Література Англії XVII століття - Класицизм у літературі XVII століття

Література Англії XVII століття - Класицизм у літературі XVII століття

Політичне й суспільне життя в Англії у XVII столітті проходило під релігійними лозунгами. Найповнішим виявом ідеології Англії було пуританство - від латинського чистий, погляди англіканської протестантської секти, яка прагнула звільнитись, очиститися від залишків католицизму (вирізнялася суворою, переважно показною моральністю). Для пуритан Біблія була каноном не лише релігійних, а й політичних та естетичних істин. Це наклало відбиток і на літературу цього періоду. В англійській літературі XVII століття важко виділити чіткі межі між стильовими напрямами - ренесансним реалізмом, класицизмом і бароко, бо творчості англійських письменників притаманне поєднання рис реалізму і бароко, бароко і класицизму. Покоління, яке прийшло після смерті королеви Єлизавети, було не схильне довіряти розумові, а було прихильне до традиційної віри.

Найвидатнішим представником так званої метафізичної (барокової) школи в англійській поезії першої половини XVII ст. був Джон Донн (1572-1631), який здобув освіту в Оксфордському і Кембриджському університетах. Свій творчий шлях поет починав як ренесансний митець, оспівуючи земне життя і його радощі. Проте в 90-ті роки XVII століття він починає замислюватися над минущістю всього на світі. Такі настрої проявились у поемах “Шлях душі” та “Анатомія світу”. Продовженням поетичної творчості Джона Донна стали його проповіді, адже за наполяганням короля Якова він прийняв сан священика і вважався найавторитетнішим проповідником у Лондоні. Сам поет називав свої вірші “грубими і дикими”. Його хвилювали складні почуття, сповнені суперечностей, зіткнень, жорстока боротьба, життєві контрасти. Основними мотивами його поезії були філософське пізнання світу, суперечність і страждання у коханні, розлука і туга за коханою, філософський сенс смерті, перевага осені над весною як перевага зрілості і заходу над сліпим і неусвідомленим вируванням життєвих сил тощо. Джон Донн писав також дошкульні сатири.

Найвідомішим драматургом Англії в XVII ст. був Бен Джонсон (1573-1637), який дружив із Шекспіром і обожнював його як свого кумира. У своїх творах Бен Джонсон дотримувався реалізму і прагнув відобразити дзеркало розміром зі сцену, щоб у ньому світ побачив потворність свого часу. Кращі комедії драматурга - “Всякий у своїй вдачі”, “Вольпоне, або Лисиця” та інші. Вони повчальні і в’їдливі, подібні на розгорнуті байки з обов’язковою мораллю. П’єси Джонсона сповнені вченості, насичені античною міфологією, іменами середньовічних алхіміків і богословів.

Нова епоха англійського театру позначена творчістю таких драматургів, як Бомонт і Флетчер, які, на противагу простонародному духові комедій Джонсона, прагнули аристократизувати театр, внести у сценічне дійство вишуканість і благочестя. Їх твори закликали шанувати короля і вірно йому служити.

Особливе місце в англійській літературі цієї доби займає поет і публіцист Джон Мільтон (1608-1674) - інтелектуал свого часу, син заможного нотаріуса. Мав блискучу освіту, міг залишитись для наукових занять у Кембриджському університеті, але знехтував можливістю через небажання стати священиком. Розпусне і свавільне життя аристократів не приваблювало Мільтона, який прагнув до наук і знань, усамітнення і творчості. У час революційних подій у Англії Мільтон виступив як публіцист, згодом він став консультантом із питань міжнародної політики. У роки Реставрації Мільтон втратив майже все своє майно, ледве уник смертної кари, втратив зір, дуже бідував. Окрім публіцистичних праць, Мільтон був автором цілого ряду трактатів, зокрема трактату “Про виховання”, що став важливим, знаковим твором у становленні гуманістичної педагогіки. У період революції Джон Мільтон майже не звертався до поезії.

У творчості Джона Мільтона виділяють чотири періоди. Під час першого і другого (роки активної політичної боротьби) він - поет-початківець, його твори ще не мали поетичної індивідуальності, серйозної тематики, але свідчили про великий інтерес молодого автора до політичного життя (“На ранок народження “Христа”, “Страсті Господні”, поеми “Веселий” і “Задумливий”, драма “Комус”). Поет розповідав про свої сумніви, адже світ сповнений краси і насолоди, а Бог потребує аскетизму. Піти за Богом - втратити земні радощі, віддатися насолодам і красі - стати грішником.

Третій період творчості Мільтона був позначений його активною політичною діяльністю, коли поет в основному - публіцист. Він пише трактати, статті, дослідження, набуває політичного досвіду (“Іконоборець”, “Захист англійського народу”, “Про розлучення” та ін.). В останній період творчості Джон Мільтон написав найвідоміші свої твори - поеми “Втрачений рай”, “Повернений рай” та драму “Самсон - борець”.

