Г - Словник літературознавчих термінів - Хрестоматія - Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Матюшкіна Т. П. - 2009

Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Хрестоматія - 2009

Словник літературознавчих термінів

Г

Газéль (від араб, gazal - ліричний вірш) - вірш, що складається не менш як з трьох, не більш як з 12 бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (аа, ба, еа...), об’єднаних спільним мотивом. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє їм я або літературний псевдонім. Основний зміст газелей - любов, туга закоханих, філософські роздуми. Ця поетична форма виникла в VII ст. в арабській та перській ліриці, невдовзі поширилася в тюркомовних літературах. Газелі складали Рудакі, Гафіз, Сааді, Навої та ін. Першим до цього жанру в Європі звернувся Й. Ґете (збірка “Західно-Східний диван”.)

Гедонíзм (від грец. hedone - насолода) - філософсько-етичне вчення, згідно з яким насолода найвищим благом, сенсом життя. Гедонізм постав як наслідок довільного тлумачення вчення Епікура, який стверджував, що щастям для людини є її задоволення від відсутності страждань. Гедоністична функція мистецтва (поряд з пізнавальною, виховною тощо) полягає в естетичній насолоді від сприймання художніх творів.

Гекзáметр (гексáметр) (від грец. hexametros - шестимірник) - вірш шестистопного дактиля, де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади можуть замінюватись одним довгим; остання стопа завжди двоскладова - хорей. Найчастіше гекзаметр має усередині віршового рядка (після третього складу третьої стопи) цезуру (ритмічно-інтонаційну паузу), яка розмежовує його на два піввірші, або подвійну цезуру, що ділить рядок на три частини.

Гекзаметром написано чимало творів античної літератури у різних жанрах (епічна поема, ідилія, гімн, елегія, епіграма, послання тощо).

Майстрами гекзаметра були Гомер, Вергілій, Теокріт та ін. У поезії Нового часу до нього зверталися И. Ґете, Г. Лонгфелло. В українській літературі гекзаметром писали, зокрема, Леся Українка, М. Зеров, М. Рильський, П. Тичина.

Героїчні піснí - народні пісні, у яких в ідеалізованій монументальній формі розповідається про подвиги героя - улюбленця народу чи історичної особи. Кожний національний фольклор має свої героїчні пісні. У русичів - це билини, у південних слов’ян - юнацькі пісні. До героїчних належать і пісні про народних захисників (англійські балади про Робіна Гуда).

Герóй байронíчний - герой творів англійського поета-романтика Дж. Байрона, який увібрав у себе різноманітні романтичні риси (індивідуаліст-бунтар виключної особистої долі, сильна, пристрасна натура з неупокореною волею, який переживає трагічне кохання, приречений на самотність), ніби розчинившись у біографи и образі самого поета, який набув слави відчайдушного самотнього романтика. Тиражування створеного Дж. Байроном героя, масове наслідування його в житті й у літературі створили течію “байронізм”.

Герóй лірúчний - умовне літературознавче поняття; один із засобів розкриття авторської свідомості; художній “двійник” поета; образ особи, що постає в уяві читача на основі сприйняття виражених почуттів, переживань, роздумів у текстах ліричних композицій (вірш, цикл віршів, лірична поема, уся сукупність лірики). Уперше це поняття вжив російський науковець Ю. Тинянов стосовно лірики О. Блока у 1921 р. Образ ліричного героя часто буває автобіографічним, але його не можна ототожнювати з автором поетичного твору, навіть якщо у ньому поет виступає в ролі оповідача (викладає свої думки від першої особи).

Герóй літератýрний - у давньогрецькій міфологи - напівбог, оскільки лише один із його батьків був богом, а другий - смертною людиною (Ахілл, Геракл та ін.), посередник між людьми та богами, добродійник грецького народу. У фольклорі (казка, легенда, епос) герой - людина, наділена надзвичайною силою та доблестю, яка здійснює подвиги заради власної слави або свого роду. У сучасному розумінні герой - це людина, яка відзначилась своїми доброчинними подвигами перед народом, державою. У творах художньої літератури героями називають персонажів, дійових осіб, широко і всебічно зображених, наділених яскравими характерами тощо.

Гіпéрбола (від грец. hyperbole - перебільшення) - різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційного ставлення до нього. Світова література має чимало прикладів гіперболічних тропів (“Гаргантюа і Пантагрюель” Ф. Рабле, “Мандри Гул лівера” Дж. Свіфта та ін.).

“Гомéрівське питáння” - сукупність проблем, пов’язаних з історією та часом виникнення давньогрецьких поем “Іліада” і “Одіссея”, авторство яких приписується поету-рапсоду Гомеру. Суть цього “питання”, що виникло в науці у XVIII ст., полягає у тому, щоб з’ясувати, чи є поеми творінням конкретного автора - Гомера, чи тексти, які дійшли до нас, являють собою збірку, що включає окремі поетичні сказання-рапсодії, складені раніше. Дослідження композиції поем, давнього героїчного фольклорного епосу підтвердили первісну єдність авторського задуму і наявність в “Іліаді” та “Одіссеї” подій, що відбуваються в різний час за хронологією. Вважається, що Гомер жив у VIII ст. до н.е. Сім міст сперечалися за честь називатися батьківщиною Гомера - Смірна, Хаос, Колофон, Саламін, Родос, Аргос, Афіни. Враховуючи мовні особливості його творів, найбільш імовірним є його походження з Малої Азії. Зорові образи поем спростовують гіпотезу про сліпоту Гомера від народження. Ще за античної доби набула поширення думка, що авторами поем є різні особи. Вона знаходить прихильників і в наш час. Однак гомерівські поеми слід розглядати як цілісні художні твори, що мають продуману струнку композицію, написані одним автором у VIII ст. до н.е. Вони складені гекзаметром, їхня мова насичена іонійсько-еолійською лексикою, тексти містять чимало чітких формул, що неодноразово повторюються. Поеми Гомера позначені високим злетом фантазії, красою вислову та багатством тропіки, драматизмом зображених сцен, природністю і правдивістю відтвореного життя, винятковою спостережливістю та психологічною чутливістю автора. Визнаються також органічний зв’язок цих творів з фольклором та міфологією і майстерність Гомера в їх відтворенні у художньо-цілісних поемах.

Градáція (від лат. gradatio - поступове підвищення, посилення) - стилістична фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення або зниження їхньої емоційно-смислової значимості. Градація розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність градації посилюється її поєднанням з анафорою (“Прийшов, побачив, переміг”. Юлій Цезар).

Гротéск (від франц. grotesque - химерний, незвичайний; італ. grotta - грот, печера) - вид художньої образності, для якого характерними є фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, спотворених форм, поєднання в одному предметі або явищ несумісних, контрастних якостей (комічного з трагічним, реального з фантастичним тощо), що веде до абсурду; заперечення усталених художніх і літературних форм. Звідси зв’язок гротеску з пародією, травестією, бурлеском. Гротеск відкрито і свідомо створює особливий надприродний, химерний, дивний світ: саме таким демонструє його читачеві автор. Термін “гротеск” походить від знайдених на межі XV-XVI ст. Рафаелем Санті у римських підземних гротах химерних настінних малюнків з поєднанням рослинних і тваринних форм. Гротеск використовувався ще в міфології та в античній літературі (Арістофан, Плавт), у ренесансних творах (Ф. Рабле, Е. Роттердамський), у просвітницькій та романтичній літературі (Дж. Свіфт, Е. Гофман).







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.