Просвітництво в літературі Англії XVIII століття - Просвітництво у країнах Західної Європи

Просвітництво в літературі Англії XVIII століття - Просвітництво у країнах Західної Європи

Англія стала батьківщиною сентименталізму, назва якого походить від назви повісті “Сентиментальна подорож” письменника Лоуренса Стерна, хоча ще до нього інший письменник С. Річардсон узаконив у літературі культ почуття, своєрідне “блукання серця”, поезію сліз, афектацію духовного страждання. Афектація - штучна піднесеність і збудженість, перебільшений і підкреслений вияв якого-небудь почуття, настрою. На відміну від класицистів, які захоплювалися героями та героїчним, сентименталісти вважали за необхідне звертатися до відображення людей слабких, скривджених, зворушливо нещасливих. Сентименталісти звернули особливу увагу на почуття, настрої, тривоги, інтуїцію, передчуття, на природу, співзвучну внутрішньому світові персонажів. Вони мали на меті прикрашати та ідеалізувати дійсність, розчулювати читача, показувати пейзаж через сприйняття серцем простої особистості з народу.

Англійська література доби Просвітництва має три періоди - література раннього Просвітництва (1688-1730), література класичного Просвітництва (1730-1750) і література пізнього Просвітництва (1750-1780). У роки першого періоду англійські просвітники різко виступають проти феодальних пережитків і релігійного лицемірства. Серед них - філософи Шефтсбері, Мандевілль, поет О. Поп і романіст Д. Дефо.

Найбільш яскравим представником поезії англійського класицизму був Олександр Поп (Поуп) (1688-1744), перші вірші якого з’явилися, коли авторові було шістнадцять років. Серед найвідоміших творів Попа - “Пасторалі”, “Досвід про критику” (переказ у віршах “Мистецтва поезії” Буало), поема “Віндзорський ліс”, героїчно-комічний епос “Викрадення локона” та інші. О. Поп переклав англійською мовою “Іліаду” і “Одіссею”, займався виданням творів В. Шекспіра. Дружив із Джонатаном Свіфтом. Головні ідеї англійської просвітницької реформи поет виклав у віршованому трактаті “Досвід про людину” (автор називав трактат листами), який складався із чотирьох розділів: перший - листи про ставлення людини до Всесвіту, другий - про розум і почуття, третій - про єдність людини і суспільства, четвертий - роздуми про щастя.

Одним із найвідоміших англійських письменників доби Просвітництва був Д. Дефо (1660-1731). Його творча спадщина вражає: він залишив близько чотирьох сотень праць, двісті п’ятдесят з яких були опубліковані за життя автора. Проте всесвітню славу приніс йому роман “Робінзон Крузо”. Всупереч мріям батька про церковну кар’єру сина, сам майбутній письменник марив подорожами і пригодами в далеких країнах. Участь у повстанні і необхідність приховувати свою особу після його придушення змусили Даніеля змінити своє родове прізвище “Фо” на “Дефо”, займатись торгівлею мужньо боротись із бідністю. Зацікавившись журналістикою, Дефо написав статтю, в якій підтримав право людини на свободу і вільний вибір релігії, за що навіть посидів у тюрмі, а ще три дні його виставляли на ганьбу на різних майданах Лондона. Упродовж п’ятнадцяти років Дефо займався політикою і письменством. Просвітительський роман “Робінзон Крузо” приніс йому небачену славу. У творі автор показав шлях морального відродження людини, перенесеної з цивілізованого суспільства, сповненого недоліків, у природні умови, де вижити можна було лише завдяки старанній праці, власному розумові, винахідливості, хоробрості, завдяки єднанню з природою. Тому тема праці стала в романі основною. Неперехідна цінність роману полягає у прославленні сміливого пошуку і відкриття нових земель, звеличенні мужності, наполегливості, винахідливості, сміливої боротьби за виживання. Автор показав, що суспільство псує людину, а відродитися вона може, злившись із природою. Поштовхом до написання роману стала реальна історія моряка Олександра Селькірка, який і був прообразом Робінзона. Робінзон Крузо - і є “природна людина”, бо він самотужки навчився всіх сільськогосподарських робіт і всі необхідні для життя на безлюдному острові речі виготовив власними руками, а ще приручив тварин і вистояв у боротьбі проти дикунів-канібалів, захистивши своє господарство і врятувавши життя дикуна, якого назвав П’ятницею. Він не лише захистив нецивілізовану людину від переслідувачів-людоїдів, а ще згодом навчив його всього, що умів сам, привчив до праці.

