Хрестоматія - Зарубіжна література другої половини ХХ століття - Телегіна Н.І. 2018

Своєрідність творчого методу Генріха Белля на матеріалі роману «Очима клоуна»
Література Німеччини

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, м. Івано-Франківськ

Оцінка творчості митця його сучасниками буває іноді парадоксальною, неадекватною. Часто лише досить значна дистанція в часі може зробити ясним і переконливим справжнє значення письменника чи художника, його велич або його посередність. Важливою складовою частиною осмислення творчості будь-якого письменника є розуміння його художнього методу. Але визначення художнього методу письменників ХХ-ХХІ століття часто є питанням проблематичним, оскільки в сучасних творах методи нерідко взаємопроникають, доповнюють один одного, забезпечуючи індивідуальність стилю письменника. З цією проблемою ми зустрічаємося і в оцінці творчості Генріха Белля, лауреата Нобелівської премії, автор антинацистських та соціально-критичних романів «Де ти був, Адаме?» (1951), «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1963), «Груповий портрет з дамою» (1971), що вирізняються глибиною психологічного аналізу, гостротою етичної проблематики та гуманізмом.

Окремі аспекти творчості Г.Белля досліджували як вітчизняні, так і зарубіжні критики та літературознавці. Значну увагу приділяли творчості Белля Д. Затонський, А. Карельський, Т. Мотилева. Крім того, великий внесок у розуміння творчості цього письменника зробили В.Гладишев, Ю.Горідько, Л.Копелев, Г.Логвін, І. Мельничин, М. Рудницький, Л. Симонян та ін. Вони досліджували життєвий та творчий шлях письменника, його світоглядні позиції, особливості проблематики та улюблені теми письменника. В українському бьоллезнавстві слід зазначити дослідження Д. Затонського, а також Н. Матузової, К. Шахової. У 1960-70-і роки творчість Белля активно вивчають зарубіжні літературознавці (Х. Бернгард, Г. Вірт, Д. Рейд, Й. Фогт, Г. Формвег).                        

Проте роман «Очима клоуна» («Ansichten eines Clowns») є малодослідженим і в західному, і у вітчизняному літературознавстві. Відсутність досліджень обраного роману та питання творчого методу Г. Белля, яке залишається відкритим, забезпечують актуальність поставленої проблеми.

Метою дослідження є визначення творчого методу Генріх Белля шляхом аналізу проблематики, структурних та стильових особливостей роману «Очима клоуна».

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

окреслити проблематику роману та основні конфлікти;

визначити структурні особливості роману;

проаналізувати характери героїв;

розкрити психологічний аспект досліджуваного роману;

зробити висновки щодо методу письменника на матеріалі досліджуваного роману.

Об’єктом дослідження є роман Генріха Белля «Очима клоуна».

Предмет дослідження – творчий метод.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому поданий комплексний аналіз роману Генріха Белля «Очима клоуна», який є малодослідженим в західному та вітчизняному літературознавстві.

Антивоєнна проблематика є однією з центральних у творчості Генріха Белля. Ганс, головний герой роману, розглядає війну як моральну катастрофу окремої особистості та цілого народу. Це відношення показано через призму особистої трагедії героя. Ганс Шнір, одинадцятилітній хлопчисько в рік закінчення війни, усі наступні шістнадцять років зберігав пам'ять про неї як про період, в якому відбулася одна з найгіркіших втрат його життя – в останній рік війни загинула його сестра Генріетта. Але не тільки війна була винна в цьому. Самі батьки Ганса відправили свою доньку на смерть за фюрера. Ганс ненавидить війну за моральне знищення душі, наслідки якої чи не гірші за знищення людей і міст. «Seit dem Tod meiner Schwester Henriette existieren meine Eltern für mich nichtmehr als schon…»[1; с.10] ( З того часу, як померла моя сестра Генрієтта, батьки для мене більше не існують.) У романі не показана сама війна, а лише те, що вона робить з людьми. Одним із наслідків цієї війни Ганс вважає появу в Німеччині неонацистів, які поширювали шовінізм, фашизм, расизм та антисемітизм. «Du Nazischwein…» [1; с.13] («Нацистка свиня…») викрикнув Ганс Гербурту Калику, одному такому неонацистові. «Ich wußte gar nicht genau, was es bedeutete, hatte aber das Gefühl, es könne hier angebracht sein…» [1; с.13] ( Я не зовсім розумів, що вони означають, але все ж відчув, що правильно сказав), роз’яснює головний герой свій крик душі. З самого дитинства Ганс відчував підсвідомо, що війна ні до чого доброго привести не може, і тепер він переконаний, що методи, якими користуються неофашисти, призведуть тільки до руйнування та страждання. «Очі клоуна» розглядають війну як найбільш потворну і страшну за своїми наслідками форму насильства.

