Римська література доби імперії та її занепаду - Література Стародавнього Риму

Римська література доби імперії та її занепаду - Література Стародавнього Риму

Цей період ще називають добою Августа (до 30-40-х років н. е.), золотим віком, бо саме тоді римська література досягла апогею свого розвитку. Це був час, коли творили найвидатніші римські поети Вергілій, Горацій, Овідій та інші. Республіка на ту історичну добу поступилася місцем монархії, а на чолі імперії став освічений і далекоглядний Октавіан Август, котрий запровадив систему правління, яка називалася “принципат”, а себе проголосив принцепсом, тобто першим громадянином Республіки, яку він, мовляв, відновив. Забезпечивши собі майже необмежену владу, Октавіан став повновладним володарем Римської держави. Добре знаючи літературу і розуміючи її могутній вплив на суспільство, він прагнув прихилити до себе освічених громадян, підтримуючи і заохочуючи всіх, хто мав хист до літературної творчості. Октавіан вживав заходів для зміцнення римських родин, карав за аморальні вчинки, підтримував будівництво храмів, театрів, Пантеону (храму всіх богів), роздавав їжу, гроші, влаштовував видовища, гладіаторські бої тощо.

Часи імператора Октавіана Августа ознаменувалися приходом довгоочікуваного миру, припиненням тривалої громадянської війни, що й зумовило розвиток літератури і появу багатьох відомих поетів. Близькою до імператора особою був Гай Цільній Меценат - один із найбагатших і найщедріших римських можновладців, чиє ім’я стало символом благодійництва. Саме Меценат помітив і взяв під своє покровительство найвидатніших поетів - Горація, Варія, Вергілія, Проперція та інших, хто згодом став прихильником імператора і прославляв його особу. Частина письменників ставилась до Августа Октавіана стримано і уникала його вихваляти (Валгій Руф, Овідій, Тібулл, Сульпіцій). Стримано ставився до імператора його колишній друг Асіній Поллілон, який виявляв навіть певну опозиційність. Після значного піднесення в добу Августа спостерігався поступовий занепад літератури, колишнє значення втрачали політичні промови, судові промови ставали ледь не розважальними, бо почали набувати рис своєрідного змагання в ораторській майстерності.

Публій Вергілій Марон був одним із прихильників учення Епікура, чудово знав грецьку культуру, цінував трагедії Еврипіда. Першим твором Вергілія була поема “Буколіки”, де розповідалося про життя і розмови пастухів на лоні мальовничої природи. Вона спряла початкові визнання Вергілія як великого поета і наближенню його до імператора Октавіана Августа. У другій поемі “Георгіки”, яка була присвячена Меценатові, докладно розповідалось про селянську працю, особливості землеробської роботи, оспівувалась краса рідної землі та її щедроти. У цій поемі Вергілій пообіцяв імператорові написати твір, який прославить його у віках. Так виник задум поеми “Енеїда”, головним завданням якої було звеличення особи Октавіана Августа і його влади, з’ясування божественного походження імператора. Вергілій мав намір здійснити в римській літературі Гомерову справу, тому він частково наслідував художню манеру грецького поета. Для цього він вирішив особисто пройти шлях свого героя Енея і побувати на тих островах, де той колись мандрував. На жаль, хвороба не дала можливості Вергілію здійснити такий намір, у результаті чого поет помер, не закінчивши задуманого твору.

Композиційно “Енеїда” була дуже оригінальною і специфічною, бо автор поділив її на дванадцять книг. Спочатку поет склав план розповіді і написав епопею прозою, а потім став надавати віршової форми тим частинам, які сподобалися йому найбільше. Уже після смерті Вергілія “Енеїда” почала вважатися неперевершеним зразком героїчного епосу, класичним твором уже для самих римлян: її вивчали у школах, писали твори-наслідування. Героєм поеми був троянець Еней, за легендою, син земного царя Анхіза і богині кохання Венери, який утік із зруйнованої Трої, довго блукав, мандруючи зі своїми воїнами, і нарешті прибув в Італію, де й заснував Рим. Розповідь про Енея була використана Вергілієм для уславлення імператора Августа і його політики, автор задумав твір як римську паралель до “Іліади” й “Одіссеї” Гомера, бо вважалось добрим тоном продовжувати давньогрецькі традиції.

