Вчимось переказувати - Сикало Євген 2026 Головна

Борис Пастернак

Визначення поезії

⚡ Стисло за 30 секунд

Автор: Борис Пастернак
Жанр: Лірична поезія, маніфест-вірш (авангардна лірика)
Головні герої: Ліричний герой (поет), поезія як жива стихія, всесвіт
Конфлікт: Поезія — це жива, чуттєва, вибухова стихія природи і музики, яка протистоїть мертвій тиші «глухого всесвіту».
Головна думка (мораль): Поезію неможливо визначити одним словом чи поняттям — вона існує лише через нагромадження живих, конкретних відчуттів: звуків, запахів, дотиків, миттєвостей природи і музики.

Переказ твору

Вірш «Визначення поезії» (1917) будується на повторенні одного займенника — «Це —». Пастернак відмовляється від будь-якого абстрактного визначення: поезія — не концепція і не техніка, а нескінченний ряд живих, відчутних миттєвостей. Вірш відкривається звуком: «загуслий заливистий свист», «лускіт льодинок», «умерзлий у темряву лист» — усе це образи однієї ночі, де природа і мова зливаються в єдину тремтячу реальність.

Перша строфа — суто звукова і природна: свист, лід, ніч, поєдинок солов'їв. Пастернак ставить поезію в один ряд із найгострішими природними відчуттями — холодом, темрявою, пташиним співом на межі боротьби. Поезія тут агресивна, фізична, жива. Друга строфа вривається музикою: з пюпітрів і флейт звуки моцартівського «Фігаро» «круто валяться градом на грядку» — неприборкана лавина краси, що падає з висоти мистецтва просто в бруд городньої грядки.

Кульмінація — образ нічного купальника, що шукає на дні щось важливе і доносить зорю до садка на тремтячій вологій долоні. Це найпроникливіший момент вірша: поезія — це здатність людини витягнути з темряви і тримати в руках щось космічне й крихке, не розплескавши.

Фінал різкий і холодний. «Але всесвіт — містина глуха»: після всіх вибухів краси і звуку — тиша. Зірки, яким «до лиця б реготати», мовчать. Пастернак не дає оптимістичного фіналу. Поезія існує всупереч глухоті всесвіту — вона є людською відповіддю на цю тишу, її єдина зброя проти безмовності буття.

У перекладі А. Кичинського збережено інтонаційний ритм оригіналу і його звукову насиченість: «загуслий заливистий свист», «лускіт льодинок», «містина глуха» — точні відповідники пастернаківської фізичності мови.

Пастернак визначає поезію не через поняття, а через ряд живих образів: звуки ночі, лід, поєдинок солов'їв, музика Моцарта, що падає на городню грядку.

Центральний образ — людина, що несе зорю на вологій долоні: поезія — це здатність тримати космічне в руках, не розплескавши.

Фінал тверезий: «всесвіт — містина глуха». Поезія існує як людська відповідь на тишу і безмовність буття.

Зав'язка Кульмінація Розв'язка Характеристика

Порівняльна таблиця образів

Критерій	✅ Поезія (стихія)	❌ Всесвіт (тиша)
Суть	Жива, шумна, фізично відчутна	Глухий, безмовний, байдужий
Звук	Свист, лускіт, флейти, спів солов'їв	Тиша — зірки мовчать, «до лиця б реготати»
Рух	Падає градом, тремтить, вирвалась	Нерухомий, завалений ольхою
Людське / природне	Поєднує музику і природу в одне	Поза людиною, не відповідає
Символ	Зоря на вологій долоні — крихке й космічне	«Містина глуха» — порожнеча без відлуння

Символіка твору — натисни щоб розгорнути

🎵

«Фігаро» на грядці

Висока музика, що падає в буденність

Образ «Фігаро», що «круто валиться градом на грядку», — один із найсміливіших у вірші. Моцартівська опера — вершина класичної музики; городня грядка — символ найпрозаїчнішої буденності. Пастернак стирає цю межу: поезія існує саме в момент зіткнення вишуканого і земного, піднесеного і брудного. Прекрасне не живе лише в концертних залах — воно падає градом у реальний світ і тому є живим.

