М - Сторінка 2 - Короткі відомості про письменників - Хрестоматія - Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Матюшкіна Т. П. - 2009

Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Хрестоматія - 2009

Короткі відомості про письменників

М

Маллармé Стефáн (1842-1898) - французький поет, визнаний “ідеолог і законодавець” символістського руху, одна з ключових постатей поезії межі XIX-XX cт. Творчі ідеї та художні відкриття цього поета справили значний вплив на розвиток модерністської лірики кінця XIX - початку XX cт. Відомі твори: “Полудень Фавна” (бл. 1865), “Вікна” (1866), “Блакить” (1866), збірки “Вірші” (1887), “Вірші і проза” (1893).

Стефан Малларме народився в Парижі 18 березня 1842 р. у родині дрібного службовця. Освіту здобував у ліцеї, де й почав писати перші вірші. У 1862 р., вже будучи студентом, надрукував деякі з них у паризьких часописах. Того ж року поет разом зі своєю нареченою Марі Жерар виїхав до Лондона, де вивчав англійську мову та літературу. У 1863 р. Малларме одружився з Марі Жерар, а потім, повернувшись до Франції, отримав посаду викладача англійської мови у ліцеї містечка Турнон. Наступного року в місцевій газеті були надруковані кілька його віршів у прозі. На середину 60-х років припало зближення Малларме з гуртком “парнасців”. У 1866 р. в першому випуску альманаху “Сучасний Парнас” було вміщено одинадцять його віршів. Ці твори викликали різке неприйняття, зокрема и у батьків учнів ліцею, в якому викладав Малларме. Внаслідок їхніх протестів поета перевели спочатку до ліцею містечка Безансон, а наступного року - до Авіньйона. Невдовзі він, за власним зізнанням, пережив масштабну духовну кризу, яка справила значний вплив на його світогляд. У 1871 р. у другому випуску “Сучасного Парнасу” було опубліковано кілька фрагментів поеми “Іродіада”, яку Малларме писав від середини 60-х років аж до самої смерті (вона залишилася незавершеною). Упродовж кількох наступних років поет заприятелював із багатьма митцями свого покоління, зокрема з художником Едуардом Мане, одним з представників імпресіонізму. У 1874 р. Малларме видавав газету “Остання мода”, для якої під різними псевдонімами писав більшість матеріалів. Наступного року він випустив свій прозовий переклад “Крука” Е.А. По, ілюстрований Е. Мане. Тоді ж Малларме став оглядачем французької літератури у лондонському часописі “Атенеум”. У 1876 р. вийшла друком поема Малларме “Полудень Фавна”, після чого поет майже втратив інтерес до оприлюднення власних творів. Однак він невтомно працював, що й засвідчила збірка “Поезії Стефана Малларме” (1887, наклад - 47 примірників), яка була видана друзями поета й містила літографії його рукописів. Лише на початку 90-х років письменник наважився видати кілька збірок власних поезій (“Сторінки”, 1891; “Вірші та проза”, у двох книжках, 1892 та 1893).

З 1895 р. вів рубрику “Варіації на тему” у популярному паризькому виданні “Ревю бланш”, де вміщував власні статті на актуальні теми життя й мистецтва. У 1897 р. в часописі “Космополіс” було опубліковано його експериментальну поему “Кинутий жереб ніколи не скасує випадку”. С. Малларме помер у дачному передмісті Парижа 9 вересня 1898 р.

Манн Тóмас (1875-1955) — німецький письменник, лауреат Нобелівської премії (1929). Основні твори: “Будденброки” (1901), “Тоніо Крегер” (1903), “Чарівна гора” (1924), “Маріо й чарівник” (1930), “Доктор Фаустус” (1947).

