Хрестоматія - Зарубіжна література другої половини ХХ століття - Телегіна Н.І. 2018
Жанрові особливості роману Чарльза Персі Сноу «Повернення додому»
Література Великобританії
К.ф.н. Телегіна Н.І., Кузик Х.М.
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна
Теоретичне осмислення «роману» як жанру припадає на Новий час, а саме – на XVII ст. Система жанрових різновидів роману формувалася історично, і стійко утвердилася у свідомості дослідників та читачів. Ключовими для визначення належності роману до того чи іншого жанрового різновиду у кожному конкретному випадку стають різні чинники змісту та форми твору. Ю.Ковалів вважає, що єдиної класифікації жанрових різновидів роману немає. За тематикою вони поділяються на соціальні, соціально-побутові, родинно-побутові, історичні, воєнні, філософські, інтелектуальні, психологічні, сентиментальні, сатиричні, пригодницькі, детективні, документальні, автобіографічні, біографічні, жіночі, науково-фантастичні, еротичні, мариністичні, урбаністичні, утопічні та ін. [3]. Також можна класифікувати романи за часом розгортання сюжету, за синтетичною структурою, чи за типом написання. «Будь-які класифікації жанрових різновидів роману є дискусійними, одностайності серед науковців, відповідно, бути не може» [3]. Тому й часто виникають суперечності щодо визначення жанру конкретного роману. Сам Ч.П. Сноу вважає роман «Повернення додому» психологічним, та в сучасній літературі рідко трапляються романи, написані в рамках виключно одного жанрового різновиду. Тому завданням статті є дослідити, чи присутні в цьому творі аспекти інших жанрових різновидів і з цією метою проаналізувати тематику і проблематику роману.
«Повернення додому» є сюжетним продовженням роману «Пора сподівань», і входить до циклу романів «Чужі і брати». Події відбуваються у Лондоні напередодні, підчас Другої Світової Війни та у перші повоєнні роки. Автор не висловлює свого ставлення до цих подій. Але у творі весь час відчувається напруга війни, хоч головні герої роману не є її безпосередніми учасниками. В романі не описуються битви, переговори, тощо. Тобто, це суспільно-політичне явище у центрі оповіді не стоїть. Війна виступає в цьому творі як тло, на якому розгортається особисте життя героя. Для роману характерний хронологічний виклад подій. Час від часу, але впродовж всієї історії, згадується війна: «I was frightened just as I had been on the night of Munich.» [1,53] (Я був наляканий, як у ніч подій у Мюнхені.), «I made some plans for us after the war.» [1,69] (Я спланував дещо для нас на час після війни.), «…so early in the war...» [1,78] (...на початку війни...), «She had never pressed me what I should choose when the war ended.» [1,148] (Вона ніколи не нав’язувала мені, що робити, коли війна закінчиться.), «…right in the middle of the war.» [1,157] (...якраз посеред війни.), «It was war-time, however...» [1,195] (Це був час війни, проте...), «We were waiting for the invasion.» [1,208] (Ми очікували на вторгнення.), «Towards the end of the summer, when the flying bombs stopped and we could talk in peace, they [Vera and Norman] visited me together several times.» [1,210] (Ближче до кінця літа, коли бомби вже перестали падати, вони [Віра і Норман] відвідували мене разом кілька разів.), «…just after the German war had ended…» [1,216] (...якраз після того,як закінчилась німецька війна...), «Now that the war was over…» [1,235] (Тепер, коли війна закінчилась...). Ці згадки про війну є певною мірою символічними, оскільки одночасно зі змінами на фронті, у душі головного героя також відбуваються зміни. Він багато роздумує, переживає, шукає себе, намагається вибороти увагу Шейли, та, врешті-решт, здається. Наприкінці роману він констатує: «Our life of the ‘thirties, our war-time life, was over now.» [1,280] (Наше життя в тридцяті роки, наше життя під час війни, тепер закінчилось.). Льюїс нарешті знайшов те, чого прагнув – спокій.