Одним із найславетніших римських поетів був Квінт Горацій Флакк, син відпущеного на волю раба, здібний до освіти, закоханий у давньогрецьку лірику, у твори Гомера, Архілоха, Сафо та інших. Життя Горація було сповнене драматичних сторінок: військова служба, командування легіоном, втеча після розгрому республіканського війська армією тріумвірів, втрата всього майна, злидні у добровільному вигнанні - а потім захоплення поезією, щедрість Мецената, представлення імператорові, багатство. Проте, як наголошують дослідники, вірний республіканським ідеям, Горацій не поспішав оспівувати імператора Октавіана Августа, не погоджувався на його заманливі пропозиції наблизитись до трону, бо дуже високо цінував особисту свободу. Звеличував Августа він переважно у замовлених одах, висловлюючи йому вдячність за припинення громадянської війни і за реформи, добре розуміючи, що політичний устрій, встановлений Августом, критикувати було неможливо і небезпечно.

Горацій писав твори, сповнені громадянських мотивів, пробував сили в жанрі сатири, орієнтуючись на римського сатирика Луцілія. Особливо позначилась на долі Горація його дружба із впливовим Меценатом, якому поет згодом присвятив свою книгу “Сатири” (або бесіди). Творами цієї книги були бесіди на різні філософські й морально-етичні теми чи на теми мистецтва. Шануючи дотепного Луцілія, Горацій все ж був переконаний, що буденна і просторічна (“низькоросла”) мова вже застаріла, тому вважав необхідним для поета мати “глибокий розум і хист, і високість натхненного слова”. У своїх сатирах поет не торкався загальних, типових суспільних недоліків, а висміював переважно конкретних людей, яких можна було впізнати навіть під вигаданими іменами. Теми його сатир були різноманітними, а проте серйозних суспільних проблем автор не торкався, впливових можновладців не згадував і не чіпав, обмежувався критикою нахаб, невігласів і людей із поганою репутацією тощо.

Горацієві належать також збірки “Еподи”, “Оди” та інші. Відомим на весь світ став вислів поета “золота середина”, що означав: дотримуватись у всьому міри, задовольнятись середнім достатком, не вдаватись у небезпечні крайнощі. Мудро розмірковує поет про залежність людини від звичок, пристрастей, низьких бажань, внаслідок чого вільна людина добровільно стає рабом. Оди Горація не мають традиційних ознак урочисто-піднесеного твору, це ліричні пісні, далекі від високого стилю. Кожна пісня містить звернення, має форму монологу чи діалогу, пораду чи настанову (“До Мецената”, “До корабля”, “До римлян” тощо). Останнім твором поета стало “Послання до Пісонів” (або “Мистецтво поезії”), де Горацій викладає свої погляди на зміст і значення поезії, на її мову, сюжети й образи, на вплив поезії на читача, на поетичну славу.

Славетна поезія Риму й творами Альбія Тібулла та Секста Проперція, але ще більше славна вона доробком Публія Овідія Назона, який поступився своїм впливом на всю подальшу західноєвропейську літературу лише Гомерові. Певний період поет перебував на державній службі, яка його відчутно обтяжувала. Овідій був знайомий із Тібуллом і Проперцієм, вважав їх своїми вчителями. Овідій, як говорять перекази, був дуже вимогливий до своїх творів, тому постійно їх вдосконалював, переробляв і навіть знищував ті, які здавалися йому невдалими. Багато його творів втрачено, зокрема “Медея” і “Гігантомахія”.

Найвідомішими книгами Овідія були “Любовні елегії”, дидактична поема “Наука кохання” та її логічне продовження “Ліки від кохання”, твір “Героїні”, книги “Фасти” (“Римський календар”) та “Метаморфози” (“Перетворення”), а також твори, написані у вигнанні, - п’ять книг “Скорботних елегій”, чотири книги “Послань з Понта”, поеми “Ібіс”, “Риболовля”. Найвідомішими частинами книги “Метаморфози” є “Створення світу”, “Чотири покоління людські”, “Гіганти”, “Лікаон”, “Потоп”, “Девкаліон та Пірра”, “Смерть Фаетона”, “Філемон і Бавкіда”, “Апофеоз Цезаря” та ін. Зокрема у частині “Життя поета”, що входить до “Скорботних елегій”, Овідій згадує про своє життя, батька і брата, про свої одруження і творчу славу, а також про покарання імператора - вигнання у ті краї, “де чорноморський бурун в західні б’є береги”. Поет не лише висловлює жаль із приводу своєї самотності на чужині, а й говорить про власну мужність:

Тільки ж мій дух не схитнувсь, не скорився лихій я негоді,

Скупчив всі сили свої - перетерпіти біду.

Бід же на мене звалилося стільки на суші й на морі,

Скільки зірок золотих в небі високім горить.

Давнє дозвілля, солодке життя довелося забути

І в непривичній руці зброю належну піднять...