Особливість героя в тому, що він не хоче і не може пристосуватися до соціальної дійсності повоєнної Німеччини. Він нонконформіст і йому боляче бачити, як вчорашні прихильники Гітлера удають із себе демократів. Це стосується і його власної сім‘ї. Ще наприкінці війни його мати казала: «Sie sei drauf und dran, auch uns beide Unsere heilige deutsche Erde gegen die jüdischen Yankees zu Felde zu schicken.»[1; с.11](Кожен повинен зробити все можливе, щоб прогнати з нашої священної немецької землі пархатих янкі.)Проте, одразу ж після закінчення війни їй нічого не завадило стати на сторону вчорашніх ворогів. «Meine Mutter ist inzwischen schon seit Jahren Präsidentin des Zentralkomitees der Gesellschaften zur Versöhnung rassischer Gegensätze; sie fährt…nach Amerika, und hält vor amerikanischen Frauenklubs Reden über die Reue der deutschen Jugend.»[1; с.15](За цей час моя мати встигла стати незамінною головою Центрального бюро організації "Помякшуєм расові протиріччя"; вона здійснює поїздки…за океан і виголошує в американських жіночих клубах промови про розкаяння німецької молоді.) Люди, які були ще вчора ревними прихильниками нацистського правління, в Німеччині 60-х років, не тільки не відчувають морального дискомфорту, а й офіційно визнані людьми з «бездоганним політичним минулим» та борцями з фашизмом. Саме ця непослідовність у вчинках та думках рідних йому людей наштовхує Ганса на роздуми про сенс буття і життя людей, та про своє власне буття, яке йому видається абсурдним.

Ще однією соціальною проблемою, яка переломлюється через долю героя, є проблема релігії. Саме ця проблема вплинула на стосунки головного героя з його коханою Марією. Офіційна католицька церква виступає проти їхнього неосвяченого шлюбу. Проте для Ганса головне в шлюбі не «боже благословення», а кохання. З дитинства Ганс Шнір – лютеранин, Марія ж – католичка. Він негативно ставився до «прогресивних» католиків і навіть до церкви не ходить. «Ich selbst bin nicht religiös, nicht einmal kirchlich…» [2; 4] (Сам я далекий від релігії, і навіть в церкві не буваю…) Проте Марія – ревна католичка. «Immer hatte sie gesagt, sie müsse mal wieder katholische Luft atmen. [1; с.48]» («Марія весь час твердила, що повинна подихати «католицьким повітрям»») Ганс не сприймає догм, які не виконують навіть самі католицькі священнослужителі. Він сприймає релігію як систему моральних норм, яких людина самостійно повинна дотримуватись в житті. Конфлікт на релігійному грунті призводить до розриву і втрати коханої. Зрада Марії - це перемога католицької церкви в боротьбі клоуна за душу його коханої. Сил боротися в душі Марії більше не залишилось. «Marie war weggegangen, und sie hatten sie natürlich mit offenen Armen aufgenommen, aber wenn sie hätte bei mir bleiben wollen, hätte keiner sie zwingen können, zu gehen…» [1; с.84] (Марія пішла сама, звичайно,вони(католицька церква та її прихильники) зустріли її з розпахнутими обіймами, але, якщо б вона хотіла залишитись зі мною, ніхто не примусив би її піти.) Усвідомивши це, Ганс Шнір звертається до одного з тих, хто втілює в його очах церкву, – прелата Зоммервільда, звинувачуючи і його, і його релігію в тому, що вони вимагають від людини не віри, а лицемірного виконання її атрибутів. «Soll ich Gefühle, einen Glauben heucheln, die ich nicht habe? Wenn Sie auf Recht und Gesetz bestehen … warum werfen Sie mir fehlende Gefühle vor?»[1; с.84] (Хочете щоб я прикинувся віруючим, показував почуття, яких у мене немає? Раз ви вимагаєте дотримання чисто формальних умовностей, наполягаєте на праві і на законі… тоді чому ви дорікаєте мені в відсутності почуттів?) Це крик душі Ганса, який розчарувався не тільки в католицькій церкві, а й в коханні. Це певне узагальнення соціального плану щодо позиції церкви і місця релігії в сучасному світі.

