Х - Сторінка 2 - Короткі відомості про письменників - Хрестоматія - Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Матюшкіна Т. П. - 2009

Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Хрестоматія - 2009

Короткі відомості про письменників

Х

Хайям Омáр (повне ім'я Гійаз ад-Дін Абу-ль-Фатх Омар ібн Ібрахім аль-Хайям Нішапура; 1048 - після 1123) — перський поет, математик, астроном, філософ, послідовник великого мислителя Сходу Авіценни (Ібн Сіни). Сучасники називали його Найученішою людиною століття, Доказом істини, Знавцем грецької науки, Царем філософів Сходу і Заходу. Основні твори: “Рубайят” (понад 400 віршів), “Трактат про буття і повинність”.

Народився Омар Хайям у Нішапурі на сході Ірану. Відомості про нього збереглися у творі “Книга мудреців” арабського історика Джамала ал-Діна. За складеним ним самим гороскопом та за розташуванням зірок у момент народження Хайяма один індійський астроном вирахував, що це було 18 травня 1048 р. Батько Омара - багатий ремісник з міста Нішапур (за тих часів - великий економічний і культурний центр імперії сельджуцьких султанів), очолював цех ткачів, що виробляли намети для султана.

Здібний, допитливий і працелюбний юнак закінчив медресе (духовну школу), яка готувала чиновників найвищого розряду для державної служби, а згодом продовжив освіту в містах Хорасан та Самарканд - найвідоміших наукових, політичних і культурних центрах того часу.

Завдяки розуму і величезній працездатності, він опанував математичні и природничі науки, та особливо захоплювався геометрією Евкліда і його вченням про паралельні лінії, в якому в математичній формі порушувалося питання про безмежність Всесвіту й обмеженість людського життя. У 26 років Хайям написав свій перший трактат з алгебри, а у 29 - склав найточніший календар, за що отримав у подарунок від султана Малік-шаха астрономічну обсерваторію й запрошення на службу. В сучасному григоріанському календарі, яким ми всі користуємося, річна похибка в часі становить 26 секунд, тоді як у календарі Омара Хайяма - лише 19 секунд. Його вважали найавторитетнішим серед астрологів свого часу, з ним консультувалися найвпливовіші люди, а бухарський емір, розмовляючи з ним, на знак особливої пошани садовив його поруч із собою на трон. Омар Хайям був незалежним у своїх поглядах і оспівував вільну людину із швидким і гострим розумом, кмітливу й дотепну, яка не цурається радощів життя і не відмовляється пити з чаші насолоди. Цікаво, що за традицією красномовності, властивою східному мисленню, сучасники називали його Найученішою людиною століття, Доказом істини, Знавцем грецької науки, Царем філософів Сходу і Заходу. Але все це славослів’я й пошанування не зарадили Омару Хайяму в часи скрути: потрапивши в немилість до вельмож, він жив у бідності. Один із сучасників великого поета так розповідав про його смерть: “Омар Хайям чистив зуби зубочисткою й уважно читав “Книгу зцілення” Ібн Сіни. Коли ж дійшов до розділу про єдине и множинне (вершина східної мудрості), то поклав зубочистку між двома сторінками і сказав: “Поклич, я хочу скласти заповіт”. Потім устав, помолився, не їв, не пив. Прочитавши останню вечірню молитву, уклонився до землі й сказав, впавши додолу: “О, Боже мій! Ти знаєш, що я пізнав тебе в міру моєї можливості. Пробач мені, моє пізнання тебе - це мій шлях до тебе”. І помер”.

Літературне ім’я “Хайям” означає “швець наметів”. Вважається, що він є автором понад тисячі рубаї. Улюбленими для Омара Хайяма були теми кохання й вина. У коханні він бачив земну радість, вино ж прославлялось як напій насолоди з джерел мудрості. Творчість Омара Хайяма зазнала фольклорного впливу, провідними у його ліриці є мотиви протесту проти соціальної несправедливості, проти злої долі. Поет вступає в діалог навіть із Творцем, нарікаючи на нерозумність світоустрою. Він сміливо дорікає Богові, що той, створивши людину, не опікується нею. По-філософськи осмислює Хайям буття людини, визначає її місце і роль у Всесвіті. Провідною є ідея переходу матерії з одного стану в інший: нічого не зникає безслідно, усе в цьому світі взаємозв’язане: людина живе, але з часом стає прахом, землею, глиною, звідки бере початок нове життя. Омар Хайям співає гімн розумній людині з активною життєвою позицією. У себе на батьківщині Омар Хайям більше відомий як визначний учений, а світову славу поета він зажив значно пізніше - 1859 р., коли Едвард Фіцджеральд зробив блискучий переклад рубаї англійською мовою.

Хемінгуéй Ернéст Мíллер (1899-1961) - американський письменник, журналіст, лауреат Нобелівської премії (1954). Основні твори: “І сходить сонце” (“Фієста”; 1926), “Прощавай, зброє!” (1929), “Мати і не мати” (1937), “По кому подзвін” (1940), “Старий і море” (1952).