У гіркі роки бідування Мільтон створив одну із найбільших епічних поем людства - “Втрачений рай”. За зразок він узяв твори Гомера, Вергілія, Тассо, трагедії Софокла і Еврипіда. Сюжет автор узяв із Біблії. Поема Мільтона підбивала підсумки роздумів поета про релігію і філософію, про долю людства і про шляхи його вдосконалення. Герої його твору - Бог, сатана, Месія, Адам і Єва, а світ представлений як арена віковічної боротьби Добра і Зла. У творі осмислюються біблійні історії про повстання сатани проти Бога, про його наміри знову повстати проти Царства Небесного, про його проникнення в Едем і спокусу Єви тощо. Свобода волі, яку Бог подарував Людині, стає причиною гріхопадіння Єви, наголошує автор. Вкусивши заборонений плід, вона впустила у новостворений світ Гріх і Смерть. Гріховне людство потрапляє під владу сатани, а тому воно повинне замолювати гріх молитвами і покаяннями.

Джон Мільтон описує людину в традиціях Ренесансу. Біблійна історія про спокусу сатаною Єви і про вигнання прабатьків людства з Раю поет подає по-філософськи, проте погляди його дещо суперечливі. Його сатана - це богоборець, який мститься Богові за своє приниження. У цьому образі відчувається пафос знищення авторитетів і гордині пуританина. Інша суперечність у тому, що сатана спокушає Єву знанням (плід із дерева пізнання добра і зла), яке призвело до гріха і загибелі. У той самий час Мільтон шанував науку, у своїх памфлетах звеличував знання.

Поема “Повернений рай” - це обробка біблійної історії про марність спокуси Ісуса Христа сатаною, проте в ідейно-художньому плані вона поступається попередньому твору. Тут немає ентузіазму бунту і повстання, яким пройнятий попередній твір, немає яскравих і живих характерів, проте ідеї моральної стійкості та духовної непідкупності були актуальними в роки Реставрації, а це й зумовило значення поеми. Лебединою піснею Джона Мільтона стала героїчна трагедія “Самсон-борець”, написана також на біблійний сюжет і тісно пов’язана з подіями англійської революції. У ній ідеться про помсту зрадженого дружиною Самсона своїм ворогам, про його трагічну загибель під зруйнованим храмом.

У 1660 році на англійський престол був запрошений Карл ІІ. Література цього періоду (Реставрації) була пройнята духом гедонізму і нігілізму, тобто духом насолоджування життям і заперечення всіляких норм поведінки, правил і законів. Яскравим зразком такої літератури була творчість графа Ротчестера, поета суто еротичного плану. Відомою була творчість письменників Д. Беньяна (повість “Шлях паломника”) та С. Батлера (поема “Гудибрас”), які відобразили в своєму доробку невдоволення широких кіл англійського народу режимом Реставрації та глибоку кризу суспільних відносин.

Відомим драматургом доби Реставрації був Уїльям Уїчерлі, юрист за освітою, аристократ за походженням. Його твори яскраво відображали життя аристократів того часу, найвідоміші його комедії - “Любов у лісі, або Сен-Жерменський парк”, “Джентельмен-танцмейстер”, “Провінціалка” та інші. Була відомою і творчість Уїльяма Коргріва, автора комедій “Старий холостяк”, “Любов за любов” тощо.

Представником англійського класицизму XVII ст. був і засновник англійської літературної критики Джон Драйден, автор віршів, прозових і драматичних творів, близьких до французького класицизму. Його поезії здебільшого вихваляли Кромвеля і Карла ІІ. Йому належить твір “Про драматичну поезію”. Драйден симпатизував французькому класицизму і прагнув перенести його досягнення на англійський ґрунт, він високо оцінював творчість Шекспіра, Бена Джонсона. Мова його творів близька до мови кращих реалістичних творів XVII ст.

Сімнадцяте століття дало і відомих англійських філософів, зокрема Томаса Гоббса (1588-1679) та Джона Локка (1632-1704). Книга Гоббса “Левіафан”, наприклад, стала теоретичним обґрунтуванням сучасного суспільства. Філософ розумів, що основною ознакою нового суспільства є індивідуалізм і висловив свої висновки знаменитим афоризмом “Людина людині вовк”. Він вважав, що всі люди рівні від народження і мають рівні права, але боротьба за приватні інтереси породжує війну всіх проти всіх. Щоб цього не сталось, люди змушені поступитись частиною своїх прав структурі, яка покликана регулювати відносини в суспільстві, - державі, яку Гоббс називає іменем чудовиська-велетня, Левіафаном. Філософа поважали його сучасники, шанував король. Думки Гоббса щодо влади держави продовжив його наступник Локк, який запропонував розділяти владу на незалежні гілки - на законодавчу і судову, внаслідок чого Левіафан начебто ставав трохи слабшим.