За книги дотепних та іронічних любовно-еротичних віршів Овідія називали пустотливим співцем кохання, бо нерідко такі вірші не відповідали “моральним” реформам Августа і вважались легковажними. У книзі “Фасти” автор намагався описати історію Римської держави, у “Метаморфозах” пояснював численні зміни у світі природи, розповів про потоп, людей, які його пережили, про природні катаклізми тощо. Справжньою трагедією стало для поета вигнання - імператор вислав його з Риму у віддалену холодну, варварську провінцію, де й закінчив Овідій своє життя. Причина й донині точно невідома, можливо, це було пов’язано з тим, що Овідій міг знати якусь таємницю, що компрометувала родину Августа. Навіть мертвого Овідія Рим не прийняв.

Характерною постаттю епохи Римської імперії був Луцій Анней Сенека - палкий прихильник піфагорійського вчення, філософії Епікура і Платона. Певний час до нього був прихильний Нерон, який наділяв Сенеку величезними багатствами. Сенека був також учасником багатьох придворних інтриг, мало не сприяв, як вважали сучасники, деморалізації імператора. Згодом Сенека втратив прихильність Нерона, був звинувачений ним у зраді і змушений був добровільно піти з життя.

Як мислитель Сенека розвивав ідею про необхідність примирення з долею, закликав занурюватись у сферу особистого життя, внутрішньо вдосконалюватись. Проте такі теоретичні вимоги він і сам не завжди міг втілити в життя. Наприклад, він засуджував прагнення людини до влади, але сам відмовився від неї тільки в умовах смертельної небезпеки; він засуджував любов до багатства, а сам його накопичував. Як зазначають науковці, він був прихильником компромісів і сам діяв відповідно до обставин. Цікавим був стиль Сенеки: він писав короткими фразами, висловлювався афористично, уривчасто, парадоксально й метафорично. Серед його художніх творів найвідомішими є дев’ять трагедій, зокрема “Медея”, “Федра”, “Едіп”, “Аганемнон” та інші. Здебільшого ці твори містять криваві сцени, їхні герої - пристрасні та жорстокі, а дії героїв не мають тонких психологічних мотивувань. Філософські погляди Сенеки інтерпретували найкращі європейські митці - В. Шекспір, М. Монтень, Г. Сковорода та інші.

Якщо греки презентували жанр байки творами Езопа, то римляни - творами Федра, який був засновником байки у Римі. Федр був відпущений із рабства на свободу імператором Августом, написав п’ять книг “Езопових байок”. За основу своїх творів він частково брав байки грецького автора і менш відомих байкарів, іноді придумував власні сюжети. Змінивши композицію байки, Федр частково переносив мораль байки на її початок. Він писав про суспільну несправедливість, симпатизував рабам і знедоленим. За свої байки Федр зазнав переслідувань від прихильників імператора Тіберія, тому намагався уникати політичних тем, імена впливових державних діячів згадував без насмішок і зосереджувався на критиці багатих людей (“Вовк та Ягня”, “Віл та Жаба” тощо), він висміював також недоліки окремих людей і негативні моральні риси (“Вдовиця та Воїн”, “Юнак та Повія”, “Брехун, Правдолюбець і Мавпи” тощо). У певній частині байок Федра фігурують відомі історичні особи і згадуються реальні події (“Сократ і Раб”, “Про Тіберія Цезаря і його прислужника”, “Езоп і злочинець” тощо).

На жаль, у часи Федра жанр байки вважався напівплебейським, тому прості й зрозумілі його байки популярними серед римлян не стали, однак були гідно оцінені в епоху Середньовіччя і особливо в добу Відродження.

Висновки. Незважаючи на те, що література Давнього Риму виросла на багатому ґрунті еллінської творчості і великою мірою увібрала її основні жанри, художні прийоми і засоби, теми і міфологію, однак суто римська специфіка історичного й суспільно-політичного розвитку, національна самобутність і видатні таланти доби республіки та доби імперії зумовили її високий мистецький рівень, неповторний синтез римських реалій із грецькими традиціями, глибоке проникнення у внутрішній світ людини. Література Риму набула рис всеохопності, більш раціонально відображала світ і людину в ньому, передавала світогляд і спосіб мислення як пересічного римлянина, так і освіченого та багатого можновладця, вміло підкреслюючи шляхетно-героїчні і мізерно-комічні їхні вчинки та характери. Окрасою літератури Риму стали твори Плавта, Лукреція, Вергілія, Горація, Овідія, Сенеки, Федра та інших поетів.

