Література французького Просвітництва XVIII століття - Просвітництво у країнах Західної Європи

Література французького Просвітництва XVIII століття - Просвітництво у країнах Західної Європи

На відміну від англійського Просвітництва, яке сформувалося після завершення у XVIII столітті буржуазної революції, Просвітництво у Франції розвивалося в умовах революційних настроїв і боротьби буржуазії і простого народу проти монархії і феодалізму. Ці настрої і боротьба постійно зростали, тому й французька література XVIII ст. відзначалася сильним громадянським пафосом і волелюбними настроями. Французьке Просвітництво мало риси енциклопедичності, бо більшість письменників були фахівцями в галузях гуманітарних і природничих наук, зверталися до питань естетики, літературної критики, філософії та родинної й суспільної моралі. Французьке Просвітництво ще називають добою філософів, адже саме тоді виникла так звана “наукова поезія” - великі поетичні твори описово-повчального характеру, філософські поеми тощо. Важливим етапом у розвитку французької драматургії стала творчість Вольтера, який вклав у класичні форми актуальний, злободенний зміст та наповнив драму суспільною і філософською проблематикою. У розвитку комедії окреслилися тенденції до посилення повчальних моментів. Виникає жанр “серйозної комедії” та її різновид - “слізна комедія”, з другої половини XVIII століття комедія набуває рис сатиричного памфлету.

В історії літератури французького Просвітництва виділяють два періоди: перший - від початку до середини XVIII ст., коли набули великого значення твори М. Монтеск’є та Вольтера, і другий період - друга половина століття, коли стали відомими імена Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Бомарше та інших.

Просвітитель Вольтер (1694-1778), справжнє ім’я якого Франсуа Марі Аруе, поставив свою літературну і публіцистичну творчість на службу єдиній меті - викриттю монархії з її деспотизмом, критиці аристократичного свавілля і церковної нетерпимості. Працюючи у найрізноманітніших жанрах, Вольтер наклав відбиток своєї думки на увесь просвітницьких рух. Освіта, здобута в єзуїтському коледжі, його не задовольнила. Уведений в аристократичні кола, він прославився дотепністю, гострим розумом, в’їдливістю, за що навіть посидів у Бастилії, де працював над поемою про Генріха IV і трагедією “Едіп”. Цей твір і прославив автора під іменем Вольтер, відтоді його почали вважати наступником Корнеля і Расіна, найсильнішим трагічним поетом Франції. Стосунки Вольтера з аристократами були непростими, бо він часто викликав їх невдоволення, за що отримував великі та дрібні помсти, навіть ув’язнення.

Висланий за межі Франції, Вольтер певний час (три роки) перебував в Англії, де помітив низку переваг у політичному та економічному житті країни, адже там діяла конституція і був парламент, які обмежували королівську владу. У вигнанні Вольтер завершив поему “Генріада”, “Історію Карла ХІІ”. Були задумані (і дописані вже у Франції) трагедії “Брут”, “Смерть Цезаря”, “Еріфіла” та інші. Вольтер прагнув досягти фінансової незалежності, яка б дала йому можливість друкувати свої твори за кордоном і не зважати на цензуру в рідній країні.

Великий скандал спричинила книга Вольтера “Листи, написані з Лондона, про англійців”, де, порівнюючи суспільне життя в Англії та Франції, автор викривав релігійну нетерпимість і феодальні порядки на своїй батьківщині. Видавець книги за те, що посмів її надрукувати, потрапив у Бастилію, твір був спалений за рішенням парламенту, а сам автор урятувався втечею з Парижа.

За життя Вольтер написав 27 трагедій і 25 комедій. Він виявив себе новатором театру - запровадив масові сцени, змінні декорації тощо, часто він і сам виступав на сцені. Найяскравішим із прозових творів того часу став “Задіг” - одна із філософських повістей, призначених для читання в салоні Вольтерової приятельки і прихильниці маркізи дю Шатле, яка часто захищала і переховувала Вольтера від гніву можновладців. Фаворитка короля Людовіка XV маркіза Помпадур ставилася до письменника прихильно і намагалася наблизити його до королівського двору, вона посприяла тому, що Вольтерові замовили оперу “Принцеса Наваррська”, яку сам автор назвав “балаганним фарсом”, але яка принесла йому славу у придворних колах, різні королівські милості, придворний титул і членство у Французькій Академії. Однак за спроби загравання із сильними світу письменник знову був покараний, внаслідок чого йому знову довелось залишити двір і Париж.

