Скорочено - Ляльковий дім - Генрік Ібсен

Ляльковий дім — Генрік Ібсен. Живий переказ

Світло, ялинка, діти… Усе виглядає святково. Усе, крім Нори. Бо Нора — не просто мила домогосподарка з приязною усмішкою. Вона — жінка, яка щойно почала здогадуватись, що живе не в домі, а в ляльковому будиночку. І що нею — як іграшкою — рухають. І що треба вибрати: або лишитись іграшкою, або зруйнувати дім, що збудований на брехні.

Починається все доволі затишно. Нора повертається додому з покупками. Її чоловік, Торвальд Гельмер, щойно отримав підвищення — тепер він працюватиме в банку. Гроші будуть. Нора тішиться, жартує, трішки таємничо усміхається. Вона щось приховує — не злочин, а вчинок любові.

Річ у тім, що кілька років тому Торвальд тяжко захворів, і єдиний шанс його врятувати був — поїхати на лікування за кордон. Це коштувало дорого. І от Нора взяла гроші в борг. Але не просто так — вона підробила підпис свого батька, щоб оформити позику, бо жінкам у ті часи кредит не давали без дозволу чоловіка чи батька. Вона збрехала — з любові. І тепер платить по частинах із тих грошей, що вдається потай відкладати з господарчих витрат. Торвальд нічого не знає. І Нора пишається собою, але й боїться: раптом правда випливе?

До дому навідується її подруга дитинства — пані Лінне. Вона щойно овдовіла, бідна, змучена, без дітей і засобів для життя. Вона шукає роботу, і Нора просить Торвальда взяти її в банк. Та справжній вибух настає, коли з’являється Крохстад — той самий, у кого Нора взяла позику. Його от-от звільнять, бо Торвальд хоче "очистити" установу від підозрілих працівників. Крохстад у розпачі — він не хоче повертатись у своє колишнє життя, в якому його всі вважали шахраєм. І він тисне на Нору: або вона переконує чоловіка лишити його в банку, або він розкриє правду — про фальшивий підпис і борг.

Нора панікує. Усе її лялькове життя — гарна картинка, зручна роль, затишок і комфорт — може розлетітись у друзки. Але вона ще сподівається: Торвальд, дізнавшись правду, стане на її бік. Адже вона зробила це заради нього. З любові.

А поки — приходить лікар Ранк. Старий друг сім’ї. Насправді — закоханий у Нору, хоча ніколи цього відкрито не каже. Він смертельно хворий і врешті натякає Норі, що його дні полічені. Його страждання — ще один штрих до атмосфери напруги, яка згущується в цьому «домі».

Нора розривається між страхом і надією. Вона навіть намагається відволікти Торвальда балачками, танцями (о, ця сцена, де вона танцює тарантелу, — як символічний вогонь, як остання спроба заглушити реальність). Але лист Крохстада з правдою вже в поштовій скриньці.

Нарешті Торвальд читає листа. І тут — момент істини. Реакція, яку Нора чекала з тремтінням і вірою, виявляється холодною й жорстокою. Торвальд не хвалить її за самопожертву. Він обурений. Він думає не про неї, а про себе: що скаже суспільство? що буде з його репутацією?

Нора — вражена. Якби це був справжній дім, справжня любов — хіба така була б реакція? Вона бачить істину: усе життя вона грала роль — донечки, дружини, ляльки. Її не сприймали серйозно. Її любили, як красиву прикрасу. А коли з’явилась загроза репутації — її готові були пожертвувати.

Невдовзі приходить інший лист — Крохстад передумав. Він прощає борг, рятує репутацію. Все знову може стати «нормальним». Але для Нори вже нічого не буде, як раніше.

І тут настає найвідоміший момент у всій драматургії Ібсена. Нора каже: я йду. Вона — залишає чоловіка і дітей. Не з ненависті. А з потреби пізнати себе. Вона не знає, ким є. Вона все життя була «чужою думкою», «зручною роллю», «лялькою». Вона хоче стати людиною. І для цього їй треба вийти з дому.

Це був шок для глядачів ХІХ століття. Жінка покидає чоловіка? І дітей? І не зрадила, не вбила, не вкрала — а просто хоче бути собою? Це було революційно. Ібсен не писав феміністичну проповідь. Він писав про людину, яка шукає правду про себе. Але саме ця правда виявилась радикальною в суспільстві, де жінка була радше функцією, ніж особистістю.

У фіналі Нора йде. І — грюк дверима. Цей звук став символом зламу. Світ після «Лялькового дому» вже не міг бути таким, як до того.

Що залишає після себе ця п’єса

«Ляльковий дім» — це не просто п’єса про подружню зраду довіри. Це дзеркало: хто ми в домі — особистості чи ролі? Нас люблять — чи просто зручно, що ми є? Ми самі обираємо життя — чи його нам прописали, наче сценарій?

Нора — одна з найсильніших героїнь світової літератури. Її рішення — не втеча, не каприз, а болісне дорослішання. Вона не має гарантій. Вона йде в ніч — але вперше в житті як вільна людина.

Ібсен не дав щасливого фіналу. Але дав головне — право вибору. І питання: «А ти сам ким себе почуваєш — господарем дому? Чи все ще лялькою в ньому?»