Французька романтична література ХІХ століття - Романтизм у Німеччині й Франції

Французька романтична література ХІХ століття - Романтизм у Німеччині й Франції

У Франції романтизм виник у кінці вісімнадцятого століття і сформувався як напрям у 20-х роках XIX століття. Уперше у французькій літературі слово “романтизм” використала Жермена де Сталь у книзі “Про Німеччину”, де між іншим з’ясувала естетичні переваги цього напряму. Французький романтизм зазнав історичного впливу, бо революційною силою суспільства виступали буржуа, тому й романтизм подавав реальність як героїчну і не припускав відмежування митця від реальності, яка теж вважалась романтичною. Використовуючи народне мистецтво і героїку сучасності, французькі романтики намагалися подолати правила і заборони класицизму. Ще одна особливість французького романтизму - несприйняття ірраціонального, містичного, як у англійських чи німецьких романтиків, бо фантастичне і позареальне не було притаманним для французького національного духу. Натомість французькі романтики вважали за потрібне вирішувати важливі злободенні питання свого часу.

У літературі Франції в ХІХ ст. були поширені різні жанри. Були популярними публіцистичні жанри, зокрема трактати про політику, суспільну мораль писали Жермена де Сталь, Шатобріан, Констан, Сенакур та інші. У жанрі роману (соціального, сповідального, історичного) працювали Ламартін, Віктор Гюго, Олександр Дюма, Жорж Санд та інші). На пізньому етапі розвитку французького романтизму з’явився поетичний напрямок “мистецтво заради мистецтва” (Бодлер, Флобер, Готьє).

Французька романтична література пройшла два етапи розвитку - період свого становлення (1801-1815) і період Реставрації та Липневої монархії (1815-1848). У період становлення романтизму відходила епоха Наполеона і зміцнювалась монархія Бурбонів. Тому французькі романтики стали виразниками настроїв аристократії і частини буржуазії. Вони створили образ романтичного героя, усамітненого і відстороненого від суспільства. Яскравими представниками такого романтизму були Шатобріан і Жермена де Сталь.

Шатобріан відмовляв людині в її здатності самостійно досягти щастя, закликав її схилитися перед Божою волею. Найвідоміший його філософський твір - “Геній християнства”, в якому сформульовано головний принцип романтизму - суб’єктивність. Шатобріан створив новий жанр - романтичний сповідальний роман (монолог-сповідь), в якому основна увага зосереджена на розкритті внутрішнього світу головного героя. У творі “Атала” (напівдрама - напівпоема) йдеться про кохання, велике значення у ньому має природа і таємничість.

Дивовижною постаттю свого часу була Жермена де Сталь, яку шанували навіть скептики, що обережно ставилися до “вчених жінок”. У молоді роки вона написала працю “Роздуми про твори і характер Ж.-Ж. Руссо”, виявивши неабияку самостійність і оригінальність думок. У книгах “Про літературу”, “Про Німеччину” вона з’ясувала власне ставлення до естетики романтизму. У романі “Дельфіна” письменниця розпочала головну тему літератури ХІХ століття - тему жіночої емансипації. У романі “Корінна, або Італія” вона відстоювала право жінки на почесне і привілейоване становище в суспільстві. Її героїні - сильні характером, незалежні жінки, для яких не є вирішальною суспільна думка, бо вони мають на все свій власний погляд.

Становлення французької романтичної школи припало на період Реставрації та Липневої монархії. Саме тоді були проголошені естетичні маніфести романтизму, розвинулися різні жанри лірики, історичного роману, драми. Найвідомішими письменниками цього часу були Ламартін, Нерваль, Альфред де Віньї, Альфред де Мюссе, Віктор Гюго, Беранже, Дюма-батько, Проспер Меріме та інші. Їх улюбленим героєм став вольовий і активний чоловік.

Революційна поезія Франції (30-ті-40-ві роки ХІХ ст.) представлена іменами Огюста Барб’є (автора сатиричних віршів, де було показано народ в образі грізного Лева, на якого хитрістю одягли намордник) та П’єра Жана Беранже - автора поезій і численних пісень (“Біднота”, “Король Івето”, “Простолюдин” та ін.). За образу “трону і церкви” Беранже зазнав ув’язнення.

Поет Альфонс де Ламартін - автор збірок “Поетичні роздуми”, “Падіння Ангела”, численних меланхолійних і філософських елегій, де романтичні хвилювання були співзвучні природі. Разом із Гюго Ламартін провів реформу французької поезії, розширив її виражальні засоби.