Висновки. Отже, в літературі Іспанії, Франції та Англії сімнадцятого століття виразно простежуються риси таких напрямів, як ренесансний реалізм, бароко і класицизм, останній з яких був представлений найвидатнішими зразками. Література доби класицизму свідчила про заглиблення людини у свій внутрішній світ, про перевагу індивідуального сприйняття життя, про етичні вимоги суспільства, яке мріяло про моральну досконалість і засуджувало ганебні риси аристократії, такі як облесливість, лицемірство, розпуста та інші. Більшість авторів цього часу займалися серйозним осмисленням Біблії, інтерпретували її класичні сюжети, шукали шляхи вдосконалення грішної людини, підтримували її прагнення до духовної досконалості. Це пояснювалось і релігійним вихованням, і критичною налаштованістю говорити про суспільні недоліки, і політичними переконаннями письменників, які нерідко самі брали участь у політичних подіях, були священиками, духівниками і філософами.

Список літератури

1. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури XVII-XVIII століття: навч. посібник / Г. Й. Давиденко, М. О. Величко. - Київ: Центр навчальної літератури, 2007. - 292 с.

2. Багацька О. В. Література Англії: навч. посібник / О. В. Багацька, М. В. Дука. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006. - 442 с.

3. Ніколенко О. М. Бароко, класицизм, просвітництво: Література XVII-XVIII ст.: посібник для вчителя / О. М. Ніколенко. - Харків: ТОВ “Веста” ; Вид-во “Ранок”, 2008. - 224 с.

4. Удовиченко Л. М. Енциклопедія-довідник зі світової літератури / Л. М. Удовиченко. - Київ: Видавничий дім “Освіта”, 2012. - 144 с.

Тести

1. Яка європейська країна вважається батьківщиною бароко:

а) Іспанія;

б) Італія;

в) Англія;

г) Німеччина?

2. У якій країні у сімнадцятому столітті виник класицизм:

а) Англії;

б) Італії;

в) Франції;

г) Німеччині?

3. Як перекладається з італійської мови слово бароко:

а) химерний, вишуканий;

б) давній, старовинний;

в) новий, сучасний;

г) веселий, розважальний?

4. Хто із іспанських письменників є засновником світового образу Дон Жуана:

а) Лопе де Вега;

б) Тірсо де Моліна;

в) Мольєр;

г) Джон Мільтон?

5. Який твір Дона Педро Кальдерона де ля Барки вважається його найвідомішою, найкращою драмою:

а) “Дама-невидимка”;

б) “Життя - це сон”;

в) “З коханням не жартуй”;

г) “Поклоніння хресту”?

6. Хто з названих поетів був найвідомішим байкарем Франції періоду класицизму:

а) Лафонтен;

б) Вольтер;

в) Мольєр;

г) Расін?

7. Хто є автором знаменитої у французькому класицизмі трагедії “Сід”:

а) Корнель;

б) Расін;

в) Лафонтен;

г) Ларошфуко?

8. Хто автор відомих комедій “Скупий”, “Тартюф”, “Мізантроп”:

а) Лопе де Вега;

б) Кальдерон;

в) Лафонтен;

г) Мольєр?

9. Які із названих епічних поем були створені Джоном Мільтоном:

а) “Втрачений рай”, “Повернений рай”;

б) “Шлях душі”, “Анатомія світу”;

в) “Дон Жуан”, “Мізантроп”;

г) “Британік”, “Берніка”?

10. Хто вважається найвидатнішим представником так званої метафізичної (барокової) школи в англійській поезії першої половини XVII століття:

а) Бен Джонсон;

б) Джон Донн;

в) Джон Мільтон;

г) Уїльям Уїчерлі?

Практичне завдання до теми

Прочитайте афоризм Франсуа де Ларошфуко із книги “Роздуми, або Моральні вислови і максими”:

Лише прикрий збіг обставин відкриває нашу сутність тим, хто нас оточує, і, головне, нам самим.

Дайте відповідь на запитання:

- Про яку невідому навіть нам самим нашу сутність говорить автор?

- Чому цю сутність може відкрити лише “прикрий збіг обставин”?

Запитання для самоконтролю

1. Які художньо-естетичні вимоги класицизму?

2. Як естетичні принципи класицизму втілювались у характерах героїв художніх творів?

3. У чому полягає філософський зміст найвідомішого твору іспанського драматурга “Життя - це сон”?

4. Які класичні типи і характери, створені французьким драматургом Мольєром, стали символами певних моральних якостей людини?

5. У чому виявляється філософський зміст і біблійне наповнення творів Джона Мільтона “Втрачений рай” і “Повернений рай”?






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.