В реалістичному зображенні життя верхівки англійського суспільства відчуваються критичні нотки. Описуючи святковий стіл Поля Лафкіна автор заявляє: «There was more food and drink than at most wartime dinners.» [1,139] (Там було більше їжі та напоїв, ніж на будь-якому іншому обіді під час війни). Автор показує, що чиновники отримували свої посади шляхом використання службового становища, хитрості та брехні. «Список нагород» – це яскравий приклад того, як за допомогою корупції можна було стати лордом, чи героєм. Його складав Гектор Роуз, начальник Еліота, зі своїм найближчим оточенням, і потрапляли в нього не ті, хто на це заслуговував: «… it was a modern invention that the list should be systematized by civil service checks and balances.» [1,283] (… це був сучасний винахід, який мав бути систематизованим за даними з чеків та балансів держслужбовців.). На фоні таких серйозних подій у країні прагнення до збагачення і титулів тих, від кого залежали долі багатьох людей, викривається автором, що свідчить про наявність у романі соціальної проблематики.
В романі знаходимо і відбиток політичних скандалів того часу. Секретар кабінету міністрів Гектор Роуз, який спочатку здавався Еліоту непідкупним, у ході війни починає розуміти, що політика не може вестися в білих рукавичках «...we shan’t come out with clean hands.»[1,250] (...ми не вийдемо з цієї справи з чистими руками.). Це людина,яка впевнено і твердо йде до своєї мети, яку йому підказують інтереси власної кар’єри. Поль Лафкін – нескромний і цинічний «командир промисловості», готовий нав’язати власні переконання міністрам. Ця людина багатіє на війні, ненаситна в своїй жадібності та впевнена в своїх силах. Лорд Бевіл, Гектор Роуз , Поль Лафкін – це люди, в яких персоніфікується та машина влади, в роботі якої бере участь Еліот, спочатку завзято, потім все менш активно. Під кінець роману діяльність у сфері управління для нього стає обтяжливою. Він втрачає надію щось змінити. Коли проходить друге інтерв’ю Джорджа Пассанта, друга Еліота, головне, чим мотивують свою відмову керівники – це те, що він уже не молодий, і не принесе ніякої користі їхній справі. Тут Еліот не витримує і виголошує: «Aren’t you making very heavy weather of it? Here’s a man everybody agrees to have some gifts. We’re thinking of him for a not desperately exhaled job. As a rule we can pass people, like Cooke, for example, without half this trouble. Does anyone consider that Cooke is a quarter as competent as Passant?» [1, 315] (Чи ви не перебільшуєте? Всі погоджуються, що він має хист до нашої справи. Ми ж не пропонуємо йому надзвичайно обтяжливу роботу. Як правило, ми зараховуємо таких як Кук, навіть не задумуючись. Може хтось вважає, що він хоч на чверть такий компетентний як Пассант?) Друге інтерв’ю, і наведення довідок показані в романі як лицемірні трюки з метою створення враження демократичних способів відбору, коли рішення вже і так прийнято, оскільки за кандидатом на посаду ніхто не стоїть.
У зв’язку із соціальними проблемами піднімаються і певні морально-етичні проблеми, зокрема роль грошей в сучасному суспільстві, і гонитва за грошима. В цьому плані цікавим є образ Робінсона, який одержимий манією витягнути гроші з людей, чого б це йому не вартувало. Для цього він навіть маніпулює людськими почуттями: «You [Sheila and Lewis] are treating me very badly. Don’t talk of millions to people who need money.» [1,18] (Ви [Шейла і Льюїс] ставитесь до мне дуже погано. Не говоріть про мільйони тим, кому потрібні гроші). Користуючись довірою заможних людей, він отримує від них гроші, говорячи в очі лестощі, а поза очі – розносячи плітки. Однією з його жертв стала і Шейла, жінка, яка вірила у те, що зможе допомогти відродити його видавничу справу: «He had been trying on Sheila his alternative version of his technique of multiple approach» [1,19] (Він випробовував на Шейлі альтернативний варіант своєї техніки багаторазового підходу). Для когось плітки – це розвага, але для Шейли чути їх було на межі терпимості. Говорили і про її душевне захворювання, про проблеми в особистому житті, про захоплення жінками, що не могло залишити її байдужою. Для неї це було принизливо і вбивчо діяло на її психіку.
Навіть батько Шейли, священик, не є позбавленим меркантильних міркувань: «All he had done was marry money...» [1,25] (Все, що він був зробив, - одружився на грошах...). Після смерті своєї дочки він не довго мучився в скорботі, а одразу ж поспішив вирішити питання з орендою її будинку, щоб не переплатити зайвої копійки: «…the subject he [Mr.Knigt] wanted to get clear before they [Mrs. And Mr. Knight] left next day was no more intimate than the lease of the house» [1,91] (Питання, яке він [Містер Найт] хотів з’ясувати перед тим, як вони [Містер і Місіс Найт] поїдуть додому наступного дня, було не таким вже й особистим, воно стосувалася оренди будинку). Можливо, саме така приземленість і відштовхувала Шейлу від її батьків. Вона не любила їхніх візитів, і приїзд батьків одного вечора назвала нетолерантним втручанням. Вона не вийшла їх зустріти, з огидою ледве обійняла батька, та уникала розмов з матір’ю сам-на-сам.
