Романтизм як одна із основних художніх систем літературного процесу ХІХ століття - Романтизм у Німеччині й Франції

Романтизм як одна із основних художніх систем літературного процесу ХІХ століття - Романтизм у Німеччині й Франції

У ХІХ столітті стались величезні соціальні зміни у більшості європейських країн, що відобразилось і на літературному процесі. Революція у Франції створила умови для появи суспільства буржуазної демократії. Для літератури ХІХ ст. були характерними два глобальних напрями: романтизм і реалізм. Романтизм - ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці вісімнадцятого століття у Франції, Німеччині, Великій Британії, його ознаками є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів, увага до особистості, неприйняття буденності, наявність мотивів світової скорботи, нескореності. Загалом науковці нараховують понад півтори сотні визначень романтизму. Історичними причинами появи романтизму вважають розчарування суспільства результатами революції у Франції, наполеонівськими війнами, липневою революцією 1830 року, а також невдоволення несправедливим ладом, відчуття кризи цивілізації. В основу романтичної теорії лягли погляди Руссо на природу і людину, фаталізм пізнього Дідро, культурологічні ідеї Гердера. Тому сентименталізм Стерна і Руссо, стихійність “Бурі і натиску”, культ краси Шиллера та загадковість пізнього Гете називають передромантизмом. Філософську основу романтизму було створено в Німеччині, в цьому є заслуга Ф. Шеллінга, який у праці “Філософія мистецтва” переконував, що пізнання Всесвіту можливе, якщо людина поєднає розум та інтуїцію. Такі думки були підтримані іншими мислителями, які вважали, що в центрі романтичного сприйняття світу повинна стояти особистість художника, а в творах повинні переважати почуття, уява, фантазія, натхнення. Ідеалами романтизму стали такі поняття, як свобода, краса, гармонія, кохання, природа тощо. Для романтичних творів були характерні таємничі сюжети із недомовками і загадками, авторів цікавили сильні пристрасті, а не просто почуття, тому письменники використовували широкий спектр мовних засобів - гіперболу, гротеск, контрасти. Гротеск - тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, трагічного і комічного, це найвищий ступінь комічного. Часто прийом контрасту застосовувався як протиставлення двох світів (Гофман), як створення кардинально різних образів-типів (Гюго). Ще романтики мали гасло “незвичайний герой у незвичайних обставинах”, тому вони створювали виняткових персонажів, які були або пасивними, спустошеними чи далекими від реальності мрійниками, або бунтарями-протестантами. Їх, однак, об’єднувало те, що всі вони були трагічно самотніми і перебували в конфлікті із суспільством.

Романтизм розвивався протягом чотирьох етапів: передромантизму (інтерес до фольклору, середньовічних мотивів), раннього романтизму (перша хвиля романтиків), який був тісно пов’язаний із філософією, не сприймав реальності, тяжів до ідеального та символічного. Наступний етап - друга хвиля романтиків (Гюго, Санд, Дюма, Івінг, По, Купер та інші). Останній етап - пізній романтизм.

У романтизмі науковці виділяють кілька течій, зокрема народно-фольклорну, “байронічну”, гротескно-фантастичну, утопічну. Народно-фольклорна течія орієнтувалася на народну творчість і народнопоетичне мислення. Виявилась переважно в Англії та Німеччині, трохи пізніше - в інших європейських літературах, особливо в слов’янському світі. Її представники збирали фольклор, запозичували з нього теми, мотиви і образи, бо їх приваблювала простота вислову, мелодійність і народнопоетичне мислення. Поети цієї течії критично ставилися до цивілізації.

“Байронічна” течія отримала назву від творчості поета- лорда, бо в його творчості досягла найвищого вияву. Для неї були характерні мотиви розчарування, настрої депресії і меланхолії, “світової скорботи”, які стали панівними і набули великої художньої цінності. Поети - прихильники цієї течії (Байрон, Гейне, Міцкевич, Лермонтов та інші) створили культ душевної муки і духовного страждання, протиставляли мріям та ідеалам реальне життя.

Гротескно-фантастичну течію ще називають “гофманівською” за іменем Е.-Т.-А. Гофмана, який переносив романтичну фантасмагорію у повсякденне життя, надавав дійсності гротескно-фантастичного вигляду. Прихильниками такої течії були Е. По, частково М. Гоголь.

Утопічна течія проявилась у творах Гюго, Санд, Гейне, Джонса та ін. Її творці шукали ідеальну правду, пропонували оптимістичний погляд на життя, протиставляли самотнім індивідуалістам філантропів, готових любити людей і жертвувати собою заради них. Перехідною до реалізму була так звана “вольтерівська” течія, яка зосереджувалась на історичній тематиці (В. Скотт).






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.