Три роки Вольтер провів при дворі прусського короля Фрідріха ІІ, де письменник написав працю “Доба Луї XIV. XVIII століття”, у якій містилися характеристики монархів і політиків XVII століття. Конфлікт із прусським монархом змусив Вольтера покинути країну.

Вольтер став співробітником “Енциклопедії” Дідро та д’Аламбера, вів жваве листування з монархами різних держав. Оселившись на кордоні між Францією і Швейцарією, написав низку нових філософських повістей, зокрема “Кандід”, “Простодушний” та ін., працював над “Філософським словником”. Ім’я письменника зумовило появу слова “вольтер’янство”, що означало “безстрашне вільнодумство і волелюбність”.

Політичним ідеалом Вольтера-просвітника стала освічена монархія, він розробляв основні принципи просвітницького класицизму, які найповніше проявились у його драматичних творах. Вольтер звертався до етичних проблем, розробляв античні, східні та середньовічні сюжети, активно вводив у дію простонародних героїв (“Семираміда”, “Орест”, “Китайський сирота”, “Закони Міноса” тощо). Не позбавлені впливу просвітницького класицизму і прозові твори Вольтера, в яких переважає певні філософська ідея, яка ілюструється художнім сюжетом.

На другому етапі французького Просвітництва стало відомим ім’я Дені Дідро (1713-1784), який також вважав, що поет має бути філософом. Один із його перших творів “Філософські думки”, де йшлось про незгоду автора із вірою в дива та з аскетичним придушенням плоті, був знищений. За інший твір “Лист про сліпих для повчання зрячим”, де були висловлені атеїстичні думки, письменник був ув’язнений. Багато років життя і зусиль Дідро віддав грандіозній праці: разом з д’Аламбером він майже тридцять років трудився над виданням багатотомного твору - “Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел” (35 томів), участь у роботі над енциклопедією брали найвидатніші інтелектуали Франції. Певний час Дені Дідро прожив у Росії, де продав свою власну бібліотеку цариці Катерині ІІ, і вважав цю країну батьківщиною моральних принципів.

Д. Дідро був відомий і як драматург, багато уваги він приділяв теорії театру і драматургії. Цим проблемам були присвячені твори “Бесіда”, “Роздуми про драматичну поезію”, “Парадокс про актора” та інші. Перша п’єса Дідро “Побічний син” успіху не мала, наступна - “Батько родини” - була успішною. Справжнє визнання письменникові принесли його прозові твори - роман “Нескромні скарби”, “Два приятелі з Бурбони”, “Черниця”, “Жак Фаталіст та його Пан”, “Небіж Рамо”. Найбільш глибоко проблема свободи особистості була порушена в романі “Жак Фаталіст та його Пан”, у якому були подані яскраві картини реального світу. Вершиною художньої прози Дідро стала філософська повість “Небіж Рамо”, головний герой якої мав реального прототипа - обдаровану, але ліниву і нерозважливу людину, чоловіка, який пробував свої сили в музиці, у поезії, але назавжди залишився інтелігентним жебраком. Зміст твору - це розмова анонімного Філософа з героєм Рамо, у якій Рамо висловлюється цинічно, розпусно, зухвало, демонструє так звану “розірвану свідомість”.

Літературна творчість Дідро була зумовлена його філософсько-естетичними поглядами, він заклав основи реалістичного стилю, який знайшов свій подальший успішний розвиток у творчості Бальзака.

Одним із найвидатніших сентименталістів доби Просвітництва був Жан-Жак Руссо (1712-1778), автор знаменитого роману “Юлія, або Нова Елоїза”, який називають енциклопедією руссоїзму, де проблеми вирішуються за принципом “уяви серця”. Роман має форму листів і розповідає про кохання Юлії до бідного вчителя, а потім про її доброчесний шлюб без пристрасного кохання, за бажанням родини.

Найяскравішим драматургом XVIII ст. у Франції був П’єр Огюстен Карон де Бомарше (1732-1799) - літературний батько улюбленця театральних фанатів, балакуна і пройдисвіта Фігаро. Найвідоміші комедії Бомарше - “Севільський цирюльник”, “Весілля Фігаро”. Ці твори розповідали про любовні походеньки та інтриги зі щасливим кінцем, а головний герой, веселий хитрун Фігаро втілював риси представника демократичних суспільних верств, який, сміючись, викривав недоліки лицемірного аристократичного світу. Комедії Бомарше надихнули композиторів Россіні і Моцарта на створення однойменних опер.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.