Альфреду де Віньї належить поетична збірка “Давні й сучасні поеми”, книга “Далі” з’явилась уже після його смерті. Йому належать також історичний роман “Сен-Мар”, історична драма “Жінка маршала д’Анкр” про дворянство, роман “Стелло”, драма “Чаттертон”. Він написав кілька філософських поем, зокрема “Гнів Самсона”, “Смерть вовка”, “Ванда” та інші.

Альфред де Мюссе був поетом, прозаїком і драматургом. Він - автор збірки “Іспанські та італійські повісті”, драми “Лорензаччо”, сповідального роману “Сповідь сина віку”, де йшлось про втрату ідеалів. Цей твір прославив письменника.

Ежен Сю був автором серії соціальних романів, написаних у 40-х роках ХІХ століття під назвою “Паризькі таємниці”, в яких розповідалось про життя паризького дна і соціальні та морально-етичні хвороби суспільства.

Одним із найвідоміших французьких романтиків був Олександр Дюма-батько (1803-1870) - автор романтичних драм “Генріх ІІІ та його оточення”, “Антоні”, “Нельська башта”. Найкращими історичними романами є твори 40-х років “Три мушкетери”, “Двадцять років потому”, “Королева Марго”, “Граф Монте-Крісто” та інші. Герої романів письменника - енергійні, діяльні, зухвалі люди, які відстоюють почуття власної гідності і свою честь. Романам Дюма властивий мелодраматизм, дух авантюризму, пригоді і небезпек, а з історичними фактами автор поводився досить вільно. Про свою подорож царською Росією Дюма написав працю в семи томах “Від Парижа до Астрахані” і “Кавказ”. Остання книга письменника - “Велика кулінарна енциклопедія”.

Вождем і теоретиком, найавторитетнішим із французьких романтиків був Віктор Гюго (1802-1885), який мав у своїх жилах і аристократичну материнську, і селянсько-генеральську батьківську кров. Він став романтиком під впливом поезії улюбленого Шатобріана і Ламартіна. Він здійснив реформу французької поезії, подавши нові зразки у збірці “Орієнталії” (1829), а в роботі “Про пана Доваля” визначив романтизм як “лібералізм у літературі”.

Творчість В. Гюго тривала шістдесят років, її поділяють на три періоди. За перший період (1820-1850) він написав низку поетичних і драматичних творів, а серед інших - один із найкращих романів “Собор Паризької Богоматері”. Зокрема письменник займався політикою, став академіком Французької Академії та пером Франції, членом парламенту.

Протягом другого періоду В. Гюго змушений був, рятуючись від переслідувань внаслідок політичних переворотів, виїхати з Франції. Це посилило політичну, соціальну, викривальну інтонацію його творів. Упродовж 1851-1870 років ним були написані визначні романи “Знедолені”, “Трудівники моря”, “Людина, яка сміється”. Коронованого племінника Наполеона І Гюго, перебуваючи вже у вигнанні, зневажливо назвав “Наполеоном Маленьким” - тому за голову письменника було призначено велику нагороду - 25 тисяч франків, ніхто однак на неї не спокусився. За таких умов були створені збірки поезій “Відплата” (“Кари”), “Грізний рік”, трактат “Вільям Шекспір” та ін.

У роки третього періоду творчості Гюго повернувся до Франції у день проголошення її Французькою республікою, і його зустрічали в Парижі як національного героя. Протягом цього часу (1870-1885) письменник створив свій останній роман “93 рік”, працював над поетичними збірками “Мистецтво бути дідусем”, “Легенда століть”, сатиричними поемами “Папа”, “Оси” та інше.

Отже, найвідоміші поетичні збірки В. Гюго - “Оди й різні вірші” (1822), “Оди та балади” (1826). “Східні мотиви” (1829), “Осіннє листя” (1831), “Присмеркові пісні” (1835), “Внутрішні голоси” (1837), “Проміння й тіні” (1840), “Споглядання” (1856) та інші.

Протягом усього життя Гюго писав драми, сюжети до яких переважно брав з історії Франції та інших західноєвропейських країн за період шістнадцятого і сімнадцятого століть, ця епоха вабила письменника гострими суперечностями і конфліктами. Серед відомих драм В. Гюго - “Кромвель”, “Маріон де Лорм”, “Ернані”, “Король розважається”, “Марія Тюдор”, “Анджело”, “Рюї Блаз” та інші.

