Хрестоматія - Зарубіжна література другої половини ХХ століття - Телегіна Н.І. 2018
Проблематика роману Ерве Базена «Подружнє життя»
Література Франції
Оцінка творчості певного письменника його сучасниками іноді буває неоднозначною. Досить часто значення самого письменника та справжню сутність його творів можна розпізнати якраз через те, що він у них розкриває, які теми є йому ближчі, які проблеми він порушує. Під проблематикою художнього твору у літературознавстві прийнято розуміти осмислення відображеної у творі реальності, концепції світу та людини. І хоча аналіз проблематики художнього твору є одним із найбільш цікавих моментів у літературознавстві, робота над цим аналізом є нелегкою, адже існує багато аспектів, які залежать від індивідуального стилю автора, його подачі. Це стосується і творчості Ерве Базена (1911-1996), французького письменника, учасника руху Опору, члена, а пізніше президента Гонкурівської академії, автора соціально-психологічних романів „Гадюка в кулаці», „Смерть конячки», „Крик сови», „Подружнє життя», темою яких є відносини у сім’ї.
Певні аспекти творчості Е. Базена досліджувалися як вітчизняними, так і зарубіжними літературознавцями та критиками. Вагомий внесок зробили В.Огнев, Ю.Нагибин, Э.Шевякова, В.Седих. Значну увагу творчості Е. Базена приділяли М.Балашов, Т.Балашова, С.Ценкин. Вони досліджували життєвий і творчий шлях письменника, особливості його стилю, тематику та проблематику його творів.
Однією із центральних проблем у творчості Ерве Базена є проблема сімейних відносин. Кожний наступний його твір наче доповнює попередній. В романі „Подружнє життя» Ерве Базен показує, як змінюються стосунки у шлюбі з роками. У творі зображена середньостатистична сім’я, типовий шлюб, у якому поєднані кохання і розрахунок. Абель вирішив одружитися з Маріетт, тому що „вона була з „хорошої сім’ї.» [1, c.6.], хоча і нижчої за соціальним статусом від його, проте більш заможної. Маріетт мала ренту, до того ж Абель добре розумів, що у сім’ї Гімаршів є хороші зв’язки, які можуть стати йому дуже корисними у його професії адвоката. Абель прораховував не тільки фінансовий аспект, але і можливий розвиток їхніх відносин в плані психологічної сумісності. Порівнюючи Маріетт з Оділь, він зазначав: „ … у Маріетт не було ні ізюминки, ані запалу, притаманних Оділь. Проте в Анже, як і в інших містах, дружин вибирають зі свого оточення.» [1, c.6].
Але, не дивлячись на те, що обоє молодих людей походять з буржуазних сімей, належать вони до різних прошарків буржуазії. Головний герой твору Абель Бретодо – виходець із буржуазно-аристократичного роду. Маріетт Гімарш, його дружина, походить з сім’ї торговців, які завдяки своїм статкам здобули статус буржуа. Саме через образи Гімаршів та їхній спосіб життя, який реалізує і Маріетт, розкривається одна з центральних проблем роману – проблема зростання споживацьких тенденцій у французькому суспільстві 50-60-х років. „Намагаючись уявити матеріально-конкретне втілення цієї згубної сили, Ерве Базен під час роботи над романом, уважно вивчив каталоги з магазинів жіночої білизни та товарів для дітей, вивчив безліч жіночих журналів і рекламних порад, так би мовити, проникся духом споживацької ідеології, для того, щоб з соціологічною точністю якомога краще показати як „речі з’їли людей.» [3, c.391]. На той період з’являються перші кредити, які надають можливість жителям Франції отримати навіть ті речі, на які не було грошей.
Сім’я Гімаршів – це живе і майже карикатурне втілення споживацької психології. Вони цінують матеріальні блага, прагнуть грошей, надають перевагу новому, сучасному. Сім’я Бретодо, яку Базен протиставляє Гімаршам, тримається за минуле, цінує своє походження, зберігає портрет прадіда та стару зношену серветку як реліквію свого роду. Для Бретодо сім’я Гімаршів – вульгарна. Мадам Бретодо, на відміну від матері Маріетт, яка постійно втручається у їхнє сімейне життя, надає синові свободу вибору, можливість самостійно будувати власну родину. Мама Абеля доволі стримана, не дуже сентиментальна. Ця стриманість передалася також і сину. Її впевненість, спокій відображені навіть у її голосі. Іноді її спокій та мовчання говорили більше, ніж могли б сказати слова. В родині Бретодо мовчання означало незгоду і засудження. Гімарші свою незгоду висловлювали галасливими запереченнями. Через це у сiм’ї Бретодо виник конфлікт. Коли Маріетт вирішила змінити в будинку меблі, Абель промовчав, таким чином, висловивши своє засудження її планів. Маріетт сприйняла це як згоду.
В романі розкривається проблема впливу побуту та буденності на сімейні відносини. На початку роману ми бачимо безтурботну Маріетт, яка просто віддається почуттям, та згодом, відчувши себе господинею, вона змінюється. У неї виникає бажання все осучаснити в будинку, зробити все на свій смак. Вона купляє надто багато непотрібних продуктів, які зрештою просто псуються. Маріетт привносить в свою сім’ю стиль життя Гімаршів: „Я чую, як Маріетт переставляє чашки у буфеті: вибрала дві найкрасивіші – ми зазвичай залишали їх для гостей, решту відсунула на праву сторону полиці (так очевидно робили на вулиці Ліс).» [1, с.31]. Пристрасть, яка раніше була присутня у цих стосунках, замінюється розмовами про купівлю нових меблів, приладів, про фірми, які надають кредит.
