Д - Словник літературознавчих термінів - Хрестоматія - Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Матюшкіна Т. П. - 2009

Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення - Хрестоматія - 2009

Словник літературознавчих термінів

Д

Дадаїзм (від франц. dada - дерев’яний коник, у переносному значенні - дитячий лепет) - авангардистська течія, що виникла у Швейцарії за років Першої світової війни. Представники - Т. Тцара, Р. Гюльзенбек, М. Янко та ін. Естетичний пошук дадаїстів живився антивоєнними та анархістськими настроями й виливався в епатажні форми вираження хаотичного стану свідомості: створювалися безглузді сполучення слів і звуків, набори випадкових предметів, псевдомалюнки, використовувалися елементи звуконаслідування, “механічного” віршування - все те, що викривало нісенітницю буття. Головний художній здобуток дадаїстів - колаж.

Дáктиль - див. Рóзмір.

Декадáнс (від франц. decadence - занепад, розклад) - узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX - початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф - революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст. Як конкретне явище декаданс виник у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували існуючі канони і нормативи у творчій практиці. Мотиви декадансу вперше виявилися у поезії французького символізму. В обіг цей термін увів Т. Готьє. Головним було “несприйняття життя”, відмова від змалювання дійсності; тяжіння до ірраціональності, фантастики, містики, що допомагає відобразити складні зрушення у свідомості людини; чуттєве, інтуїтивне, підсвідоме пізнання світу. Художник, за визначенням декадентів, - це жрець, носій божественного розуму: йому дано збагнути зв’язки між видимими і невидимими світами, оскільки за допомогою творчості - одкровення - він розкриває таємниці Всесвіту і світової гармонії. Творчість, на їх думку, - це таїна, загадка, інструмент пізнання світу, що дозволяє забути ненависну дійсність. У центрі декадентських творів постає людина, яка відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів та віри в майбутнє. Основними мотивами стають сум, відчай, розчарування. Творам притаманні містицизм, сомнамбулічні мри, тонкий психологізм, віртуозний психоаналіз тощо. Підкреслена хворобливість і занепад життя набувають значення улюблених тем, які перетворюються на джерело витончених переживань. Декадентські вияви відчувалися у творчості багатьох митців, які належали до різних художніх напрямів, течій, шкіл тощо. У літературах країн Європи декаданс поширився на зламі XIX-XX ст. Підґрунтям для нього стало поєднання елементів різних мистецьких спрямувань. Наприклад, від романтизму він бере неприйняття оточуючого світу, розчарування в дійсності, прагнення втекти від недосконалого життя у світ краси і прекрасної ілюзії. Одним із провідних мотивів є утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю. Часто герой декадентських творів має вразливу психіку, що сприяє великим прозрінням, а навколишній світ змальовується у підкреслено брутальних тонах. Так відбувається поєднання романтизму з натуралізмом у межах декадансу (К. Гюїсманс, Ф. Сологуб та ін.). Прояви декадансу притаманні і деяким реалістичним творам, надаючи їм особливої трагічності та безнадії (А. Стріндберг, М. Арцибашев та ін.). Мистецтво декадансу знайшло адекватні форми для відображення духовного напруження епохи і дало яскраві зразки дійсно художніх творів у межах різноманітних літературних напрямів, течій, шкіл, угрупувань тощо. За доби декадансу зародилися нові напрями і течії у мистецтві та літературі: натуралізм, імпресіонізм, символізм, неоромантизм. Саме цієї епохи сягають витоки модернизму - одного з провідних художньо-літературних напрямів XX ст. Впливом декадентських настроїв позначена творчість О. Уайльда, П. Верлена, С. Малларме, раннього М. Метерлінка, Д. Мережковського, Ф. Сологуба та ін.

Детáль символíчна (від франц. detail - подробиця, дрібниця) - художня деталь, яка набуває у творі символічного значення, тяжіє до широких узагальнень і опосередковано виражає сутність певного явища.

Через деталь значною мірою виявляється тип художнього мислення митця, його здатність виокремити з-поміж безлічі речей чи явищ те, що у сконцентрованому вигляді, економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею, сутність образу тощо. У тексті цей спосіб художнього мислення матеріалізується в речових, пейзажних, інтер’єрних, портретних деталях. Особливістю символічної деталі, на відміну від інших деталей у художньому творі, є те, що вона, маючи подвійний план (конкретний і абстрактний), містить у собі певне узагальнення, прихований смисл, підтекст. Символічна деталь передбачає можливість різних трактувань, що надає багатозначності образам та ситуаціям у творі і має філософську смислову наповненість.

Майстрами творення символічних деталей вважають В. Шекспіра, Стендаля, А. Чехова та ін.