🌟

Зоря на долоні

Поезія — тримати космічне, не розплескавши

«Зорю донести до садка на тремтячій вологій долоні» — центральний образ вірша і найточніше визначення поетичної місії. Зоря — небесна, велика, космічна; долоня — людська, маленька, вологою після купання. Поет — це той, хто здатен торкнутись зірки і принести її людям, не розплескавши. «Тремтяча» долоня підкреслює крихкість і серйозність цього завдання: краса легко губиться, і тримати її — це праця, а не натхнення.

🐦

Поєдинок солов'їв

Краса як змагання і бій

«Кількох солов'їв поєдинок» — образ, що ламає стереотип про поезію як щось тихе і ніжне. У Пастернака краса агресивна: солов'ї не просто співають, вони змагаються, б'ються, йдуть на межу. Це відображає авангардне розуміння мистецтва: поезія — не медитація, а боротьба за точне слово, за образ, що «перемагає» банальність. Пастернак сам так писав: кожен вірш — поєдинок із мовою.

🌌

Глухий всесвіт

Мовчання як фон, що надає сенсу крику

«Всесвіт — містина глуха» — фінальний акорд вірша, що різко змінює тональність. Після нагромадження живих звуків і образів — раптова тиша. Зірки не сміються, всесвіт не відповідає. Але саме ця глухота є виправданням поезії: вона існує не тому, що всесвіт чує, а всупереч тому, що він мовчить. Поезія — це людський крик у порожнечу, і краса цього крику не залежить від відповіді.

Цей самий сюжет у різних народів

🇫🇷

«Поетичне мистецтво» — Поль Верлен (Франція, 1874)

Верлен, як і Пастернак, визначає поезію через конкретні чуттєві якості — музикальність, розмитість, нюанс, а не через правила і поняття. Обидва відкидають абстрактні дефініції. Але Верлен тяжіє до тонкості й напівтонів, Пастернак — до вибухової фізичності й контрастів.

Та сама відмова від абстрактних визначень поезії

🇺🇸

«Поезія» — Марʼянна Мур (США, 1921)

Мур також будує свій маніфест через парадокс: «я теж її не люблю» — і тим не менш доводить її необхідність через «уявних садів із справжніми жабами». Спільна ідея: поезія живе у стику реального і піднесеного. Відмінність: Мур іронічна й аналітична, Пастернак — емоційний і сенсорний.

Та сама думка: поезія — у конкретному, а не абстрактному

🇺🇦

«Я (Романтика)» — Микола Хвильовий (Україна, 1924)

Хвильовий, як і Пастернак, творить у добу авангарду і ставить питання про межі мистецтва і жорстокої реальності. Обидва автори розуміють красу як щось, що існує попри і всупереч — не в гармонії зі світом, а в протистоянні його глухоті й байдужості.

Схожий авангардний дух, але трагічніший конфлікт

🎯 Підготовка до уроку — перевір себе

1. Чому Пастернак визначає поезію через «це —» замість одного точного визначення?

Пастернак свідомо відмовляється від формули. Якби поезія мала одне точне визначення — вона б перестала бути поезією і стала б науковим терміном. Натомість він нагромаджує образи — різні, несподівані, часом суперечливі — щоб через їхню сукупність передати саму природу поезії: вона завжди більша за будь-яке одне слово. Структура «це — ... це — ...» імітує саму поетичну форму: не пояснює, а показує.

2. Що означає образ «Фігаро, що валиться градом на грядку»?