Хитрість у романі зображена як безпрограшний спосіб досягнення цілей. Нею користувалися всі – від таких людей, як Робінсон до таких, як міністр: «His politeness often ended with a malicious flick: but this was just politeness for his own sake» [1,123] (Його ввічливість часто закінчувалась роздратованим тремтінням: але ця ввічливість була йому на руку). Конфлікт між індивідуалістичними прагненнями і бажаннями та прийнятими соціальними нормами спостерігається у душі Еліота, який сподівається зробити кар’єру «чистими руками», але все частіше мусив іти на моральні компроміси під тиском системи. В романі прослідковується антитеза: моральність -аморальність. Вчинки певних героїв є аморальними: факти того, що чиновники наживалися на війні, нешляхетне поводження Робінсона з Шейлою, стосунки у сім’ї Найтів, зрештою саме через свої моральні цінності Еліот розчарувався у роботі в Міністерстві.
Роман «Повернення додому» є психологічно глибоким твором. Він обрамлений двома поверненнями Льюїса додому. Спочатку він повертався туди, де на нього чекала Шейла: « I felt an edge of anxiety, a tightess of nerves, as always I did going home after an absence, even an absence as short as this» [1,3] (Я почувався стривоженим та роздратованим, як завжди, коли повертався додому після відсутності, навіть такої короткої, як ця,). Це почуття супроводжувало його майже весь час. Шейла рідко цікавилась його життям, думками, а натомість – була зосереджена на власних пориваннях. Їй була важлива його підтримка, хоч вона часто казала, що не потребує цього. Льюїс багато думає про дружину, аналізує її поведінку та зі співчуттям ставиться до хворої, пробачаючи всі її примхи. Еліот вдається до ремінісценцій та шукає виправдання своїй дружині: «…she tried to find someone to love, she tried to find psychiatrists and doctors who would tell her why she could not. Then, all else failing, she fell back on me, who still loved her, and let me marry her» [1,5] (…вона намагалася знайти людину, яку змогла б покохати, шукала допомоги психіатрів та лікарів, які сказали би їй, чому вона не може цього зробити. Та вкотре переконавшись у марності своїх сподівань,дозволила мені взяти себе за дружину, а я її все ще кохав). Моральний аспект взаємовідносин чоловіка і жінки розкривається через опис поведінки Еліота, який, по суті, поставив Шейлу у безвихідне становище, , що примусило її дозволити йому піклуватися про себе. Вона не обіцяла йому кохання. Льюїс позбавив Шейлу можливості бути щасливою. Він знав, що на нього чекає. Часто між ними відбувалися сварки, і Шейла звинувачувала Еліота в його невиправданій жертві: «You’ve sacrificed things you value, haven’t you? You used to mind about your career. And you’ve sacrificed things most men want. You’d have liked children and a satisfactory bed. And do you think I’m grateful?» [1,39] (Ти пожертвував тим, чим дорожив, чи не так? Ти хотів блискучої кар’єри. Ти пожертвував тим, чого хоче більшість чоловіків. Ти ж хотів би дітей і задоволення. І ти думаєш, що я вдячна?). Моральний аспект в романі тісно переплітається з психологічним аспектом, в якому значне місце займає психологічна, емоційна і фізична залежність Еліота від Шейли і складності їх взаємовідносин. Еліот, який дуже високо цінує в людях порядність і сам намагається у всіх життєвих ситуаціях залишитися порядною людиною, саме з беззахисною через хворобу Шейлою дозволяє собі сумнівний вчинок з точки зору порядності і декларування своєї готовності підтримувати Шейлу. Відчуваючи, що втрачає її Льюїс повідомляє її коханому про її психічне захворювання, точно прорахувавши, що дізнавшись про це, хлопець покине її. Це було проти інтересів Шейли. Оскільки Льюїс знав, що Шейла старанно приховувала цей факт від усіх, а йому довіряла, – це була зрада її довіри.