Детáль худóжня (від франц. detail - подробиця, дрібниця) - виразна подробиця у творі, що має значне змістовне та ідейно-емоційне навантаження. Передусім за и допомогою письменник підкреслює характерну ознаку змальованих ним картин, предметів або характерів героїв (інтер’єр, портрет, пейзаж тощо), що вирізняє їх з-поміж інших і надає можливість зрозуміти їх значення у загальному контексті твору. Деталь може уточнювати або розкривати задум автора, виступати втіленням ідеї або лейтмотиву твору. У сучасній літературі значно зросла увага до використання художніх деталей, і розглядається цей засіб як неодмінна умова письменницької майстерності. Деталі можуть повторюватись, мати наскрізний характер або бути одномоментними. Маючи символічну природу, вони не є несподіваними в контексті твору. Наприклад, у казці О. Уайльда “Хлопчик- зірка” не випадково згадується, що в героя було “кам’яне серце”, оскільки він був дуже жорстокий у ставленні до інших і навіть до своєї матері. Назва твору та повтори в тексті казки “хлопчик-зірка”, “зоряний хлопчик” теж мають символічний характер, тому що герой мав “зіркову” хворобу, був самовпевнений і зарозумілий.

Детектúв літературний (англ. detective — агент розшуку, від лат. detego - розкриваю, викриваю) - різновид пригодницької літератури; прозовий твір, у якому розкривається певна таємниця, пов’язана зі злочином. Відомими представниками цього жанру є Е. По, В. Коллінз, А. Конан-Дойл, Ж. Сіменон, Агата Крісті та ін. Улюбленими героями багатьох читачів стали Нат Пінкертон, Нік Картер, Шерлок Холмс, комісар Мегре та ін., чиї розслідування досить заплутаних справ не позбавлені інтелектуальної гри. В українській літературі інтерес до детективу виник у 20-ті роки XX ст. (М. Иогансен, Ю. Смолич та ін.). Залишається цей жанр поширеним і в сучасній літературі.

Діалóг (від грец. dialogos - розмова, бесіда) - одна з форм організації усного мовлення, розмова двох або кількох (полілог) осіб. Характер, своєрідність діалогу в художній літературі залежить від родо-жанрових особливостей творів. Найбільш напруженим є діалог у драматичних творах. Діалог існує також як самостійний літературно-публіцистичний жанр, відомий ще з часів античності (“Діалоги” Платона). Цей жанр широко використовував у своїй творчості Г. Сковорода.

Дíя (акт) (від лат. actus - рух, дія) - акт драматичного твору, перебіг подій у художньому творі, через які розкриваються конфлікт сюжетної колізії, риси характеру певного персонажа, дійової особи чи ліричного героя. Акт (дія) драматичного твору - закінчена частина, що завершується подією, яка зумовлює подальший розвиток сюжету. Під час вистави дії розмежовуються антрактами. Еллінській драмі поділ на дії невластивий. Сучасні п єси мають кілька дій (актів), як і твори давньоримських драматургів, В. Шекспіра, Мольєра та ін. Дія може бути зовнішньою та внутрішньою. Зовнішня дія - це вчинок персонажа, подія в його житті, зміни його долі, становища, зіткнення з іншими персонажами тощо. А внутрішня дія - це життя душі героя, його роздуми, зміни умонастрою, зіткнення ідей, позицій. Якщо зовнішня дія виявляє конфлікти, які мають зовнішнє вираження і розв’язку протягом твору, то внутрішня - розкриває приховані, глибинні суперечності, які не завжди вирішуються у фіналі, вони спрямовані на активізацію читацького (глядацького) сприйняття. Широко використовували зовнішню і внутрішню дію Г. Ібсен, А. Чехов та ін.

Дрáма (від грец. drama - букв, дія) - один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії. Здебільшого призначений для сценічного втілення. Драматичним творам притаманна фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами: зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв’язкою. Започаткували цей вид літератури античні письменники (Есхіл, Софокл, Еврипід), подальшого розвитку він набув за доби класицизму (П. Корнель, Ж. Расін), в епоху Просвітництва (В. Міллер, Г. Лессінг), в літературі XIX ст. (В. Гюго, Дж. Байрон та ін.) і XX ст. (Б. Шоу, Б. Брехт та ін.). Відповідно до змісту і форми, характеру конфлікту драматичні твори поділяються на окремі види і жанри (трагедія, комедія, власне драма, фарс, водевіль, мелодрама, трагікомедія). У минулому існували також містерії, міраклі, мораліте, шкільні драми, інтермедії. Драма як жанр драматичних творів - п’єса соціального або побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Дійові особи драми - переважно звичайні рядові люди, і автор прагне розкрити їхню психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. Зародження драми як жанру можна помітити вже в драматургії античності (“Іон” Еврипіда), але значного поширення вона набула починаючи з XVIII ст. Деякі різновиди драми як жанру: міщанська, реалістична (соціально-побутова, соціально-психологічна, соціально-політична), інтелектуальна, абсурду, епічна, драма-притча, постмодерна.

“Дрáма абсýрду” - див. “Театр абсурду”.

Дрáма епíчна- див. Теорія “епічного театру”.

Дрáма інтелектуáльна(екзистенцíйна) - на засадах філософії екзистенціалізму розглядає сенс і механізм людського буття (Ж.-П. Сартр, А. Камю).

Дрáма соціáльно-психологíчна- змальовує високоінтелектуальні людські характери, досить складні переживання; увага з побутових обставин переноситься на психологію персонажів (Г. Ібсен, А. Чехов, Г. Гауптман).

Драматúзм - загострена напруженість дії певного художнього твору будь-якого роду літератури.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.