Р - Сторінка 2 - Короткі відомості про письменників - Хрестоматія - Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Матюшкіна Т. П. - 2009

Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Хрестоматія - 2009

Короткі відомості про письменників

Р

Рембó Артюр (1854-1891) - французький поет межі XIX-XX cт., один з найяскравіших представників символізму. Увиразнюючи у поезії “припливи” й “відпливи” власного внутрішнього життя, він зробив ряд художніх відкриттів, що прокладали шлях модерністській ліриці XX cm. Відомі поезії і збірки віршів: “Коваль”, “Венера Анадіомена”, “Відчуття” (1870), “Голосівки” (1871), “П'яний корабель” (1871), “Осяяння” (1872), “Останні вірші” (1873), “Сезон у пеклі” (1873).

Народився Артюр Рембо 20 жовтня 1854 р. у провінційному містечку Шарлевілі в родині кадрового офіцера Фредеріка Рембо. Батько сімейства навіть після того, як вийшов у відставку, вдома не жив, тож діти його майже не знали. Із шести років у маленькому хлопчикові пробуджуються творчі здібності, але мати не схвалює нахили сина, вона мріє бачити його заможним фермером. Батько ж залишився для сина чужою людиною. Незатишний світ дитинства Рембо згадує у вірші “Семилітні поети” - у сім років він писав романи про свободу, хоча оточували його відчуженість, “клозетна прохолода” і “цвіль стін”. Артюр блискуче навчався у колежі, особливих успіхів досяг у вивченні латини. Тут він зустрів молодого викладача Жоржа Ізамбара, який прищепив йому любов до віршування. У 1869-1870 рр. були надруковані деякі вірші Рембо, написані латинською та французькою мовами. Проте юного Рембо вабить свобода, далекі мандрівки. Ще школярем він чотири рази тікав з дому. Так, наприкінці серпня 1870 р. юнак утік до Парижа, аби “особисто” допомогти поваленню імперії, однак його повернули додому. Згодом він ще кілька разів повторював такі втечі, а останнього разу навіть побував у збройних лавах Паризької комуни. У 1871 р. після створення натхненних комунарських віршів та зниклого “Проекту комуністичної конституції”, написаних перед поразкою Паризької комуни, Рембо розробляє свою теорію “поета-ясновидця”, яку ілюструє такими блискучими поезіями, як “П’яний корабель” та “Голосівки”. На вересень того ж року припадає його зустріч з П. Верленом та переїзд до Парижа. Протягом 1872-1873 рр. поети вдвох мандрують Бельгією та Англією. Завершиться їхнє товаришування тим, що під час суперечки Верлен випадково прострелить Рембо руку і на два роки потрапить до в’язниці. Упродовж 1872-1873 рр. Рембо створив поезії, що увійшли до збірки “Останні вірші” (1872), та вірші у прозі (“Осяяння”, 1872-1873). У 1873 р. він написав сповідальний твір “Сезон у пеклі”, який став підсумком його поетичної творчості. І надалі його життя проходить у постійних змінах місць проживання: Бельгія, Англія, Німеччина, Швеція, Італія - така карта подорожей “мандрівного поета”, яка з 1880 р. поповнюється африканськими та азіатськими країнами: Сомалі, Ємен, Ефіопія, двадцять разів він ходить із караванами до Аддис-Абеби. Того ж року Рембо повертається до Шарлеві- ля, де працює на фермі матері. У 80-ті роки Рембо залишив поезію, його охопила творча криза. У 1880 р. після кількох спроб покинути Шарлевіль, Францію та й Західну Європу взагалі Рембо переїхав до Східної Африки, де служив у торговельних фірмах і займався комерцією. На батьківщину до матері він повернувся вже смертельно хворим. У 37-річному віці йому ампутували ногу. 10 листопада 1891 р. Артюр Рембо помер від саркоми у Марселі на руках своєї сестри Ізабелли. Творчий шлях Рембо тривав усього чотири роки. За цей короткий час він створив декілька десятків поезій та дві збірки віршів у прозі. Всесвітня слава прийшла до поета вже після його смерті. А. Рембо сприяв появі авангардизму в поезії. Тематика його творчості розмаїта. Артюр Рембо звертався до вічних тем добра і зла, висловлював співчуття до знедолених, ненавидів буржуазний світ з його жорстокими законами. Із захватом поет сприйняв Французьку революцію 1871 р. Поетичним гімном революції стає вірш “Руки Жанни-Марі”. Руки жінки уособлюють такі вічні поняття, як материнство і кохання, заради чого жінка здатна и на помсту. Після поразки революції вірші Рембо змінилися інтонаційно. У них з’являються мотиви приреченості, безнадії, трагізму. Поет захоплюється більше експериментами у галузі віршування. У вірші “П’яний корабель” поет символічно виклав свій намір стати на самостіиний шлях у мистецтві, пророчо передбачив трагічність власного життєвого шляху. У вірші “Голосівки” Рембо переступає межу віршової традиції - використовує верлібр. Завдяки цьому йому вдається вивільнити енергію, розкрити думки, почуття в нетрадиційній формі.