Еліот знав, що Шейла його [Еліота] не кохає, але якщо вона залишиться сама, то через відчай, самотність, стане для нього легкою здобиччю. «I don’t love you! But I trust you» [1,182] (Я не кохаю тебе! Але я довіряю тобі). Він зробив так, щоб Шейла потребувала його «допомоги», хоча вона не дякувала йому за це. Цей вчинок породжує зовнішній психологічний конфлікт між Еліотом та Шейлою.
Внутрішній психологічний конфлікт Еліота виникає між його холодним і схильним прораховувати людей та ситуації, розумом і його щирим бажанням залишатися порядною людиною. Пристрасть Шейли йому не вдається розпалити холодним розрахунком і психологічним аналізом. Проте Еліот потребує її. Він відчуває відповідальність за неї. Еліот позбавив її права вибору, відчував провину за те, що відібрав у неї коханого, і, загнавши в глухий кут, змусив жити з нелюбом, який про неї добре піклується і намагається її зрозуміти. В результаті виникає психологічний конфлікт між коханням та прагненням кар’єрного росту. По суті, любовні перипетії заважали кар’єрі Еліота, якої він так прагнув. Шейла не ходила з ним на звані вечори. Зазвичай, такі зібрання проводились для вузьких кіл, і, переважно, нічого важливого там не відбувалося: чоловіки обговорювали своїх жінок, але це було необхідною складовою побудови ділових стосунків. Льюїс звик, що Шейла залишалася вдома, викурювала одну за одною сигарети та слухала старі платівки. Він не перешкоджав її захопленням: «I welcomed anything that would give her interest or hope» [1,7] (Я підтримував усе, що б додало їй зацікавлення або надії) «I did my best for her» [1,7] ( Я робив для неї все, що міг). Навіть коли Шейла, здавалося, захопилася Робінсоном, Еліот знав, що це довго не протриває, і вона буде знову належати йому.
Виточений психологізм автора проявляється в змалюванні душевного стану Еліота. Хвороба, безвихідь, відсутність сенсу життя після всіх спроб його знайти привели Шейлу до самогубства. В цей момент Льюїс знаходився в клубі. Він завжди відчував стан Шейли, і коли треба повернутися додому, зателефонувати, щоб не сталося біди. Але цього разу він вперше не зробив цього вчасно. Автор підштовхує читача до підозри, чи не тому так вчинив Льюїс, що стомився від проблем,які створювала Шейла і навмисне не перешкодив долі відібрати у нього дружину. Після самогубства Шейли психологічно втомлений Еліот у своїх суперечливих думках зайнятий відстоюванням свого права на свободу вибору. Сумління його не мучить, натомість йому стає важливим інше питання: чому вона не залишила йому жодної записки після всіх років спільного життя? Еліот тільки шкодує, що за скільки років, які вона в нього забрала, він не заслужив і слова. Його хвилює думка, що про це подумають люди. Він запрошує старого друга Чарльза Марча, щоб засвідчити її «природню смерть», та рука Марча на цей підпис не піднялась: «It’s not worth it. – Are you sure? – Quite sure» [1,85] (Це того не варте – Ти впевнений? – Так».
Повною протилежністю Шейли є нове кохання Еліота – Маргарет. Еліот – типовий англієць, зовсім не схильний бути відкритою книгою для супутниці життя, а роки життя з Шейлою, коли він не міг собі дозволити відкрито виказувати свої емоції, побоюючись її реакції, зробили його ще більш закритим. Маргарет не сприймає таких відносин, коли двоє близьких людей не довіряють один одному. Їй недостатньо фізичної близькості, їй потрібне взаєморозуміння, повага, співпереживання, спільне вирішення спільних проблем. Зовні Еліот намагається жити за новими правилами, та Маргарет відчуває, що він не до кінця зрозумів, що вона від нього хоче, і що він залишається чужим: «You’re always trying to slip out of the present moment, and I won’t take it anymore» [1,173] (Ти завжди намагаєшся вислизнути з теперішнього, і я більше не можу з цим жити) «With those who don’t want much of you, you are unselfish.. With anyone who wants altogether, you’re cruel» [1,163] (З тими, кому від тебе нічого не потрібно, ти не є егоїстом. А з тими, хто хоче все – ти жорстокий). Гордість і бажання зберегти свою незалежність, страх перед психологічною залежністю від жінки не дають Еліоту зупинити Маргарет, коли вона вирішує піти. Вона була незадоволеною тим, що він уникав духовної близькості і саме тому залишила його. Еліот ніби і хотів одружитися з Маргарет, але постійно відтягував, так йому було зручніше: «No, I thought, I would not break this paradisal state; let us have it for a little longer» [1,146] (Ні, я подумав, я не зруйную ці райські відносини; нехай вони тривають довше). Чоловічий егоїзм Еліота змальований автором у найтонших психологічних дрібницях. Коли Еліот нарешті зрозумів, що хоче бути з Маргарет, то не пошкодував ні її чоловіка, ні їхнього сина. Льюїс кликав жінку на побачення, та ,користуючись її відданою любов’ю, отримував те, що хотів: «If I took you on your terms, I should lose what I want most of all. I’m not thinking of you now, I’m just thinking of myself» [1,29] (Якщо я прийму твої умови, то втрачу те, чого хочу найбільше. Я не думаю про тебе зараз, я думаю про себе). Еліот фактично не залишив Маргарет вибору іншого, ніж зруйнувати свою сім’ю.