Проблеми поглиблюються з появою першої дитини. Однією з тих рис, яка свідчила на користь одруження з Маріетт, було те, що Абель вбачав у ній майбутню хорошу матір. Проте після народження дитини, на його думку, її материнство набирає гіпертрофованого характеру. Абель не отримує звичної для себе уваги, вся увага дружини тепер зосереджується на дитині. Згідно теорії З.Фрейда, чоловік прагне отримувати від дружини таке ставлення, яке отримував від своєї матері. Хоча мадам Бретодо була вимогливою у вихованні сина, це не змінювало того факту, що, втративши чоловіка, вона всю себе присвятила сину. Тому Абелю було важко ділити дружину навіть із дитиною. Ця психологічна особливість призводить до того, що він ревнує Маріетт до дитини. Абель помічає, що з появою малюка усе змінюється: у домі, у поведінці Маріетт. Йому здається, що дружина більше не дивиться на нього, як раніше, тепер він став для неї невидимий, а центром сім’ї стає дитина. Син заполонив весь будинок, через це він все більше починає дратувати батька. Абель сумнівається, чи є тут місце для нього. „Якраз тут з’явилось наше маленьке чудовиcько, сама невинність, тільки замурзана смородиновим соком. І я засоромлено замовк. Звичайно, він у себе вдома, ніхто в цьому не сумнівається. А я? Чи є тепер в мене дім?» [1, c.122]. Абель звертає увагу на те, що для Маріетт, яка раніше завжди цікавилась матеріалами його судових справ, тепер всі проблеми, які були пов’язані з чоловіком, наче зникли. Проте Абель зовсім не допомагає дружині, і навіть відмовляється найняти їй помічницю. Його вимоги і образи свідчать про його егоїзм: „Тепер Маріетт вже не мала часу навіть на те, щоб почистити мої черевики.» [1, c.153].
Колись схильність Маріетт все контролювати Абель відзначав як її позитивну рису, тепер він називає її „всюдисуща Маріетт», зашифровує нотатки у своєму записнику, але Маріетт вдається їх розшифрувати. Подружжя поступово віддаляється одне від одного, розмови все частіше переходять у сварки. Абель більше не бачить тієї Маріетт, з якою він одружувався: „Час від часу я намагаюсь відродити у своїй пам’яті колишню Маріетт, одягнену зі смаком та гарно причесану жінку, яка хотіла мені подобатись, спокійну, ніби створену для мене. Тепер між нами завжди її фартух.» [1, с.193]. Тепер він все більше звертає увагу на її недоліки: повноту, зморшки на обличчі, неприємний запах з рота. Маріетт здається йому примітивною.
З роками дітей стає більше. У родині починаються суперечки з приводу їх виховання. Завжди стриманий Абель переконаний, що дружина в усьому їм потурає. Маріетт виправляє оцінки в щоденниках дітей, приховує від чоловіка їхні витівки, чим, на думку Абеля, привчає дітей брехати. Маріетт вважає, що у дітей має бути усе найкраще. Для цього потрібні гроші, яких все більше не вистачає. Абель не розуміє, навіщо купляти дітям усе нове і у таких великих кількостях. Виховання Маріетт зводиться тільки до матеріального забезпечення дітей. Між нею і дітьми немає духовної близькості, вони сприймають її як обслуговуючий персонал: „Коли вона іде зі своїми дітьми, вона не виглядає, як їхня мати, а як їхня гувернантка,» – зауважує Абель [1, c.196].
Базен піднімає також проблему подружньої зради. Абель закохується в кузину Маріетт Аннік і ці стосунки захоплюють його. Герой навіть думає над тим, щоб розлучитися. Але його зупиняє не тільки те, що йому довелося б утримувати дві сім’ї, і те, що він міг би втратити своїх клієнтів, більшість з яких були знайомими Гімаршів, але і його припущення, що новий шлюб буде розвиватися за тою самою схемою: „Порив пристрасті, повна гармонія тіл, відчуття відродженої юності – все це згодом теж перетворилося б на буденність. Будь-яка феєрія зникає в повторюваності.» [1, c.236]. Певне узагальнення проблем, які виникають в шлюбі, робить дядько Тео: „Я думаю, що в шлюбі швидко зникають почуття, які привели до нього подружжя, а якщо вони і зберігаються, то тонуть в чомусь іншому. І слабкість, і сила цього дивного стану в тому, що стимули його безперервно міняються, в тому, що ми повинні волею-неволею переходити від новизни до звички, від бажання до ніжності, від вибору до обов’язку.» [1, c.270].
Отже, розробляючи тему сімейних відносин, Ерве Базен ставить в романі проблеми, які можна поділити на три групи: соціальні, морально-етичні та психологічні. Однією з найважливіших соціальних проблем, поставлених в романі, є проблема зростання споживацьких тенденцій у французькому суспільстві 50-60-х років. До морально-етичних проблем можна віднести проблему зради, проблему батьків і дітей та виховання. Крім того, розкриваються психологічні проблеми, які виникають у шлюбі через різне виховання, різне розуміння ключових ситуацій, несумісні принципи та погляди на життя.
Література: 1. Базен Эрве. Подружнє життя. – Одеса : Маяк, 1994. – 272 с. 2. Балашова Т., Балашов Н. Французская литература, 1945-1990 / Т. Балашова, Н. Балашов. – М. : Наследие, 1995.– С. 391. 3. Журбицька Т. С. Молода сім’я / Т. С. Журбицька. – К. : 1985 . – 101с.