Хрестоматія - Зарубіжна література другої половини ХХ століття - Телегіна Н.І. 2018

Символіка в романі Ельзи Тріоле «Троянди в кредит»
Література Франції

Ельза Тріоле – перша жінка-лауреат Гонкурівської премії. Однак її творчість є малодослідженою. Життя та творчість Ельзи Тріоле досліджували Т. Балашова, М. Годрік, Л. Марсу, У. Хьорнер та інші. Переважно предметом дослідження була тематика і проблематика її романів. Темою роману «Троянди в кредит» критики вважають зростання споживацьких тенденцій у Франції другої половини ХХ століття. Роман «Троянди в кредит» є частиною трилогії «Нейлоновий вік». Метою дослідження є аналіз символіки роману. Актуальність дослідження полягає у відсутності досліджень цього аспекту обраного роману.

Термін «символ» є багатогранним. Тлумачний словник зазначає, що символ – це умовне позначення будь-якого предмета, явища, поняття. У мистецтві та художній літературі символ – це образ, що алегорично виражає яке-небудь поняття, ідею, почуття. [1; 538] Символ в літературному творі зазвичай має не одне, а кілька значень і володіє багатою смисловою ємністю. Символ іка – це сукупність символів. В романі, що досліджується великою мірою через символи розкривається центральний конфлікт – між матеріальним і духовним, між красою штучною і красою природною. В романі знаходимо символи комфортного життя, до якого так прагнула Мартіна, яка зростала у злиднях: модні журнали з глянцевими сторінками, гра в брідж, Інститут краси: «Parfumés, aérés, silencieux, capitonnés, polis, aimables, souriants, fleuris, étaient les salons de l’Institut de Beauté. Les femmes sorties des mains des masseuses, manucures, coiffeurs étaient comme repeintes à neuf. Martine, manucure, était au cœur même de son idéal de beauté, elle vivait à l’intérieur des pages satinées d’un magazine de luxe». [3] (Запашний, свіжий, спокійний, як м'яке крісло, гігієнічний, наскрізь просочений ввічливістю та посмішками, заставлений квітами – такий «Інститут краси», весь рожевий і блакитний. Флакони, коробочки, дрібнички, мережива, прозорість, блиск. Жінки, пройшовши через руки масажисток, манікюрниць, перукарів, як би заново відремонтовані, відчували себе чудово. Мартіна, ставши манікюрницею, впритул наблизилася до свого ідеалу краси, вона жила, як на глянцевих сторінках розкішного журналу мод.) Вперше увагу Мартіни привернули баночки, тюбики і флакони ще у квартирі мадам Донзер. Саме у будинку мадам Донзер Мартіна побачила свій ідеал та зрозуміла своє прагнення комфортного життя: «Aucun Palais de «Mille et une Nuits» [3] n’a jamais bouleversé ainsi un être humain…» («Жоден палац з «Тисячі і однієї ночі» ніколи нікого так не вражав…») Мартіна відчувала блаженство, коли вона опускалась в гарячу, опалову від ароматичних солей воду. Разючий контраст з її оселею, де бруд і щурі доводили її до відчаю, сприяв зародженню і формуванню в ній гіпертрофованого потягу до матеріальних благ. Пластмаса в романі символізує штучність споживацьких матеріальних цінностей: «– Savez-vous, Mesdames, à quoi vous me faites penser? cria-t-il, pour se réveiller, – à de la matière plastique, neuve, fraîche, de couleur tendre…» [3] (– Чи знаєте, дами, що ви мені нагадуєте? – Вигукнув він, – Пластмасу, нову, свіжу, найніжніших відтінків.) Побачивши штучну поведінку і несправжність спілкування жінок, Даніель сказав ці слова на вечірці, яку організувала Мартіна. Ідеаліст Даніель, для якого матеріальне – другорядне, зауважує, що Мартіна у своїй гонитві за новими і новими товарами широкого вжитку перетворилась на звичайну міщанку, суху, егоїстичну, що бажання у неї – пластмасові, а мрії – нейлонові. Потреба купляти речі перетворилась у неї на манію.

