Декамерон

Новела VI (День 2) — Берітола. Після загибелі короля Манфреда його прибічник Аррігетто Капече потрапляє в полон до нового правителя Карла. Його вагітна дружина Берітола з восьмирічним сином Джусфредом тікає морем. Шторм заносить їх на безлюдний острів, де Берітола народжує другого сина — Скаччато («Вигнанець»). Поки вона щодня оплакувала чоловіка, пірати захопили корабель із синами і нянькою та зникли в морі. Берітола — жінка, що приборкала власний відчай. Замість загибелі вона знаходить порятунок у дивний спосіб: годує груддю осиротілих козенят — і вони стають її єдиною компанією. Боккаччо показує: навіть зламана горем людина здатна дарувати ніжність і тим зберегти себе.

Кілька місяців по тому до острова пристає пізанський корабель. Шляхетний Куррадо Малеспіні, якого чоловік Берітоли знав особисто, переконує жінку плисти з ним. Та погоджується — і бере з собою козулю з козенятами. На кораблі її перейменовують на Сарну — ніхто не знає, хто вона справді. Тим часом обох синів і няньку продали в рабство в Генуї. Нянька мудро ховає, хто вони насправді, і перейменовує старшого сина на Джаннотто.

Виріс Джаннотто і, не знаючи матері, пішов на службу — саме до Куррадо, де жила й Берітола. «Хоч він не раз бачив матір, проте ні він її не впізнав, ні вона його — так дуже обоє змінилися». Джаннотто закохується в доньку Куррадо Спіну, і батько, дізнавшись, кидає обох до в'язниці. Лише коли король Педро Арагонський відвоювує Сицилію і Джаннотто відкривається варті — хто він насправді, — Куррадо дізнається правду. Він порівнює оповідь із тим, що розповідала «Сарна», і розуміє: перед ним мати і syn. Зворушливе впізнання — сльози, обійми — і Куррадо вирішує поєднати закоханих шлюбом.

Куррадо також повідомляє генуезцям про молодшого брата Скаччато — і той отримує свободу та ще й одинадцятирічну доньку свого господаря в дружини. Аррігетто, дізнавшись, що вся сім'я жива, вислає корабель. Після багатьох років розлуки і поневіряння родина возз'єднується в Палермо.

Новела IX (День 10) — Торелло і Саладін. Перед хрестовим походом султан Саладін мандрує Ломбардією перевдягнений купцем — щоб на власні очі побачити, як готуються хрестоносці. На дорозі він зустрічає шляхтича Торелла д'Істрія, який запрошує чужоземців до свого маєтку. Ні не знаючи, що перед ним — сам Саладін. Господиня дарує гостям дорогі плащі і хутра, Торелло провожає їх за місто і дарує коней. Торелло — людина, яка вшановує гостей не задля вигоди, а бо це є природним виявом гідності. Саладін — правитель великої держави, звиклий до пишноти, — вражений тим, що проста щедрість маленького шляхтича перевищує будь-яку офіційну пишність. Обидва є «шляхетними» незалежно від релігії і походження.

Торелло іде в хрестовий похід. Перед від'їздом просить дружину не виходити заміж, якщо не буде вісток, рівно один рік і один місяць. Дружина дає слово. Але Торелло потрапляє в полон до Саладіна — який спочатку не впізнає його. Торелло намагається дати дружині знати, що живий, але лист губиться. Тим часом удома оголошують його мертвим — і дружина мусить погодитися на новий шлюб.

Саладін впізнає Торелла по характерній усмішці — і пригадує гостинного господаря. Дізнавшись, що весілля дружини вже завтра, він через чарівника переносить сонного Торелла за одну ніч до Павії. На честь гостя Саладін клаає поруч з ним гору коштовностей. Торелло прокидається в рідному місті, приходить на весільний бенкет перевдягнутим і дає дружині впізнати свій перстень. Дружина кричить його ім'я — і кидається на шию. Родина возз'єднується. Торелло повідомляє Саладіна про щасливе повернення.