У романі “Знедолені” Гюго подає епічну широку картину народного життя, але в романтичному дусі пропонує суб’єктивне бачення реальності, вірячи в те, що такою книгою можна змінити суспільство. Причинами багатьох соціальних лих письменник вважав соціальну нерівність, зневагу до простої людини, тому прагнув, як наголосив він наприкінці життя, поновити в людських правах блазня, лакея, каторжника і повію. Головною темою роману стала тема несправедливості та її жертв, а основною сюжетною лінією є доля сільського хлопця Жана Вольжана, якого за вкрадену для дітей, що вмирали з голоду, хлібину відправляють на каторгу на двадцять років.

Про аристократію Англії йдеться у романі “Людина, яка сміється”. Читач усвідомлює, що законний пер Англії був щасливим тоді, коли, не знаючи свого роду, зі спотвореним обличчям, жив у бідності й любові найближчих людей - старого комедіанта і сліпої дівчини. Повернення титулів і маєтностей позбавляє його тихого щастя, щирої високої любові, призводить до втрати сенсу життя і загибелі.

З ім’ям французької письменниці Жорж Санд (Аврори Дюпен) (1804-1876) пов’язана постановка проблеми емансипації у французькій літературі, яку згодом підхопили й українські автори кінця дев’ятнадцятого і початку двадцятого століття. Емансипація - звільнення від якої-небудь залежності, скасування обмежень, зрівняння в правах. У творах Жорж Санд ця проблема набула характеру протистояння з оточенням, самоствердження, поваги до власних переконань, незгоди із загальноприйнятими нормами моралі. Незалежна за характером, майбутня письменниця почала займатися творчістю, аби мати економічну незалежність у шлюбі. Сучасники згадують про її чудернацьку на той час звичку носити чоловічий одяг, писати про себе від чоловічого імені, про її чоловічі інтереси. Волелюбна від природи, вона таким чином протестувала проти інституту шлюбу, який базувався на приниженому становищі заміжньої жінки, її безправності і повній залежності від чоловіка.

Літературна спадщина письменниці нараховує понад сто романів і повістей, вісімнадцять драматичних творів, численні публіцистичні праці, багатотомну автобіографію, приватне листування. Ще на початку творчості Жорж Санд розробила новий жанр у французькій літературі дев’ятнадцятого століття - психологічний романтичний роман. Письменниця була переконана, що людина потребує насамперед індивідуальної свободи духовного життя, тому прагнула переосмислити літературну традицію, за якою жінка залежала від соціального середовища, в якому постійно була принижена і безправна.

У своїх романах Жорж Санд створила цілу галерею образів жінок, які прагнуть свободи і самореалізації, хочуть самостійно визначати свою долю і мати рівні з чоловіками права й можливості у щоденному житті і суспільній діяльності. Письменниця зверталася до жінки як об’єкта насамперед психологічного зображення, відстежувала її настрої, хід думок, спосіб мислення, зміну почуттів, мотиви поведінки, її цінності й пристрасті, те, що викликає в неї відразу, осуд тощо. Проте у романах Жорж Санд ідея звільнення особистості (емансипації жінки), демократизм поєднувались із утопією. Героїням її літературних історій завжди щастило перемогти в занадто складних і заплутаних життєвих ситуаціях, бо в останній критичний момент ставалось якесь маленьке диво, чого, на жаль, у реальному житті не буває.

У творчості Жорж Санд критики виділяють три періоди. Перший період - пора романтичного становлення і самовдосконалення. Ця пора тривала до середини 30-х років ХІХ століття, коли були написані романи “Валентина”, “Лелія”, “Жак”. Провідною темою цих творів стала тема залежності і принизливого становища жінки в суспільстві. Другий період - це був час перелому в світогляді та естетиці Жорж Санд, він тривав з другої половини 30-х років до 1848 року, коли письменниця захоплювалась ідеями соціалізму. У творчості це виявилось в ідеалізації народу як беззаперечного носія вищих моральних суспільних чеснот. Саме в цей період були написані романи “Мопра”, “Мандрівний підмайстер”, “Орас”, дилогія “Консуело” і “Графиня Рудольштадт”, роман “Мельник із Анджибо” та інші. Головні герої перших романів письменниці - бунтівні жінки, їхній протест проти традицій сприймається читачем як спроба визволення. Третій період у творчості Жорж Санд був найдовшим і найстабільнішим. Він тривав від 1848 року, коли було створено низку романів, де центральне місце відводилося зображенню світу приватного родинного життя і спостерігалось примирення із реальністю.