Прізвиська Мартіни теж мають символічне значення у творі: Сорока-злодійка (Une pie voleuse) та Мартіна-загублена-в-лісах (Martine-perdue-dans-les-bois). Сорокою Мартіну назвала мати: «Une pie, voilà ce que tu es, une pie voleuse, il te faut tout ce qui brille» [3] (Сорока - ось ти хто! Чорна сорока-злодійка! Тобі подавай все, що блищить), а згодом і сама дівчина порівнювала себе з цією птахою, коли мадам Деніза, яка сліпо довіряла Мартіні, дізналась, що Мартіна переманювала клієнток Інституту краси, створивши таким чином свою клієнтську базу. У романі це прізвисько тлумачиться як «та, що спостерігає, як живуть інші»: «Elle sera toujours celle qui regarde vivre les autres, sans qu’ils s’en doutent, comme une voleuse. Une pie noire et voleuse.» [3] (Все життя вона підглядає, як живуть інші, як злодійка. Чорна сорока-злодійка.) Мартіна-загублена-в-лісах – ще одне прізвисько головної героїні роману. У ліс головна героїня тікала з дому, знаходила там затишок, якого не мала вдома: «Martine s’enfonçait dans la forêt… Elle éprouvait un soulagement, elle respirait de toute sa peau, elle était le poisson qui a retrouvé l’eau.» [3] (Мартіна заглиблювалася все далі в ліс ... Вона відчувала полегшення, ніби зняла тісний корсет, дихала всією шкірою, грудьми, животом, вона відчувала себе рибою, яку кинули у воду.) Прізвиська Мартіни символізують дві суперечливі сторони її характеру: пристрасть до матеріального, споживацьку сторону характеру (Сорока-злодійка) та романтичну здатність на щире кохання (Мартіна-загублена-в-лісах). Красива та впевнена в собі Мартіна, закохавшись в Даніеля ще в дитинстві, і подумати ні про одного іншого чоловіка не могла і не хотіла, навіть тоді, коли здавалося не було надії наблизитись до Даніеля.

В романі також простежується символіка кольорів. Рожевий та блакитний кольори проходять через весь роман. Сесіль надавала перевагу рожевому кольору, Мартіна – блакитному. Все в їхній кімнаті було в рожево-блакитних тонах і одяг у найважливіші моменти життя був цих кольорів. Рожевий колір асоціюється з ніжністю, чуттєвістю, емоціями, легкою радістю, піднятим настроєм і безтурботністю, які втілюються в характері Сесілі. Блакитний – це колір холодної гами. Символіка блакитного кольору – чистота, щирість та замкнутість. Потяг до досконалості є типовим для людини, яка обирає небесно-блакитний. [2] Символіка блакитного кольору яскраво втілюється в суперечливому характері Мартіни: щирість її кохання до Даніеля дивовижним чином поєднується в ній із замкнутістю та часом навіть холодністю до нього. Мартіна прагне досконалості і порядку, яких була позбавлена в дитинстві, тому їй подобалось, коли Даніеля не було вдома під час навчання, адже тоді не було його розкиданих книг, зошитів та попелу від сигарет. Але разом з тим їй було сумно без нього. Коли Даніель повернувся з Півдня, очікуючи, що Мартіна кинеться йому на шию, він був дуже здивований, побачивши, що вона спокійно накриває на стіл швидкими, вправними рухами: «Au lieu de l’embrasser… Ils allaient d’abord manger, pensait Daniel. Martine sortait des dessous-de-plat et des verres de trois tailles et des porte-couteaux. Deux couteaux, deux fourchettes, des petites cuillères, des tas d’assiettes, des grandes, des petites, des creuses.» [3] (Замість того, щоб його поцілувати, Мартіна діставала підставки для страв, келихи трьох видів, підставки для вилок і ножів. Два ножі, дві вилки, дві чайні ложечки і дуже багато тарілок - великих, маленьких, глибоких...) Він не розуміє, що Мартіна намагається створити картинку з глянцевого журналу: красивий чоловік, красива жінка, бездоганно накритий стіл, чистота і досконалість зовнішнього вигляду. Холодність Мартіни, її прагнення матеріальних благ та досконалості приглушують у ній щире кохання до Даніеля. Даніель часто казав Мартіні, що досконалість шкодить її красі. Символом прагнення чистоти є біле полотно, про яке вона говорить Даніелю на виставці. З цікавості Даніель повів її в картинну галерею на ретроспективну виставку – від класичних творів до сучасних. На запитання Даніеля, що їй подобається, вона відповіла, що їй нічого не подобається, додавши, що вона надає перевагу полотну, не забрудненому фарбами, чистому. Таким чином в символічній формі акцентується несумісність споживацьких тенденцій із ідеалістичним світосприйняттям.