Це образ зіткнення двох світів: «Фігаро» — моцартівська опера, вершина класичного мистецтва; «грядка» — найпрозаїчніша побутова реальність. «Падає градом» — не ніжно і поступово, а стрімко, несподівано, навіть насильно. Пастернак стверджує: справжня поезія і музика не залишаються у залах і книгах — вони вриваються у повсякденне життя, руйнують межу між «високим» і «низьким». Краса є скрізь, де є живе відчуття.

3. Чому образ «зорі на вологій долоні» вважається центральним у вірші?

Цей образ найточніше передає місію поета за Пастернаком. Зоря — небесне, величне, майже недосяжне; долоня — людська, маленька, «тремтяча» від зусилля і вологи. Поет — той, хто торкається космічного і несе його людям. «Тремтяча» долоня важлива: вона показує, що це крихко — краса легко губиться, і утримати її — це не дар, а свідома праця і відповідальність. Саме тому поезія вимагає точності кожного слова.

4. Чи є фінальний рядок «всесвіт — містина глуха» виразом відчаю чи чогось іншого? Обґрунтуй.

На перший погляд — це відчай: після всіх живих образів, після зорі на долоні — раптова, холодна тиша. Але я вважаю, що Пастернак говорить не про відчай, а про сміливість. Поезія не перестає існувати від того, що всесвіт мовчить. Навпаки: глухота всесвіту — це саме та порожнеча, яку поезія заповнює. Вірш стверджує: ми пишемо не тому, що нас чують зірки, а тому, що людина не може мовчати перед красою — навіть у глухому всесвіті.

5. Сформулюй головну думку вірша власними словами — без переказу і цитат.

Пастернак стверджує, що поезія — це не абстракція і не правила, а живе відчуття реальності: звук, дотик, запах, миттєвість. Поет — людина, здатна вловити найкрихкіше і найкосмічніше водночас і передати це іншим. І робить він це всупереч байдужості всесвіту — бо мовчати перед красою неможливо, навіть якщо ніхто не слухає.

📚 Довідка для вчителя

Місце у програмі

Борис Пастернак. «Визначення поезії» — зарубіжна література, розділ «Із західноєвропейської та російської поезії XX ст.». Вірш є зразком авангардної лірики і дає можливість розглянути питання: що таке поезія як мистецтво, чим поет відрізняється від звичайної людини, як образ може «визначати» поняття.

Ідейний контекст

Вірш написаний у 1917 році — переломний час в історії Росії. Пастернак належав до літературного середовища російського авангарду, був близький до футуристів, хоча і не поділяв їхнього войовничого нігілізму. «Визначення поезії» — частина збірки «Сестра моя — жизнь» (1922), яку Рільке і Цвєтаєва назвали революцією в поезії. Важливо підкреслити учням: вірш написаний у формі анафори («це —»), і сама ця форма є змістом — нескінченний список є «визначенням» краще за будь-яку дефініцію.

Структура уроку · 45 хв

5 хв

Організаційний момент та актуалізація

Запитайте клас: «Спробуйте за 30 секунд написати своє визначення поезії — одним реченням. Без словника і підручника». Зберіть 3–4 відповіді. Оголосіть тему: Пастернак теж намагався відповісти на це питання — і написав цілий вірш, але так і не дав одного речення.

10 хв

Слово про автора

Розкажіть про Пастернака як поета авангарду, для якого мова — фізична і чуттєва реальність. Підкресліть: «Визначення поезії» — це не шкільний твір «Що таке поезія», а художній маніфест. Згадайте, що збірку «Сестра моя — жизнь» Рільке і Цвєтаєва назвали подією в літературі. Якщо можливо, прочитайте кілька рядків в оригіналі — для відчуття звукової щільності пастернаківської мови.

15 хв

Аналіз твору

Читання вголос — спочатку переклад, потім (бажано) оригінал. Завдання: розбити образи вірша на групи (звукові / природні / музичні / космічні) і обговорити, що об'єднує всі ці «це —». Окремо розібрати структуру: де образи «набирають висоту», де настає перелом, що означає фінальна тиша.