Народився Томас Манн 1875 р. в родині сенатора в м. Любеку. Після смерті батька мати з дітьми переїздить до Мюнхена. Літературою хлопець захоплювався ще в гімназійні роки. Перша друкована новела “Падіння” приносить успіх и рішення займатися літературою. Перший роман “Будденброки” (1901) робить Манна знаменитим - твір 1929 р. відзначено Нобелівською премією. У період Першої світової війни Томас Манн переживає духовну кризу, пов’язану з мілітаристськими настроями в Німеччині. Спочатку він розглядав війну як засіб, здатний врятувати німецьку культуру від буржуазної цивілізації, але згодом до влади прийшли фашисти. їхній культ насильства и жорстокості змусив письменника виступити проти ідеології німецької влади. Після цього Томас Манн змушений був емігрувати спочатку в Швейцарію (1933), а потім - у США (1938). Під час Другої світової війни він веде цикл передач, де звертається до німецького народу із закликами до опору фашистському режиму. У 1955 р. письменник помер у Цюриху. У першому романі “Будденброки” Томас Манн заявив про свою небайдужість до соціальних проблем сучасності. Твір мав підзаголовок “Історія загибелі однієї родини”, але він виходить за межі хроніки: історія занепаду однієї родини сприймається як історія людства, сповнена страждань. Улюблена письменником тема мистецтва і митця представлена у новелах “Трістан”, “Тоніо Крегер” (1903), “Смерть у Венеції” (1913). Проблема інтелектуальних пошуків істини є основною у філософському романі “Чарівна гора” (1913-1924). Антифашистська тема у творчості Томаса Манна започаткована у творі “Маріо й чарівник” (1930). Варварство, дикунство, жорстокість автор засуджує у своїх творах “Йосиф та його брати” (1933-1943), “Лотта у Веймарі” (1939), “Доктор Фаустус” (1943-1947). Особливу увагу письменник приділяє бюргерству, яке, на переконання автора, було шляхетнішим, інтелігентнішим порівняно з іншими соціальними групами. У новелі “Маріо й чарівник” Томас Манн подав зразок бунту маленької людини проти сильної особистості. Закликав до протесту проти політичних “гіпнотизерів”, здатних зомбувати цілі народи. В основу твору покладені реальні події, що відбувалися влітку 1926 р., коли письменник разом з родиною проводив літні канікули в Італії. Вигадкою письменника став фінал твору - убивство гіпнотизера. Новела, видана 1930 р., стала художнім фактом, що засвідчив “масове зачумлення” людей антигуманною ідеологією у різних країнах Європи (зокрема - в Італії та Німеччині).

Маршáк Самуїл Якович (1887-1964) - видатний російський письменник, перекладач, писав казки і вірші переважно для дітей. Основні твори: “Терем-теремок”, “Кицьчин дім” (1922), “Дванадцять місяців” (1943), “Розумні речі” (1945). Народився Самуїл Якович у Воронежі у єврейській родині винахідника-самоука, який працював техніком на хімічному заводі. З раннього дитинства хлопчик почав складати вірші і записувати їх в окремий зошит, наче в справжні поетичні збірки. Маленькому письменникові поталанило з дорослими, які були поруч. І батьки, і вчитель провінційної гімназії невеличкого містечка Острогозька, де навчався Маршак, і відомий на той час у Роси літературний критик Володимир Стасов, і видатний співак Федір Шаляпін, і славетний російський письменник Максим Горький доклали чималих зусиль, щоб талант хлопчини не зів’яв, а розквітнув у всій своїй красі. Майже все життя Маршака було пов’язане з дітьми. Коли він перебував у Англії, його привабила лісова школа, яку називали “школою простого життя”, подібна до наших літніх таборів, де діти живуть у наметах і самі про себе дбають. Під час Першої світової війни Маршак опікувався дітьми біженців. Коли ж у Роси почалася громадянська війна, організовував дитячі будинки для безпритульних. Це були справжні дитячі містечка зі школою, бібліотекою і різноманітними гуртками. Нині важко уявити велике місто без театру юного глядача. Та мало хто знає, що одним з ініціаторів запровадження таких театрів був Самуїл Якович, адже до 20-х років XX ст. театрів для дітей і підлітків не існувало. А не було дитячих театрів - не було й потреби у п’єсах для них. Отож Маршакові довелося взятися за перо. Так з’явилася добре відома п’єса-казка “Кицьчин дім”. А “Дванадцять місяців” Самуїл Якович написав у той грізний час, коли було зовсім не до казок: вирувала Друга світова війна. Проте письменник був переконаний, що саме в цей час “діти особливо потребують веселих святкових видовищ”, адже ніколи не можна забувати, що добро завжди перемагає зло. Сьогодні чимало малюків знають розповідь про нерозумне мишеня, що обрало собі за няньку кицьку, чи історію поважної дами, яка здала в багаж маленьке цуценя, а отримала замість нього великого собаку. А вперше ці історії розповів Самуїл Якович Маршак. І багато поколінь виросло, слухаючи його вірші та казки, сповнені любові до дітей.