Чимало передових ідей висловив у своїх творах Джонатан Свіфт (1667-1745), життя якого теж щасливим назвати важко, адже він ріс без батька, в дитинстві перебував під опікою дядька, певний час був секретарем у свого далекого родича. Літературну творчість він розпочав у тридцять років, коли ним був написаний перший памфлет “Битва книг”, сатира “Казка про бочку”. Частину життя Дж. Свіфт жив у Ірландії, де народився. Живучи в Лондоні, він писав памфлети, спрямовані проти війни, виступав проти хабарництва. Письменник також відігравав визначну політичну роль у житті Англії, адже був довіреною особою прем’єр-міністра уряду лорда Болінброка, неофіційним радником кабінету міністрів. Він славився своєю чесністю і непідкупністю, завжди боровся за свободу Ірландії. Своє майно Джонатан Свіфт заповів на будівництво притулку для психічно хворих людей. Найвідоміший твір письменника - “Мандри Гуллівера”, розповідь про казкові подорожі героя до різних країн, яких насправді немає, до країн ліліпутів, мавпоподібних істот і шляхетних коней тощо. Цей роман насправді був сатирою на суспільство, в якому процвітали пиха, жадібність, жорстокість, свавілля, інтриги, несправедливість, незліченні моральні вади тощо. Автор мав ілюзорні романтичні наміри виправити і вдосконалити світ людей. У кожній частині роману (подорожі до чергової екзотичної, неймовірної країни) Свіфт показує англійську реальність - парламентську боротьбу, придворні інтриги, шпигування і пліткування, продажність, зрадництво тощо. “Мандри Гуллівера” мали величезний резонанс і вплинули на всю подальшу англійську сатиру наступних часів.

У період класичного Просвітництва художня література Англії досягла найбільшого розквіту. Вона представлена іменами С. Річардсона, Г. Філдінга, Т.-Д. Смоллета, Дж. Лілло, Р. Шерідана та інших. Семюель Річардсон належав до поміркованих просвітників, був першим творцем сентиментального сімейно-побутового роману, першим в англійській літературі звернув увагу на почуття простих людей у своїх романах “Памела”, “Клариса Гарлоу”, “Історія сера Чарльза Грандісона”, які принесла авторові світову славу. Твір “Клариса Гарлоу” був першим англійським романом у листах, його метою стало прагнення письменника пробудити совість у читачів, повернути англійському суспільству активне ставлення до проблем моралі. У ньому розповідалося про долю героїні Клариси, яка необачно закохалась у “щирого джентльмена”, негідника Ловелеса (це ім’я згодом стало символом) і після багатьох злигоднів потрапила на суспільне дно, а потім - у боргову тюрму.

Письменник Генрі Філдінг став відомий романом “Історія Тома Джонса, знайди” - своєрідною пародією на “Кларису”, бо жертвою інтриг, спокуси і обману став юнак, а його рятівницею - кохана дівчина. Цей письменник уперше увів у літературний твір оповідача - себе самого, що дало йому можливість поділитись із читачем власними поглядами. Інші твори Філдінга - “Любов у різних масках” та ін.

Велику популярність завоювали твори Тобайяса Джорджа Смолетта, автора романів “Родрік Рендом”, “Перигрін Пікль” та ін. Письменник перебував на межі просвітницького і передромантичного світоглядів, був поборником національної свободи свого народу. Англійська просвітницька драматургія представлена іменами Стиля, Аддісона, Лілло, Шерідана.

Період пізнього Просвітництва - це був час панування сентименталізму, представленого творами Лоренса Стерна (“Сентиментальна подорож”, “Тристан Шенді”), Джеймса Томсона (автор поем “Літо”, “Осінь”, “Зима”, “Весна”), Едуарда Юнга (філософська поема “Скарга, або Нічні думи про життя, смерть і безсмертя”), Томаса Грея (“Елегія, написана на сільському кладовищі”) тощо.

Улюбленцем мільйонів став шотландський поет Роберт Бернс (1749-1796), який у своїх творах змальовував життя й характери селян (“Був бідний фермер батько мій”), виступав проти соціального й національного гноблення (“Веселі жебраки”), висловлював революційні настрої (“Дерево свободи”, “Чесна бідність”). Бернсу належить збірка поезій “Вірші”, переважно на шотландському діалекті. Знаючи фольклорну поезію Шотландії та Англії, Р. Бернс використовував її традиції у власних творах, поєднував високу майстерність і простоту. Головними мотивами його поезій стали кохання і дружба, взаємини людини і природи, право молодості на щастя, суспільна нерівність, любов до життя і зневага до багатства. Поряд із піснями про кохання, розлуку, творами на популярні народні мотиви поет написав великі твори - “Джон Ячмінне Зерня”, “Дружба колишніх днів” та інші. Захищаючи Р. Бернса від звинувачень у “грубості” і “плебействі”, Вальтер Скотт зазначив, що поетові притаманні почуття власної гідності простої людини з гордою душею, як були вони притаманними для афінського чи римського громадянина. Але Роберт Бернс говорив не лише про свою зневагу до влади. Важлива складова його поезії - любов до чесних простих трудівників з їх високими моральними законами і повагою до звичаїв предків.

У роки Великої французької революції поет написав твори “Пісні смерті”, “Дерево Свободи” та інші.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.