Література епохи Просвітництва у Німеччині - Просвітництво у країнах Західної Європи
Німеччина у XVIII столітті була досить відсталою, розділеною на окремі землі країною, слабкою в економічному плані. Її дуже ослабила Тридцятирічна війна (1618-1648), а німецька інтелігенція навіть соромилась рідної мови і послуговувалась французькою. Тому діячі німецького Просвітництва першочерговим завданням вважали національне об’єднання країни і створення національної літератури. Просвітництво Німеччини аж до другої половини XVIII ст. не підіймало серйозних політичних проблем, які були окреслені пізніше Лессінгом у його драмі “Емілія Галотті” і у драмах молодого Шиллера. У країні були дві офіційно визнані релігії - католицизм і лютеранство, тому релігійна проблематика не була такою актуальною, як, наприклад, у Франції. Найвідомішими філософами Німеччини доби Просвітництва були Кант, Фіхте і Гегель.
Становлення німецької просвітницької літератури пов’язане із творчістю Іоганна Крістофера Готшеда (17001766), який навчався в Кенігсберзькому університеті, був професором Лейпцігського університету. Саме він у своїх теоретичних працях (“Раціональна риторика”, “Досвід критичної теорії для німців”, “Основні положення німецького стилю” та інших) поставив перед літературою морально-суспільні завдання, висунув вимогу професійної майстерності. Проте сам він писав твори у традиційних класичних жанрах (оди, послання та ін.), цікавився християнськими легендами, торкався біблійних тем.
Вождем сентименталізму, який зародився в німецькій літературі в 40-ві роки XVIII ст., став Фрідріх Готліб Клопшток (1724-1803) - автор відомої епічної поеми “Мессіяда” про діяння Ісуса Христа, творів на релігійні сюжети “Смерть Адама”, “Соломон”, “Давид”. Ліричні поезії Клопшток писав про кохання, природу, пізніше - на патріотичні теми.
Криза сентименталізму виявилась у творчості Крістофера Мартіна Вілданда (1733-1813), який писав твори, сповнені християнського благочестя і релігійного містицизму. Його роман “Історія Агатона” Лессінг назвав першим і єдиним романом для мислячої людини із класичним смаком. У творі “Дон Сільвіо де Розальва, або Перемога природи над мрійливістю”, побудованому за схемою “Дон Кіхота”, досліджується свідомість фантазера, де ілюзія постає як реальність. Інші твори Віланда - “Комічні розповіді”, поема “Музаріон, або Філософія грацій”, поеми “Ірис і Ценіда”, “Новий Амадіс” та інші. Кращим поетичним твором Віланда вважається поема “Оберон”. У Веймарі поет багато років видавав журнал “Німецький Меркурій” - один із найавторитетніших часописів Німеччини.
Батьком нової німецької літератури називають Готхольда Ефраїма Лессінга (1729-1781), основні естетичні праці якого “Лаокоон” і “Гамбурзька драматургія” відіграли велику роль у літературному і суспільному житті Німеччини вісімнадцятого століття. Захопившись театром, Лессінг написав свою першу комедію “Молодий учений”. У Берліні він замість кар’єри професора університету обрав життя бідного, але незалежного професійного літератора - писав вірші, епіграми, байки, комедії. Своєю драмою в прозі “Міс Сара Сімпсон” він значно вплинув на розвиток німецької драматургії. Естетичний трактат “Лаокоон, або Про межі живопису й поезії” містив критику естетичних принципів французького класицизму, а центральне місце в ньому займало з’ясування меж між живописом і мистецтвом поетичного слова. До естетичних переконань Лессінга належали вимоги динамізму характеру і дії, упевненість у великій ролі уяви, у необхідності створювати сильні, мужні характери, які живуть за законами гармонії розуму і почуттів, віра у суспільне призначення мистецтва і в його вплив на вдосконалення людини. Найвідоміші драми Лессінга - “Емілія Галотті”, “Мінна фон Барнхельм, або Солдатське щастя”, трагедія “Гіангір, або Знехтування трону” та інші. Лессінгові належать також памфлет “Vademecum для пана Ланге”, незакінчена трагедія “Самуель Генці”, драматична поема “Натан Мудрий”, заслуговують на увагу і деякі юнацькі комедії Лессінга, зокрема “Вільнодумець”, “Молодий учений” та “Євреї”. Серед полемічних творів Лессінгові належать так звані “реабілітації” - “Реабілітація Горація”, “Реабілітація Лемніуса”, “Реабілітація Кардана”, “Реабілітація Кохлея” та ін. Наприклад, у “Реабілітації Горація” автор виступив проти звинувачень римського поета в аморальності, доводив, що з літературних творів не потрібно судити про особисте життя і переконання автора.