Маякóвський Володúмир Володúмирович (1893-1930) - російський поет і драматург, один із за- сповните російського футуризму. Основні твори: вірші “Нате!” (1913), “Послухайте” (1914), “А все-таки” (1913), “Лілечко!” (1916); поеми: “Хмарина в штанах” (1915), “Флейта-хребет” (1915), “Людина” (1917), “Лівий марш” (1918), “150000000” (1924); сатиричні п'єси: “Клоп” (1929), “Баня” (1930).

Народився у Грузії (с. Багдаді) у родині лісничого. Навчався в гімназіях Грузії та Москви. До революційної діяльності прилучився 1905 р., за що був тричі заарештований. У в’язниці поет починає писати вірші. Зошит із віршами при звільненні відібрали. Продовжує освіту Маяковський у Московському училищі живопису та архітектури (1911 - 1914). З 1912 р. виходять друком його вірші. У 1913 р. - збірка поезій “Я” та перша п’єса, в якій Маяковський грав головну роль. Поет з ентузіазмом підтримує Жовтневу революцію, активно працює у “Вікнах РОСТА”, часто виїздить із публічними читаннями своїх віршів у різні республіки СРСР і за кордон. Неодноразово Маяковський бував і в Україні. Увесь свій талант поет присвятив служінню новій державі. Він не мислив себе поза революцією, поза ідеологічним мистецтвом. Поет висміює суспільні вади, які заважають прогресу. Проте красиві гасла не ставали дійсністю. Новаторська викривальна поезія Маяковського не сприймалась владою. Розчарування в ідеалах, творча й душевна криза привели поета до самогубства. На початку творчості поет зблизився з футуристами. Маяковському імпонували прагнення футуристів замінити старе мистецтво новим. Йому подобається зухвалість, епатаж, енергія, динамізм творчості футуристів. Поет активно експериментує. Для творчості раннього періоду характерним є нетрадиційна ритміка, оригінальна образна система. Маяковський нестримно прагне оновлення життя. У його творах звучить революційний пафос. Він усвідомлює себе глашатаєм майбутнього. Ліричний герой Маяковського наділений глибокими почуттями, сильними емоціями, він “зухвалий і беззахисний, войовничий і вразливий, трагічний і прекрасний”, як і сам поет. Для поетики Маяковського характерні експресія, динамічність, яскравість. Не відразу поет-новатор був прийнятий критикою. Йому доводилося ламати стереотипи щодо ролі поезії і поета в суспільстві. У поезії Маяковського яскраво проступає гіперболізоване “Я”. Ліричний герой сам стає ареною боротьби за моральні ідеали, він до болю гостро відчуває несправедливість, прагне перетворити світ навіть ціною свого життя. Поет мислить масштабно. Оперує такими образами, як Людство, Земля, Космос. Використання прийому гіперболізації у творах свідчить про його планетарне мислення, занепокоєння долею людства. Основні теми його творчості: революція, кохання, мистецтво і митець, місто та його мешканці. Маяковський проявляє оригінальність у римуванні (неточні, асонансні рими), у формотворенні вірша - “сходинками”; звертання, незакінчені фрази виносить у кінець рядків і пояснює це так: “Я завжди ставлю найбільш характерне слово у кінець рядка і знаходжу для нього риму що б там не було”. Мова поезій тяжіє до максимальної стислості, до контрастів. Це лексика, яка розкриває суперечності непростої епохи. У ній - пафос і надрив, радість і сум. У творах поета багато словесних новоутворень, що вирізняє його з-поміж інших майстрів слова.

Міцкéвич Адáм (1798-1855) - найвидатніший польський поет, засновник польського романтизму, виразник визвольних ідей. Основні твори: “Сонети” (1826), “Гражина”, “Дзяди” (1823), “Конрад Валленрод” (1828), “Пан Тадеуш” (1834).