Кращими романами Жорж Санд вважаються романи “Консуело” і “Графиня Редольштадт”, написані в той час, коли письменниця перестала протиставляти людей думки і людей дії, поглибила психологізм і закріпила суспільно-політичні погляди. Події творів відбуваються в Італії та Німеччині в вісімнадцятому столітті. У центрі обох романів - дівчина з простої бідної родини, дочка мандрівної циганки Консуело, яка має високі моральні переконання, сильна, талановита співачка з унікальним голосом. У романі “Консуело” розповідається про долю актриси, яка йде по життю, не забруднюючись зрадами коханого, не опускаючись до ревнощів і помсти. Це був новий тип жінки у творчості Жорж Санд, який виявився у ставленні героїні до праці і шлюбу. Консуело не сприймає традиційних вимог до жінки, чиє життя мусить обмежуватись дітьми, кухнею і церквою, вона не збирається жертовно ставати відданою берегинею домашнього вогнища, бо мріє співати на сцені, реалізувати творчі можливості власного таланту, якому знає справжню ціну. Відданість своєму ідеалові мистецтва дівчина зберігає, проходячи численні і небезпечні випробування і поневіряння, її не приваблюють ні гроші, ні слава, ні визнання публіки, ні вигідне заміжжя, ні аристократичні титули. Вона відмовляється бути фавориткою чи коханкою високих можновладців, дружиною графа, відмовляється від кохання до вродливого, але зрадливого нареченого. Все її життя пов’язане з музикою, носіями справжнього мистецтва у творі є її старенький вчитель співу, майбутній композитор Йозеф Гайдн та граф Альберт. Образом Консуело письменниця показала, що жінка в суспільстві повинна бути в усьому рівною чоловікові, вільно займатися творчістю, суспільною працею - лише тоді вона зможе бути багатою і духовно.

У другій частині дилогії, у романі “Графиня Рудольштадт” героїня потрапляє зі світу мистецтва, театральних та аристократичних інтриг у стихію легенд і містичних таємниць.

Романи “Консуело” і “Графиня Рудольштадт” були присвячені Поліні Віардо - дочці цигана із Севільї, яка вразила всю Європу своїм унікальним талантом. У романах про долю геніальної співачки є багато натяків на сучасників Жорж Санд, але головним у них є інше: Консуело, дочка бродячої циганки- артистки, розумом, талантом і мораллю перевищує багатьох аристократів. Доля приводить її в Чехію, де вона стає мимовільною учасницею боротьби слов’ян за свою національну гідність і зустрічає чеського аристократа, з яким пов’язує своє життя. На показі боротьби чеських патріотів відобразилась тривала дружба письменниці із композитором Фредеріком Шопеном, який перебував у Європі в еміграції після придушення свободи в його рідній Польщі.

Для Франції Жорж Санд стала законодавицею мод у поглядах та ідеях. Вона не була феміністкою, не закликала до політичної рівності жінок та чоловіків, але завжди стверджувала, що жіноче серце повинне завжди залишатися притулком кохання, терпіння і милосердя.

Висновки. Зумовлений історичними подіями та соціальними змінами, романтизм у Німеччині та Франції змінив проблематику, тематику і художні засоби літератури, вивів на передній план у белетристиці сильні характери, здатні на високі почуття, глибокі суспільно-політичні спостереження, але самотні і відсторонені від загальної маси народу. Німецький романтизм зумовив зацікавлення європейськими науковцями і письменниками усною народною творчістю, викликав інтерес до конфлікту незвичайної особистості з суспільством, до фантасмагоричного бачення суспільних недоліків, до створення образів героїв, які проводять життя у пошуках ідеальної справедливості. Досягненням французької романтичної літератури було зацікавлення актуальними питаннями дійсності, інтерес до життя людей, які перебували на найнижчих суспільних щаблях, співчуття до знедолених і критика фальшивого аристократизму, звернення до такої важливої проблеми, як емансипація жінки, відстоювання її елементарних прав на саморозвиток, самореалізацію, на її неповторну творчу індивідуальність.