Список літератури

1. Пащенко В. І. Антична література: підручник / В. І. Пащенко, Н. І. Пащенко. - Київ: Либідь, 2001. - 718 с.

2. Підлісна Г. Н. Антична література: навч. посібник / Г. Н. Підлісна. - Київ: Вища школа, 1992. - 255 с.

3. Давньоримська література: у 2 кн. - Київ: Грамота, 2005. - Кн. 1. - 472 с.

4. Давньоримська література: у 2 кн. - Київ: Грамота, 2005. - Кн. 1. - 576 с.

5. Підлісна Г. Н. Антична література для всіх і кожного / Г. Н. Підлісна. - Київ: Техніка, 2004. - 384 с.

6. Антична література. Греція. Рим: хрестоматія. - Київ: ЦНЛ, 2006. - 952 с.

7. Антична література: навч. посібник. - Київ: Либідь, 2005. - 488 с.

8. Бєлаш Г. О. Історія античної літератури: навч. посібник / Г. О. Бєлаш. - Київ: ЦНЛ, 2012. - 236 с.

9. Султанов Ю. І. У світі античної літератури. Давньогрецька література, література стародавнього Риму: посібник для вчителя / Ю. І. Султанов. - Харків: ТОВ “Веста” ; Вид-во “Ранок”, 2002. - 112 с.

Тести

1. Хто із давньоримських авторів уперше застосував прийом контамінації (зіткнення):

а) Лівій Андронік;

б) Гней Невій;

в) Публій Тернецій Афр;

г) Тіт Макцій Плавт?

2. Хто є автором побутових римських комедій “Шкатулка”, “Хвалькуватий воїн”, “Близнята”:

а) Плавт;

б) Тернецій Афр;

в) Квінт Енній;

г) Гней Невій?

3. Кому із римських поетів належить філософська поема “Про природу речей”:

а) Публію Вергілію Катону;

б) Гаю Луцілію;

в) Тіту Лукрецію Кару;

г) Тіту Макцію Плавту?

4. Хто залишив по собі такі твори, як “Записки про Галльську війну” (в семи книгах) і “Записки про громадянську війну” (у трьох книгах):

а) Юлій Цезар;

б) Юній Брут;

в) Марк Тулій Цицерон;

г) Епікур?

5. Хто із видатних римлян прославився красномовством і написав трактати з теорії ораторського мистецтва “Про оратора”, “Оратор” та інші:

а) Марк Тулій Цицерон;

б) Публій Вергілій Марон;

в) Тіт Лукрецій Кар;

г) Публій Валерій Катон?

6. Ім’я якого римського можновладця стало символом благодійності і щедрості:

а) Октавіана Августа;

б) Калігули;

в) Гая Цільнія Мецената;

г) Публія Верілія Марона?

7. Хто автор поем “Буколіки” і “Георгіки”:

а) Цицерон;

б) Вергілій;

в) Плавт;

г) Тіт Лукрецій Кар?

8. Хто автор поетичних книг “Сатири”, “Еподи”:

а) Гомер;

б) Горацій;

в) Меценат;

г) Вергілій?

9. Які із названих книг належать Публію Овідію Назону:

а) “Сатири”;

б) “Буколіки”;

в) “Про природу речей”;

г) “Скорботні елегії”?

10. Хто із римських поетів написав п’ять книг “Езопових байок”:

а) Овідій;

б) Вергілій;

в) Федр;

г) Горацій?

Практичне завдання до теми

Прочитайте оду давньоримського поета Горація “До прислужника” у перекладі М. Зерова:

Не люблю я, хлопче, розкошів перських,

Не кохаюсь я в тих вінках квітчастих, -

Не шукай по саду; де ще лишились

Пізні троянди?

Досить, хлопче, з нас і простого мирту:

Миртовий вінок тобі личить, слуго,

Личить і мені, коли п’ю в садочку

Кубок веселий.

Дайте відповіді на запитання:

- Які цінності в житті визнає поет?

- Чи приваблюють Горація багатство і влада?

Запитання для самоконтролю

1. Які характерні особливості і яку художню своєрідність мала давньоримська література?

2. Якими рисами і новаціями римська література відрізнялась від давньогрецької, незважаючи на впливи і запозичення?

3. Як може характеризувати римську публіку її знамените гасло “хліба і видовищ”? Що воно означало колись в прямому і означає сьогодні в переносному значенні?

4. Як позначились на літературному житті Риму і долях окремих поетів часи імператора Октавіана Августа?

5. Хто із давньогрецьких і давньоримських поетів мав найбільший вплив на подальшу західноєвропейську літературу і чому?






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.