Реалізм як один із провідних напрямів у літературі ХІХ століття - Реалізм у світовій літературі

Реалізм як один із провідних напрямів у літературі ХІХ століття - Реалізм у світовій літературі

Для літератури ХІХ століття були характерні два напрями: романтизм і реалізм. Реалізм - стиль і напрям у літературі й мистецтві, які ставили за мету правдиве, реальне відтворення дійсності в її типових рисах. Ці напрями розвивалися паралельно, взаємодіяли, збагачували один одного, хоча романтизм вважається “старшим” за класичний реалізм. Термін реалізм почала використовувати французька критика у 20-х роках ХІХ століття. Він означав новий тип мислення і поведінки на відміну від ідеалістів-мрійників. Упродовж першої половини дев’ятнадцятого століття реалісти називали себе романтиками та лише в 50-х роках після смерті Стендаля і Бальзака цей термін набув теоретичного обґрунтування як напрям у літературі і мистецтві. Серед найвідоміших світового рівня представників реалізму - Бальзак, Діккенс, Стендаль, Флобер, Теккерей, Т. Манн, Фолкнер, Бронте, Гоголь та інші.

У літературознавстві тривалий час існувало визначення реалізму як критичного (“типовий герой у типових обставинах”). Сьогодні ця формула вважається дещо спрощеною, бо письменник, схоплюючи типові риси свого часу через типових представників суспільства і показуючи цих типових представників, не завжди повно дає зрозуміти власне ставлення до них. У сучасному літературознавстві для визначення реалізму ХІХ століття використовують термін класичний. Кожний письменник класичного реалізму творив свій власний художній світ, але всіх їх об’єднує розуміння специфіки певної історичної епохи, зображення особистості на історичному тлі, соціальний аналіз описуваних персонажів і подій, показ світу як єдності суперечностей, саморозвиток характерів, самостійна дія, автономне існування художніх образів.

Батьком класичного реалізму вважають фізіологічний нарис. Фізіологічний нарис - різновид художнього нарису, жанр, що виник на початку ХІХ століття у французькій і англійській прозі; цьому жанру властиве відтворення фактів життя, відсутність прикрас і вигадки. Такий нарис подавав соціальний портрет (чиновника, лихваря, каторжника та ін.), реалістично малював повну картину життя. Фізіологічний нарис був спочатку поширений в Англії, але назву свою отримав від французів. Джерелом розвитку реалізму був також соціальний роман. Соціальний роман - один із різновидів роману, в якому характери героїв розкриваються на тлі соціального середовища з його конфліктами і протиріччями. Він визрів у глибинах романтичного мистецтва (Гюго, Жорж Санд) і увібрав у себе досягнення В. Скотта. На розвиток реалізму вплинула також філософія позитивізму. Позитивізм - ідеалістичний напрям, представники якого все справжнє (позитивне) знання вважають результатом конкретних наук, заперечують філософію як науку. Рушійною силою суспільного розвитку прихильники позитивізму вважають знання. Немалу роль відіграли також природні і суспільні науки (економіка, соціологія, психологія та інші).

Французький літературний критик Сент-Бьов дотепно сформулював різницю між романтичним і реалістичним підходом до дійсності: “Це вже не поет, - написав він про реаліста-письменника, - який делікатно стягує покрови з інтимних таємниць, це лікар, який без сорому дивиться на найінтимніші хвороби своїх пацієнтів”. Тому основною проблемою для реалістів стала проблема взаємовідносин індивіда і середовища, суспільства, вплив соціально-історичних обставин на формування характеру особистості. Реалісти розкривали психологію і мотиви поведінки звичайної, типової людини, тому література стала способом пізнання людиною самої себе і навколишнього світу, набула ідеологічного звучання. У реалістичному творі на перший план вийшло пізнавально-аналітичне начало, а універсальним способом художнього узагальнення стала типізація дійсності. На відміну від романтиків, які шукали ідеалу у фольклорі, героїчному минулому, у містиці, реалісти прагнули до об’єктивності і безпосередньої достовірності відображення життя, вони переорієнтувались із минулого на сучасність, відтворювали типові характери, надаючи їм художньої індивідуальності. Письменники-реалісти були правдивими і точними у зображенні деталей, вірили в гуманістичні ідеали, розуміли історію як поступальний рух, передавали художню правду за допомогою такого сюжетно-композиційного способу, як конфліктність (драматизація). Відтворюючи життя “у формах самого життя”, реалісти надавали перевагу прозовим жанрам - повісті і роману як “епосу нового часу”.

Ренесансний і просвітницький реалізм по-різному розглядали проблему стосунків особистості і суспільства, індивідуума і середовища. Просвітники перебільшували роль середовища у процесі формування особистості, бо їх взагалі цікавила не так сама особистість, як середовище - аристократичне чи буржуазне. Класичний реалізм можна вважати спадкоємцем просвітницького реалізму, але збагаченим досягненнями художньо-психологічними, які почали визрівати ще в надрах реалізму ренесансного і набули особливо продуктивного розвитку в літературі романтизму.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.