Життєва позиція Ганса спричиняє його конфлікт з сім’єю. Ганс відмовляється жити так, як його батьки. Він хоче робити те, що йому подобається – бути клоуном. «Ich bin Clowns… Clowns, der die Augenblicke sammele…» (« Я клоун…клоун, колекціонуючий миті»).[1; с.116] Але ця професія на думку батька надто ненадійна, щоб в неї вкладати гроші. Сім’я не пробачає йому поведінки, яка на їх думку, ганьбить респектабельних міліонерів. Ганс йде зі школи, не отримавши атестата, не хоче взятися за високе мистецтво, а хоче займатися клоунадою. Йому не прощають його байдужості по підношенню до загальноприйнятих норм поведінки його середовища. І хоча Ганс просто хоче займатися улюбленою справою, це сприймається його конформістським оточенням як бунт. Ганс в протистоянні з сімє’ю намагається зберегти свою власну гідність і незалежність. Син багатих і авторитетних батьків, які в часи фашизму були палкими прихильниками фюрера, Ганс бунтує проти своєї реакційної родини й суспільного кола, до якого вона належить. Все, що він робить у житті, він робить з почуттям протесту проти фальшивого, конформістського світу, в якому живе.

Головний герой Ганс Шнір є неоднозначним персонажем. Він вирізняється з натовпу власною своєю індивідуальністю, несхожістю з оточенням. Він є цілком нетиповою людиною. Ганс є нонконформіст. Він змушений жити у конформістському оточенні, яке його не сприймає. У зв’язку з цим постає проблема свободи особистості та свободи вибору. Для інших людей Ганс – невдаха, дивак, але в нього є міцне глибинне ядро, цілісність і внутрішня сила, які допомагають йому з гідністю переносити найгірше й зневажливо дивитися на тих, хто підкоряється плину життя. Шнір зберігає відданість своїм поглядам та переконанням, відстоюючи своє право на свободу вибору. Герой роману хоче жити вільно, незалежно від умовностей. Він не може прийняти міщанське оточення і воліє керуватися власними бажаннями. Ганс – рефлектуючий герой, який є розгубленим у цьому світі, який думає багато про себе, переживає усе глибоко, до істерики. Він зневірився в цьому світі і відчуває недоліки світобудови як власний гріх. Його намагання бути собою і займатися улюбленою справою приводять його до фінансового краху, відчуження і самотності. «Ich war auch nicht mehr an Geldschwierigkeiten gewöhnt, und die Tatsache, daß ich nur noch eine Mark besaß und keine Aussicht, bald erheblich dazu zu verdienen…» [1; с.10] ( У мене залишилася одна марка на прожиття і не бачу ніяких можливостей для себе збільшити цю суму в близькому майбутньому.) Він не уявляє свого майбутнього і живе сьогоднішнім днем. З часом розпач став його звичним станом.