Рíльке Рáйнер Мáрія (1875-1926) - австрійський поет, представник філософської модернової лірики XX cт. Основні твори: поетичні цикли - збірки “Часослов” (1905), “Книга годин” (1899-1903), “Книга картин” (1902), “Нові вірші” (1907-1908), “Дуїнянські елегії” (1923), “Сонети до Орфея” (1923); роман “Нотатки Мальте Лаурідса Брігге” (1910); монографії “Ворпсведе” (1903), “Роден” (1905).

Народився майбутній письменник у Празі, навчався в реальній військовій школі, відвідував лекції в Празькому, Мюнхенському, Берлінському університетах. Поет багато подорожує, знайомиться з видатними людьми: Л. Толстим, М. Горьким. І. Рєпіним, Леонідом та Борисом Пастернаками, М. Цвєтаєвою, О. Роденом, С. Георге. Рільке був зацікавлений історією України, приїздив сюди у 1900 р. під час подорожі до Росії, яку називав своєю “поетичною вітчизною”. Україна захопила Рільке з розповідей художника та знавця історії І. Рєпіна, літератора М. Стороженка, з якими він познайомився у перший свій приїзд до Росії (1899). Поет відвідує Київ, Полтаву, Канів, захоплюється віршами Шевченка, багато часу проводить у святих місцях - Києво-Печерській лаврі. Велич паломництва віруючих у Києві справила на нього велике враження; він вбачав у духовних віруваннях, у збереженні християнських традицій шлях до спасіння людства. Під впливом святих місць України та Росії були написані дві перші книги зі збірки “Книга годин”: “Книга життя чернечого” та “Книга прощ”. Поет мав намір приїхати працювати в одному з часописів Росії, але йому, на той час маловідомому поетові, відмовили у проханні. У 1902 р. Рільке поселяється в Парижі, деякий час працює в майстерні скульптора Родена, пише монографічні дослідження. У цей час він заявляє про себе як про зрілого поета (1902 - 1908), виходять друком основні поетичні збірки, прозові твори. У 1917 - 1918 рр. поет переживає творчу кризу, спричинену Першою світовою війною і революцією. Рільке переїжджає до Швейцарії (1919), яка стає для нього другою “поетичною вітчизною”. Тут починається третій період творчості поета, позначений захопленням створенням циклів “Дуїнянські елегії”, “Сонети до Орфея”. У 1926 р. Рільке помер від білокрів’я у клініці Вальмонт (Швейцарія). У світовій літературі Рільке здобув славу “пророка минулого”. Тема Бога і релігійних пошуків займає у світовідчутті Рільке найважливіше місце. Для поета природа - це “єдиний колообіг життя і смерті”. Усе в природі, на його думку, містично поєднане: Бог, янголи, люди на землі, потойбічний світ. Бог є символом єдності світу. У віршах Рільке йдеться про пошук людиною сенсу життя. Цілісне сприйняття світу покладене поетом в основу його творчості. Музику, поезію, живопис поет прагне звести воєдино. Працюючи поряд з відомим французьким скульптором Роденом, Рільке навчився сприймати світ через річ, бачити космос у кожному з окремих предметів. Так виникають його поезії-речі (“Фламінго”, “Пантера”). У своїй творчості Рільке пройшов шлях від християнства до орфізму - людство має очиститися від гріхів та скверни, пробудитися и за допомогою поета-співця знайти вихід із темряви до світла. Ці філософсько-поетичні тенденції представлені у збірках “Дуїнянські елегії”, “Сонети до Орфея”.