“Міс Сара Сімпсон” була першою німецькою “міщанською” драмою, викликом класицизмові, в якій автор висміяв звичаї німецького бюргерства, торкнувся проблем моралі і віротерпимості, твір має антифеодальне спрямування, бо драматург розповів про долю простої дівчини Сари, яку звабив аристократ Меллефонт. П’єса “Мінна фон Барнхельм” спрямована проти загарбницької політики Пруссії, головним героєм твору був офіцер прусської армії, наділений шляхетністю і мужністю, який не вірнопідданий монарха, а передова людина свого часу.
Свої думки, спрямовані проти класицизму і релігійної тематики в поезії Лессінг висловив у циклі “Листи про найновішу німецьку літературу” (1759-1765), у циклі памфлетів “Анти-Геце” він обстоює свободу наукових досліджень.
У 70-80-х роках XVIII століття у Німеччині зародився літературно-політичний рух “Буря і натиск” (“Sturm und Drang”), найголовнішими представниками якого були Й. Гердер, Ф. Шиллер і Й.-В. Гете. Дотримуючись ідей європейського сентименталізму, вони повстали проти диктату розуму і “здорового глузду”, бо вважали, що суспільний лад можна змінити шляхом діяльності видатної особистості. Теоретиком нового руху був Іоганн Готфрід Гердер (1744-1803), який вплинув на все молоде покоління і особливо на Гете. Гердер закликав співвітчизників збирати фольклор (видав збірку “Народні пісні”), писав розвідки про народну поезію. Досліджував він і мову (“Про походження мови”).
В історії німецького Просвітництва особливе місце займає Фрідріх Шиллер (1759-1805) – випускник Штутгардської військової академії Вже його перша драма “Розбійники” була наповнена бунтарським пафосом і ненавистю до поневолювачів людини. Такими самими були й інші його ранні твори - “Змова Фієско в Генуї”, “Підступність і кохання”, “Дон Карлос”.
Шиллерові належать драми “Валленштейн”, “Орлеанська діва”, “Вільгельм Телль” та ін. Він писав також історичні праці, зокрема йому належить “Історія Тридцятилітньої війни”, статті з питань естетики (“Листи про естетичне виховання людини”, наприклад). Фрідріх Шиллер дружив із Гете, який “подарував” йому кілька тем для творів. Усі п’єси Шиллера пізнього часу були поставлені у Веймарському театрі, яким багато років керував Гете. Великої уваги заслуговує лірика Шиллера з її повстанням проти рабства, ідеями захисту батьківщини, перевагами суспільного обов’язку над особистими інтересами тощо.
Вершиною німецького Просвітництва є творчість Йогана-Вольфганга Гете (1749-1832), геніального поета, прозаїка, драматурга, вченого і філософа, якому судилося жити в епоху перетворення Європи з феодальної на промислову. Гете був активним державним діячем, займав високі чиновницькі посади, багато мандрував і знав сім мов. Його літературна спадщина нараховує вісімдесят томів. Разом із Ф. Шиллером Гете розвинув жанр балади, найвідоміші з його балад - “Вільшаний король”, “Рибалка”, “Співець”, “Коринфська наречена”, “Щуролов” та інші.
Першим зрілим твором Гете була драма “Гец фон Берліхінген із залізною рукою” - це була перша в німецькій літературі спроба історичної драми із “бунтівним сюжетом”. Її головний герой - шляхетний лицар, зраджений найкращим другом, несправедливо засуджений імператором, якому так вірно служив усе життя. Приніс славу Гете його роман “Страждання молодого Вертера”, який став предметом наслідування його друзів-“штюрмерів” (від німецького “штурм унд дранг”), написаний в епістолярній формі.
До “штюрмерського” періоду творчості Гете належить його трагедія “Егмонт” про національно-визвольний рух на території Нідерландів проти іспанського панування. Головний герой Егмонт також гине через підступність іспанського герцога Альби - одного із високопоставлених окупантів, представників короля Іспанії. До якісно нової естетичної і стильової системи у творчості Гете, яку ще називають “веймарською класикою”, належать драми “Іфігенія в Тавриді” і “Торквато Тассо”.
У циклі романів “Вільгельм Майстер” Гете піднімає питання про необхідність подолання “німецької убогості”. Філософсько-політичним, художньо-естетичним синтезом не тільки творчості Гете, а й усієї епохи Просвітництва є трагедія “Фауст”, у якій автор торкається проблем науки, мистецтва, філософії, кохання, віри, миру і війни, багатства і слави, добра і зла тощо. Головною ж проблемою твору є сутність життя людини, пошуки прекрасної миті, яку хотілося б навічно зупинити. Її автор вбачає у праці, в активній діяльності.