Роман побудовано на внутрішніх монологах і спогадах Ганса. Дій в романі мало і вони вкладаються в три з половиною години. За допомогою ретроспекції Белль протягом цього короткого часу охоплює багато подій. Використання ретроспекції сприяє розкриттю психологічного аспекту роману. В романі відсутні гострі сюжети і повороти, акцент зроблено на психологічному стані героя, який заглиблюється у свій внутрішній світ. Роман будується на самоаналізі і на психоаналізі героя, який намагається зрозуміти, що сталося між ним і сім’єю, ним і Марією. Через внутрішні монологи розкривається депресивний стан героя. Внутрішні монологи головного героя переплітаються із діалогами інших героїв. (його брата Лео, матері, батька та інших). Тон і монологів, і діалогів – спокійний позбавлений пафосу, що сприяє створенню атмосфери буденності. Роман, на перший погляд, є дуже простим. Але ця простота оманлива. Важливі думки і почуття не знаходяться на поверхні тексту, а приховані в підтексті. Ядро роману складає внутрішній стан Ганса, який перебуває у постійній депресії. «Diese Art, alles geschäftsmäßig zu erledigen, steigert meine Melancholie». [1; 42] ( …Іще одна особливість мого характеру… байдужість до всього.) Ганс почувається занедбаною людиною. Пошуки сенсу буття приносять йому неспокій, відчай, жах. Єдина цінність в його житті – любов Марії втрачена. Ганс не героїчна особистість, яка протиставляє себе суспільству, він просто хотів жити по-своєму, по суті він невдаха, але світ показаний його очима, заставляє читача прийняти сторону Ганса, хоча він зазнав краху в житті.

Важливою складовою розуміння твору «Очима клоуна» є ідея абсурду. Ганс реалізує свої принципи, але це веде його не до перемоги, а до поразки і самотності. Від такого існування він відчуває не задоволення, а лише дискомфорт, пригнічення та втому. Ганс Шнір не може повністю «включитися» в життя, яке він вважає абсурдним. Його думки направлені постійно на негативне. «Ich nehme es, wie es kommt, und rechne mit der Gosse…» [20; 4] (Я беру життя таким, яким воно є, і ніколи не забуваю про канаву.) Абсурдність ситуації, в якій перебуває головний герой Белля, навіює на нього нудьгу, тривогу та цілковиту невпевненість у завтрашньому дні. Абсурд він бачить в лицемірстві його сім’ї, в постулатах католицизму і в святості шлюбу.

Отже, наявність соціальної проблематики (антивоєнна проблематика, проблема місця релігії в сучасному суспільстві, проблема конформізму і нонконформізму), а також зображення людини у взаємодії із соціумом, наявність соціальних узагальнень є рисами реалістичного методу. Але реальний світ в романі зображений через індивідуальну свідомість рефлектуючого, схильного до самоаналізу і психоаналізу героя, який знаходиться у стані відчаю і розгубленості, що свідчить на користь екзистенціалістського методу. Ідея абсурду присутня в романі, проблеми свободи особистості, вибору і відчуження є типовими для екзистенціалізму. Отже, в романі спостерігається взаємопроникнення реалістичного і екзистенціалістського методів.

Література:

1. Böll, H. 1963 Ansichten eines Clowns. Köln: Kiepenheuer&Witsch

2. Леонова Е. Генрих Белль: нім. літ. / Е. Леонова // Нім. літ ХХ століття. Германія, Австрія – учеб. пособие / Е. А. Леонова. – М. 2010. – с. 233-234.

3. Marcel Reich – Ranicki. Mehr als ein Dichter. Über Heinrich Böll. – Deutscher Taschenbuch Verlag. – München, 1994. – 118С.

4. Затонський Д. Окрема і самотня людяність / про Г. Бьолля // Зар. літ. – 2000. – №17.

Telegina Nataliya Ivanivna, Rylyuk Ruslana Mykolayivna

The Peculiarities of Heinrich Böll’s artistic method in his novel «The Clown».