Народився Ернест Міллер Хемінгуей в м. Оут-Парк штату Іллінойс, у передмісті Чикаго. Був другим із шести дітей у родині. У шкільні роки захоплювався спортом (туризмом, стрільбою, футболом), працював у шкільних часописах. Після закінчення школи (1917) відмовляється від вступу в університет і починає працювати репортером газети. У 1918 р. записується у транспортний підрозділ Американського Червоного Хреста, вирушає на Першу світову війну, де отримає важке поранення - з його тіла було вилучено 227 осколків різного розміру. Із 1919 до 1923 р. працює у різних газетах, стає європейським кореспондентом, певний час живе в Парижі, де знайомиться з відомими літераторами. З 1925 р. вирішує повністю присвятити себе літературі, але з газетярством не пориває. Бере участь в антифашистській боротьбі в Іспанії (1936-1939). Тема Іспанії звучить в багатьох творах Хемінгуея, він стає палким прихильником кориди. У дні Другої світової війни був воєнним кореспондентом. В останні роки жив на Кубі. У книзі “В наш час” (1925), в романі “Прощавай, зброє!” (1929) письменник висловлює свій протест проти війни, показує її ворожість людині. Роман “І сходить сонце” (1926, водночас англ. вид. під назвою “Фієста”) передає розчарування, біль, розпач “втраченого покоління” в роки післявоєнного “процвітання”. Важкі сумніви і пошуки письменника проявились в творах “Смерть після полудня” (1932), “Сніги Кіліманджаро” (1936), збірці оповідань “Переможець не одержує нічого” (1933). Внутрішня криза, що переживалась буржуазною Америкою на початку 30-х років XX ст., знайшла відображення в романі “Мати і не мати” (1937). Під впливом іспанських подій письменник подолав індивідуалістські настрої, властиві йому до середини 30-х років (п’єса “П’ята колона”, 1938; сценарій “Іспанська земля”, 1938; нариси “Американський боєць”, “Мадридські шофери”, 1938, а також роман “По кому подзвін”, 1940). Повість “Старий і море” (1952), за яку Хемінгуею були присуджені Пулітцерівська (1952) та Нобелівська (1954) премії, стверджує віру в людину, сповнена любов’ю до простих людей. Хемінгуей - людина ризику, його життя сповнене різних подій і катастроф: побував на п’яти війнах, потрапив у шість авто- і авіакатастроф, був травмований, на якийсь час осліп. Він завзятий мисливець, рибалка, декілька разів виїздив на африканське сафарі. У часи Другої світової війни на власному катері зголосився виконувати розвідувальні завдання. Численні травми письменника призводять до тяжкої хвороби, наступає моральна криза і 2 травня 1961 р. Хемінгуей ставить крапку на власному житті. У літературі Хемінгуей розробив нові підходи до відтворення реальної дійсності. Його художня проза репрезентує героя нового (спартанського) типу (героя кодексу), здатного долати життєві перешкоди, схожого на самого автора. Персонажі Хемінгуея діють у складних, іноді трагічних ситуаціях. Вони здебільшого небагатослівні, але в хвилину небезпеки, “в момент істини” доводять свою людяність і мужність.

Сюжетна палітра творів Хемінгуея пов’язана з темою “втраченого покоління” і відтворює здебільшого події війни, адже на долю покоління, до якого належав письменник, випало дві світові війни. Героями його творів є солдати, мисливці, рибалки. Стиль письменника, за словами А. Моруа, “вироблено з гарно виточених металічних елементів”. Саме тому, що шлях Хемінгуея в літературу пролягав через практику газетного репортера, його письменницьким кредо стали лаконічність, насиченість, яскравість викладу матеріалу, але без зайвої емоційності, метафоричності. Він виробив так званий “телеграфний стиль”. Про поетику своєї творчості Хемінгуей написав у книзі “Смерть пополудні”: “...це поетика простоти. Про головне не говорять - про нього знають. Лірична стихія не в словах, а в тому, що стоїть за ними”, У цій же книзі автор викладає суть свого знаменитого “принципу айсберга”: письменник не повинен говорити все. Більша частина змісту має бути закладена у підтексті, і “якщо письменник добре знає, про що пише, то читач відчує усе невисловлене так само сильно, ніби письменник сказав про це”. Авторською особливістю є також використання прийому контрасту (героїчне й буденне поряд); ідейну сторону сюжетної колізії автор не виносить на перший план, висновки читач робить сам; лексика творів проста, розмовна, іноді зовсім нелітературна. Реалістична символіка посилює ліризм творів, надає їм філософської багатозначності. Проза Хемінгуея екзистенційна за сутністю. Автор створює ситуацію, коли його персонаж змушений діяти на межі своїх можливостей, він самотній і відчужений і водночас залишається морально стійким.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.