Особливістю роману є те, що кожен розділ має назву. Назви розділів теж можна вважати символічними. У деяких з них повторюються вищезгадані символи: «Мартіна-загублена-в-лісах» (саме в цьому розділі Мартіна отримує таке прізвисько); «На глянцевих сторінках майбутнього» (у якому Мартіна розуміє свої прагнення); «Горошина» (Мсьє Жорж розповідає Мартіні казку про принцесу на горошині); «Кредит відкрито» (Мартіна вперше купляє речі в кредит). Символічне значення в романі мають казки, які розповів Мартіні Мсьє Жорж: про принцесу на горошині і про рибака та рибку. Розповідаючи казку про принцессу на горошині, Мсьє Жорж намагається зупинити Мартіну в її нестримному прагненні зовнішньої досконалості. Казкою про рибака і рибку він дає зрозуміти, що Мартіні слід зупинитися у гонитві за новими і новими речами. «Tu te rends compte, Martine, que tu as déjà gagné deux manches?... La première, quand M’man Donzert t’a recueillie, continua M. Georges….La deuxième, quand M’man Donzert t’a emmenée à Paris. C’est elle ton destin et ta bonne étoile. Songe, la petite-perdue-dans-les-bois, la voilà dans un grand immeuble moderne à Paris ! Elle est belle, elle a du travail dans un Institut de luxe… Ne rate pas la manche suivante, fillette…» [3] (Мартіна, ти розумієш, що вже виграла два тури в грі? За твоє коротке життя... Перший, коли мама Донзер взяла тебе до себе. Другий, коли мама Донзер привезла тебе в Париж. Вона - твоя доля і твоя щаслива зірка. Подумати тільки: дівчинка-яка-пропадала-в-лісах живе у великій сучасній паризькій квартирі! Вона хороша собою, вона працює в шикарному закладі. Не промахнись в наступному турі, доню...) Кінець цієї казки готує читача до кінця роману: Мартіна знову бідна, повертається в халупу своєї матері, де знов стикається з найбільшим страхом свого дитинства – щурами.

Щурі – це образ-символ. Вони оточували Мартіну в дитинстві: «La baraque plongée dans l’obscurité respirait, ronflait, traversée par le trottinement des rats…» [3] (Занурена в цілковиту темряву халупа дихає і похропує під щурячу метушню, яка не змовкає…); «Elle se serait bien couchée sur la table, mais il y avait des rats qui s’y promenaient à cause des restes, on les entendait courir…» [3] ( Вона могла б лягти на стіл, але на столі серед недоїдків вовтузилися щурі…); «Mais dans cette cabane sans eau, ni lumière, avec les rats qui passaient sur les visages des dormeurs, Marie était heureuse.» [3] (Але в цій халупі, без води та світла, з щурами, які бігали по обличчях тих, хто спить, Марі [мати Мартіни] була щаслива.); «Ses cahiers et ses livres, elle les plaçait sur le haut du buffet où ils semblaient le plus en sécurité. Le jour où elle découvrit que les rats les avaient dans la nuit grignotés Martine ne dit rien.» [3] (Свої зошити і книги Мартіна ховала нагорі буфета, де їм начебто загрожувала менша небезпека. Аж якось одного ранку вона виявила, що щурі вночі їх погризли... Мартіна поклала жалюгідні залишки зошитів і книжок на стіл і дивилася на них, не кажучи ні слова.) Саме цей символічний образ ставить крапку в історії Мартіни: «Les rats! cria l’homme, les rats ont dévoré la fille à Marie… Ils ont dû l’attaquer en masse…» [3] (- Щурі! - Закричав чоловік. - Щурі зжерли дочку Марі. Вони мабуть, накинулися на неї гуртом ...) Щурі в романі символізують середовище, в якому жила Мартіна в дитинстві, яке спричинило її маніакальне прагнення комфортного життя, чистоти і досконалості, її зацикленість на матеріальному і нехтування духовним. Гризуни спотворюють саме обличчя Мартіни. Згризене щурами, колись прекрасне обличчя Мартіни, символізує крихкість і недовговічність матеріального.

До образів-символів можна віднести й троянди. В них втілено природну красу і духовність, те, що надихає Даніеля в його наукових дослідженнях. Троянди складають контраст пластмасі та нейлону. Мартіна лишилася не в речах, які вона брала в кредит (деякі з них зіпсувались, а деякі в неї потім забрали). Вона лишилася в троянді, яку створив Даніель і назвав на її честь «Мартіна Донель»: «C’est en 1958 qu’est apparue sur le marché la rose parfumée MARTINE DONELLE : elle a le parfum inégalable de la rose ancienne, la forme et la couleur d’une rose moderne.» [3] (У 1958 році на міжнародному квітковому ринку з'явилася нова запашна троянда «Мартіна Донель»: у неї незрівнянний аромат старовинної троянди, а форма і колір троянди нашого часу. На конкурсі троянд журі одноголосно присудило їй першу премію.).

Таким чином, через символічні образи стверджується перевага краси природної над штучною, духовного над матеріальним.

Література:

1. Яковлева А.М. Сучасний тлумачний словник української мови. – Харків: Торсінг Плюс, 2006. – 672 с.

2. Значення кольорів [Електронний ресурс]. URL: http://procikave.com/znachennya-koloriv.html (Дата звернення: 21.11.2015)

3. Elsa Triolet «Roses à crédit» (deuxième édition, revue et corrigée): [Електронний ресурс]. URL: http://mreadz.com/new/index.php?id=302610 (Дата звернення: 31.10.2015)