Рудакí (Абу Абдуллах Джафар ібн Мухаммад; бл. 860-941) - перський і таджицький поет-класик, засновник гуманістичної фарсімовної (перської) поезії. Основні твори: “Мати вина” (933), “Ода на старість”.

Народився майбутній поет у селищі Рудак поблизу Самарканда, назва рідного села й стала його псевдонімом. З дитинства виявляв таланти: мав чудовий голос і прекрасний слух, став мандрівним співцем, був наділений гарною пам’яттю (у 8 років знав на пам’ять майже весь Коран). Рудакі прагнув до знань: навчався у духовній школі - медресе, де вивчив арабську мову та інші науки, вдосконалив свою поетичну майстерність. Слава молодого поета та співака- імпровізатора досягла Бухари. Рудакі запросили на службу, і на довгі роки він став придворним поетом Саманідів. Через деякий час Рудакі втратив прихильність бухарського можновладця, його вигнано з палацу. Останні роки життя він проводить на батьківщині. За свою поетичну творчість Рудакі дістав титул “Адам поетів”. Йому вдалося поєднати у творчості доісламські поетичні, музичні, пісенні та віршові традиції. Багато чого зі спадщини Рудакі втрачено, та все ж до нас дійшли тисяча двовіршів, дві касиди, сорок рубаї. Основні теми творчості Рудакі: оспівування буття людини та насолоди життя; проблема марності людського існування; настанови, повчання та скарги на несправедливість життя; проблема стосунків митця і влади. І до Рудакі східні поети розглядали ці теми. Заслугою поета є те, що він, з одного боку, продовжив класичні традиції східної поезії, з іншого - додав національного колориту. Дослідники творчості поета вважають, що його творча спадщина налічує понад сто тисяч бейтів (бейт - дворядкова строфа, яка містить закінчену думку) і тематично поділяється на філософську, пейзажну та інтимну лірику.

Рюдéль Джауфрé (1125-1148) — провансальський поет XII cт. Один із відомих творів: “Мене під час травневих днів...”

Історія зберегла небагато відомостей про поета. Він був заможною людиною, яка поєднувала політичну діяльність (був правителем Блайї) зі складанням віршів. Багато з поезії присвячено Прекрасній Дамі - графині Тріполійській, яку він ніколи не бачив, але чув про неї від паломників. Згодом, щоб побачити свою Прекрасну Даму, Рюдель приєднався до Хрестового походу в Сирію і Палестину (1146). Витерпівши нелегку подорож і майже діставшись до омріяних місць, поет тяжко захворів. Корабель прибув до Тріполі, але Рюделю залишилось жити недовго, друзі вже вважали його за мерця. Про це нещастя сповістили графиню. Дізнавшись про історію Рюделя, графиня виявила бажання побачити свого трубадура. У відчаї вона обняла його на смертному одрі, і поет на декілька хвилин прийшов до тями. Він ніколи не бачив коханої, але уявляв її саме такою. Подякувавши богові за щасливий подарунок долі, Рюдель помирає на руках коханої жінки. Поета поховали з великими почестями, а та, для якої він писав свої пісні, постриглася в черниці. Легенда про життя і смерть провансальського поета, про його велике кохання надихнула на створення ліричних віршів Петрарку і Гейне; драматург Едмон Ростан написав п’єсу “Принцеса Марення”, художник Михайло Врубель - картину з такою ж назвою.

У світову літературу Джуафре Рюдель увійшов як майстер вишуканої та оригінальної форми вірша про кохання під назвою “канцона” (пісня). Поет створив високопоетичні зразки лірики, де оспівані любов до життя, кохання, повага до жінки. Головним для лицаря в ті далекі часи було служіння Прекрасній Дамі. Заради “далекої коханої” живе і творить свої пісні ліричний герой. Автора не цікавить кінцевий результат. Його більше приваблює тема недосяжної мрії. Він уміє насолоджуватися почуттям, яке ніколи не може бути реалізованим.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.