Народився на хуторі поблизу м. Новогрудки (нині Білорусь) в родині небагатого шляхтича. Університетську освіту здобув у Вільно. Закінчив історико-філологічний факультет. За участь в заснуванні і діяльності таємних патріотичних організацій польської молоді (“філоматів” і “філаретів”) був висланий з Польщі і перебував у Росії (1824-1829). У цей час зійшовся з літературними колами Петербурга, Одеси, Москви. Був знайомий з О.С. Пушкіним, П.Є. Вяземським, І.І. Козловим, Є.О. Баратинським та ін. Після виїзду з Росії (1829) жив в еміграції (Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція). Перші вірші Міцкевича - “Ода до молодості” (1820), “Пісня філаретів” та інші - написані в дусі революційного романтизму. У книзі “Балади і романси” (1822), поемі “Гражина” (1823), в другій частині поеми “Дзяди” (1823-1832), у поемі “Конрад Валленрод” (1828), написаних також в дусі романтизму, Міцкевич виступив як поет-новатор, борець за демократичний і патріотичний зміст польської поезії. У третій частині поеми “Дзяди” з “Додатком”, направленій проти царського самодержавства, поемі про минуле польської шляхти “Пан Тадеуш” (1834), яку справедливо називають “енциклопедією польського життя”, позначився перехід Міцкевича від романтизму до реалізму. До кінця життя перебував в еміграції. У 1830 р. зробив спробу приєднатися до Польського повстання, поразка якого відбилась на його душевному стані. У Франції (Парижі) поет продовжує літературну і революційну діяльність. У 1848 р. Міцкевич створив польський легіон, що боровся за свободу Італії. Письменник активно виступає зі статтями революційного характеру. У 1855 р. під час Кримської війни Міцкевич помирає під час формування загонів польських емігрантів. Похований у Парижі. Згодом перепохований у Кракові (1890 р.). Романтичний герой Міцкевича передає настрої свого часу, він страждає від неможливості жити вільним життям, закликає до боротьби, прославляє “світ духу”, страждає від людської байдужості. У своїх ліричних піснях, баладах, романсах Міцкевич спирається на фольклорні традиції. Сюжети для своїх творів черпає в народній творчості. Найвищим його здобутком залишається цикл віршів “Кримські сонети”, що складається з 18 поетичних перлин, в яких передано сум, тугу за батьківщиною поета-вигнанця.

Мольєр (справжнє ім’я - Жан Батист Поклен; 1622-1673) - французький драматург, театральний діяч. Основні твори: “Тартюф” (1664), “Дон Жуан, або Кам’яний гість” (1665), “Мізантроп” (1666), “Скупий” (1668), “Міщанин-шляхтич” (1670).

Народився Мольєр у Парижі. Навчався в єзуїтському колежі. З 1645 р. до кінця життя був актором, з 1656 - режисер власної театральної трупи. У своїх творах Мольєр захищав ідеї гуманізму, виступав за реалістичне мистецтво. Висміюючи представників експлуататорських класів, він із симпатією ставився до людей з народу. Викриттю кастових забобонів дворян, обмеженості буржуа присвячені п’єси “Навіжений” (1655), “Смішні манірниці” (пост. 1659, вид. 1660), “Школа чоловіків” (1661), “Школа дружин” (пост. 1662, вид. 1663), “Міщанин-шляхтич) (пост. 1670, вид. 1671), “Удаваний хворий” (пост. 1673, вид. 1674), “Скупий” (пост. 1668, вид. 1669). Обдарування Мольєра досягло розквіту в комедіях “Тартюф, або Обдурювач” (пост. 1664, вип. 1669), “Дон Жуан” (пост. 1665, вид. 1683), “Мізантроп” (пост. 1666, вид. 1667), спрямованих проти лицемірства, що прикривалося побожністю й показною доброчинністю, проти духовної спустошеності аристократії. Імена героїв комедії Мольєра - Тартюф, Дон Жуан, Гарпагон та ін. - набули величезної сили соціальної типізації, стали загальними іменами.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.