Порівняльно-психологічний аналіз, який подумки проводить Еліот, сумуючи то за Шейлою, то за Маргарет, сприяє розкриттю його психологічного стану. Йому подобалось те, що поряд з Шейлою він завжди відчував себе в дії, а з Маргарет «ніби вдома». Зруйнувавши сім’ю Магарет, він повернув собі щастя нещастям інших. Психологічний аспект тут знову тісно переплітається з морально-етичним. Як і у випадку одруження з Шейлою, ціна – моральний компроміс із своїм сумлінням. Маргарет подарувала Еліоту сина. Коли той важко захворів, Льюїс не тямив себе від страху та злості , і казав, що якщо його дитина приречена на смерть, то нехай всі помруть. Відчуття моральної провини заважає Еліоту звернутися за допомогою до першого чоловіка Маргарет. Але Холліс був більше, ніж просто лікарем. Він був людиною з відкритим серцем, яка готова допомогти, чим може незалежно від того, кому, а в цьому випадку – сину його коханої від того, хто її у нього забрав. Спільна боротьба за життя маленького сина Джеймса по-справжньому зближує Еліота і Маргарет. Відчуження, яке так довго існувало між ними, нарешті зникає. Гонор та егоїзм Еліота відступають на задній план в екстремальній ситуації, в якій їх об’єднує спільна мета – врятувати життя їхньої дитини. Вони дійсно стають рідними людьми, одним цілим – родиною.
Тепер Еліот повертається додому разом з Маргарет. Це повернення є бажаним. Він мріяв про нього все своє життя. І вперше він не сповільнив, а пришвидшив свій крок: «Now, walking with Margaret, that dread was gone. In sight of home my steps began to quicken, I should soon be there with her» [1,400] (Тепер я йшов поряд з Маргарет, страх зник. Мій крок почав пришвидшуватись коли я побачив наш дім, у якому я скоро буду з нею).
Отже, проаналізувавши проблематику та характери героїв у романі «Повернення додому», можна зробити висновок, що за жанровим різновидом твір є в першу чергу психологічним, оскільки в ньому наявні зовнішній і внутрішній психологічні конфлікти. В творі присутній глибокий аналіз психологічного стану героїв, а їхні вчинки зумовлені душевними переживаннями. Але в романі також присутні морально-етичний та соціальний аспекти. Соціальний аспект у свою чергу загострюється політичним фоном розгортання подій. Через політичну ситуацію в країні долі головних героїв не переломлюються. Війна – це фон для викриття соціальних вад верхівки англійського суспільства. Тому, політичним роман вважати не можна. Роман «Повернення додому» є психологічним, морально-етичним, соціальним романом. Взаємопроникнення жанрових різновидностей роману в одному творі є типовою рисою сучасної літератури.
Література:
1. Snow, C.P.Snow. Homecomings/ London,1957. - 400 p.
2. Snow, C.P.Snow. Time_of_Hope [Electronic resource]: [Electronic Data]. – Mode of access:
https://books.google.com.ua/books?id=OaNuuCI6yQgC&printsec=frontcover&hl=uk&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q=love&f=false (viewed on April 27, 2016). – Title from the screen.
3. Васьків М. Проблема класифікації жанрових різновидів роману [Електронний ресурс]/М.Васьків. – Електронні дані. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-подільський університет імені Івана Огієнка, 2012] – Режим доступу: http://www.pan-ol.lublin.pl/wydawnictwa/TZwiaz6/10Waskiw.pdf (дата звернення 27.04.2016 р.). – Назва з екрана.