Список літератури

1. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ - початку ХХ століття: навч. посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка. - Київ: Центр навчальної літератури, 2007. - 400 с.

2. Гиривенко А. Н. Немецкая литература от древности до наших дней: словарь-справочник / А. Н. Гиривенко. - Москва: Флинта; Наука, 2003. - 104 с.

3. Ніколенко К. С. Генріх Гейне відомий і невідомий: монографія / К. С. Ніколенко. - Київ: Радуга, 2014. - 104 с.

4. Наливайко Д. С. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму: підручник / Д. С. Наливайко, К. О. Шахова. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 416 с.

Тести

1. У якій країні було створено філософську основу романтизму:

а) Німеччині;

б) Бельгії;

в) Франції;

г) Італії?

2. Під час якого етапу розвитку романтизму його представники розвивали середньовічні мотиви і виявляли великий інтерес до фольклору:

а) раннього романтизму;

б) передромантизму;

в) другої хвилі романтиків;

г) пізнього романтизму?

3. Для якої течії у романтизмі були характерними мотиви розчарування, настрої депресії і меланхолії, “світової скорботи”:

а) народно-фольклорної;

б) гротескно-фантастичної;

в) утопічної;

г) “байронічної”?

4. Хто із письменників був найяскравішим представником гротескно-фантастичної течії у романтизмі:

а) Байрон;

б) Шиллер;

в) Гофман;

г) Гюго?

5. У творах яких письменників проявилась утопічна течія романтизму:

а) Гюго, Жорж Санд;

б) Новаліса, Гофмана;

в) Байрона, Гейне;

г) Фіхте, Шеллінга?

6. Хто автор роману “Життєві переконання кота Мурра”:

а) брати Грімм;

б) Генріх фон Клейст;

в) Гофман;

г) Людвіг Тік?

7. Хто із німецьких поетів-романтиків називав себе співцем і убивцею романтизму:

а) Гейне;

б) Гофман;

в) Брентано;

г) Новаліс?

8. Хто із французьких письменників започаткував головну тему літератури ХІХ століття - тему жіночої емансипації:

а) Жермена де Сталь;

б) Віктор Гюго;

в) Беранже;

г) Альфред де Мюссе?

9. Кому належать відомі історичні романи “Три мушкетери”, “Королева Марго”, “Граф Монте-Крісто”:

а) Віктору Гюго;

б) Олександру Дюма-батькові;

в) Жермені де Сталь;

г) Олександру Дюма-синові?

10. Яким було справжнє ім’я класика французького романтизму Жорж Санд:

а) Жермена де Сталь;

б) Ежен Сю;

в) Аврора Дюпен;

г) Проспер Меріме?

Практичне завдання до теми

Прочитайте поезію Г. Гейне “Цілуй, а не клянись мені!” у перекладі Лесі Українки:

Цілуй, а не клянись мені!

Не вірю я в слова зрадні!

Слова солодкі, - та хотів

Я б поцілунків замість слів:

Я маю їх, то й вірю їм;

А слово?.. слово - порох, дим!

Клянись, клянись, кохана, знов!

На слово вірить я готов!

Схилю голівоньку свою

До тебе - й вірю, що в раю.

Я вірю, мила, вірю знов,

Що більш ніж вічна ця любов!

Дайте відповідь на запитання:

- Як ставиться герой поезії до ласкавих слів і обіцянок?

- Який настрій ліричного героя передає поет?

- Чи переконали вас останні два рядки поезії у серйозному ставленні героя поезії до кохання милої?

Завдання для дискусій і обговорень

У творі німецького романтика Ернста Теодора Амадея Гофмана “Крихітка Цахес” діє дуже непривабливий, навіть відразливий і зовнішністю, і моральними якостями персонаж.

Дайте відповідь на запитання:

- Які почуття до крихітки Цахеса у вас переважають: ненависть, зневага, співчуття? Чи є трагічною ця постать? Умотивуйте відповідь.

Запитання для самоконтролю

1. Які основні естетичні принципи романтизму?

2. У чому полягали специфіка й унікальність творчості німецьких романтиків, зокрема авторів гейдельберзького гуртка?

3. Яке значення для європейської літератури має творча спадщина Віктора Гюго?

4. Які найважливіші риси індивідуальної постаті французької письменниці Жорж Санд та її літературних героїнь?

5. У чому полягають своєрідність світогляду і ставлення до світу ліричного героя поезії Генріха Гейне?






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.