошфуко - автор книги “Роздуми, або Моральні вислови і максими” (1665), прославленим автором крилатих фраз був Жан де Лабрюйєр - автор книг “Характери Теофраста, переклад з грецької” та “Характери, або Звичаї нашої доби”, де містились іронічні зауваження про аристократів і співчутливі - про простих людей.

Одним із найвизначніших поетів Франції XVII століття був Жан де Лафонтен, який загальноєвропейську славу заслужив своїми байками, хоча писав ще комедії (“Євнух”), романи, “Віршовані казки та оповідання” тощо. Сюжети байок Лафонтена переважно були запозичені в Езопа, проте відзначались народністю, філософським змістом, не лише висміювали людські вади, а й містили точні психологічні спостереження.

У літературі французького класицизму основним жанром стала класична трагедія, яка показувала ідеалізовані пристрасті та піднесених героїв. Художня система класицизму найповніше проявилась у творчості П’єра Корнеля (1606-1684) - творця класичної французької трагедії. Корнель народився в Руані, був сином заможного буржуа-адвоката, розпочав свою творчість із маленьких віршів та першої комедії “Меліта”, яка швидко забулась сучасниками. Не зробила його знаменитим і трагедія “Медея” за грецькими мотивами. Величезний успіх мала драма Корнеля “Сід”, яка, проте, викликала дискусію, бо заздрісники- недоброзичливці оголосили твір шкідливим із точки зору суспільної моралі, внаслідок чого і сам автор зазнав серйозних звинувачень.

Більш орієнтованими на вимоги класицизму були твори драматурга - трагедії “Горацій”, “Цінна”, “Полієвкт”, які принесли Корнелю офіційне визнання і закріпили за ним репутацію першого драматурга Франції, а в подальшому підтверджували це звання понад десять років, та потім письменник почав зазнавати творчих невдач, бо його драми були вже дещо старомодними, тим більше, що в театральному житті все голосніше лунало ім’я молодшого драматурга - Жана Расіна. Наприкінці життя Корнеля його творчість була майже забутою.

Драматург Жан Расін (1639-1699) мав релігійну освіту і чернече виховання, а офіційне визнання як поет одержав, написавши оду “Німфа Сени” з приводу весілля юного короля Людовіка XIV, за що отримав сто луїдорів гонорару від впливового міністра. Поради щодо перших драматичних спроб він одержав від старшого на 17 років Мольєра, внаслідок чого були написані ранні твори “Фіваїда”, “Александр”. Покинувши театр Мольєра, Расін втратив і його прихильність.

Наступні твори драматурга - трагедія “Андромаха”, п’єса “Сутяги”, успішна “Іфігенія в Авліді”, “Британік”, “Берніка”, “Федра”, “Гофолія” та інші. Загалом доробок Расіна ознаменував новий етап у розвитку класицистичної трагедії, бо його твори відбивали кризу абсолютної монархії. Розробляючи сюжети своїх трагедій, запозичуючи їх з античної літератури та з Біблії, драматург наповнював їх злободенним суспільно-політичним звучанням, підіймав актуальні морально-етичні проблеми. В образах, створених Расіном, на перший план виходить психологічний аналіз особистих почуттів і пристрастей, душевна боротьба.

Найвидатнішою постаттю французького класицизму є Мольєр (1622-1673), син королівського шпалерника, Жан Батист Поклен, який пов’язав своє життя з театром наперекір волі батька. Перш ніж писати власні твори він займався обробкою народних комедій-фарсів. До Мольєра прихильно ставився король Людовік XIV, це захищало письменника від гніву католицької церкви. Мольєр до кінця життя виконував ролі у своїх комедіях і помер теж на сцені під час вистави “Удаваний хворий”. Йому належить 34 твори, найвідоміші з яких - “Тартюф”, “Міщанин-шляхтич”, “Дон Жуан”, “Мізантроп”, “Скупий” та інші.

Найбільш викривальною і дошкульною є комедія “Тартюф” (назва асоціюється із старим французьким словом - обман, шахрайство), спрямована проти церковного лицемірства і облудності священиків-святенників. Її герой Тартюф - лицемір, який втерся в довіру до Оргона, привласнив його майно, але був викритий і покараний. Ця комедія чи не найбільш багатостраждальна у драматурга, бо її довелося кілька разів переробляти на вимогу цензури. Тартюф - огидний шахрай, для якого лицемірство стало характером.

Моральну деградацію аристократії Мольєр викриває і в подальших комедіях - “Дон Жуан” та “Мізантроп”. У першій подається образ цинічного звабника, про якого власний слуга говорить, що для хазяїна немає нічого святого, що він чудовисько, яке ні в що не вірить і нікого не любить. Автор наголошує, що Дон Жуан - аристократ, і це привілейоване становище забезпечує йому недоторканність і безкарність. Портрет цілковитого егоїста доповнюється його зневагою не тільки до людей, а й до Бога. Від свого господаря Дон Жуана дещо відрізняється його слуга Сганарель, який хоч і захищає мораль і релігію, але понад усе любить гроші, а ще він підлий і боягузливий. Тому у фіналі п’єси Дон Жуан потрапляє в пекло, а його слуга покараний тим, що господар не розплатився з ним за службу.

Герой твору “Мізантроп” настільки чесний, принциповий і несхильний до лицемірства та обману, що це створює проблеми йому самому, бо він не здатний призвичаїтись, пристосуватись до життя в суспільстві. Тому Альсест і починає ненавидіти людей за їхню підступність, облудність, вважати, що вони всі позбавлені моралі і доброчесності.

У комедії “Скупий” автор висміює патологічну скнарість Гарпагона, яка, дійшовши до найвищої межі, винищує всі інші риси характеру персонажа і стає панівною, перетворює Гарпагона на хижака (його ім’я утворене від латинського гарпун, у переносному значенні - хапуга). Щоб вижити біля скнари, інші персонажі змушені вдаватися до обману, лицемірства, навіть розуміючи, наскільки це нечесно.

Відповідно до законів класицизму, головний персонаж комедій Мольєра наділений однією панівною рисою, це дозволило письменникові дати узагальнену картину найогидніших людських вад - марнославства, жадібності, лицемірства тощо. Мольєр також не цурався й народної традиції фарсового театру, писав не лише “високі комедії”, у яких підіймав серйозні проблеми, а й веселі комедії-балети, найвідоміша з яких - “Міщанин-шляхтич”.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.