10 хв

Власне «Визначення поезії»

Творче завдання: кожен учень пише свої 4–6 рядків за моделлю Пастернака — «Це — ..., це — ..., це — ...» — визначення поезії, музики, кохання або будь-якого абстрактного поняття через конкретні образи. Зачитати 3–4 найцікавіших роботи і обговорити: чи вдалося уникнути абстракцій?

5 хв

Підсумок та домашнє завдання

«Одне речення про урок»: кожен завершує фразу «Сьогодні я зрозумів(ла), що…». Д/з: написати мінітвір (8–10 речень) «Навіщо потрібна поезія, якщо всесвіт — глухий?» з посиланням на вірш Пастернака і власною позицією.

Питання для бесіди на уроці

Рівень 1 · Відтворення

Які природні явища Пастернак називає «поезією» у першій строфі?
Яка музична алюзія звучить у другій строфі і чому вона несподівана?
Що саме ліричний герой «доносить до садка на вологій долоні»?
Яким словосполученням закінчується вірш і який настрій воно створює?

Рівень 2 · Розуміння

Чому Пастернак будує вірш на анафорі «це —»? Що ця форма говорить про саму поезію?
Як пов'язані між собою образи звуку, природи і музики у вірші — це випадковий набір чи є логіка?
Що означає «тремтяча долоня» у контексті образу зорі? Чому не спокійна, не тверда?

Рівень 3 · Аналіз і оцінка

Як образ «Фігаро на грядці» руйнує межу між «високим» мистецтвом і буденністю? Чи це провокація чи філософська позиція?
Фінал вірша — «всесвіт — містина глуха» — це відчай чи виправдання поезії? Аргументуй.
Порівняй цей вірш із «Поетичним мистецтвом» Верлена: у чому обидва автори згодні щодо природи поезії, а в чому розходяться?

Рівень 4 · Творчість

Якби ти мав(ла) продовжити вірш ще однією строфою — що б ти додав(ла) до переліку «це —»?
Чи можна за такою ж моделлю визначити математику, спорт або дружбу? Спробуй — і поміркуй, чим це відрізнятиметься від поезії.
Пастернак каже, що всесвіт глухий. Чи змінює це бажання писати вірші? Навіщо говорити, якщо ніхто не чує?

Диференційовані завдання

Базовий рівень

Виписати всі образи вірша і розподілити їх на групи: природні, музичні, космічні.
Пояснити значення одного образу (на вибір: солов'ї, Фігаро, зоря на долоні) у 3–4 реченнях.
Відповісти письмово: як Пастернак «визначає» поезію — і чому він не дає одного чіткого визначення?

Середній рівень

Скласти власний план аналізу вірша і усно пояснити, як змінюється настрій від першої до останньої строфи.
Написати порівняльну характеристику двох образів вірша, що здаються протилежними (наприклад: «поєдинок солов'їв» і «глухий всесвіт»).
Пояснити роль анафори «це —» як художнього прийому і довести, що сама форма вірша є його змістом.

Високий рівень

Порівняти «Визначення поезії» Пастернака з «Поетичним мистецтвом» Верлена: написати есе про різні способи «визначення» поезії через образ (15–20 речень).
Написати власний вірш-маніфест за моделлю Пастернака — «Визначення…» будь-якого поняття — з використанням конкретних чуттєвих образів і без абстракцій.
Дослідити: як образ «глухого всесвіту» пов'язаний із філософськими ідеями екзистенціалізму? Чи є Пастернак «екзистенціалістом» у цьому вірші?

Очікувані результати

📋 Після уроку учень має вміти

Пояснити структуру вірша і роль анафори «це —» як художнього і змістового прийому.
Розкрити значення ключових образів (Фігаро на грядці, зоря на долоні, поєдинок солов'їв, глухий всесвіт) аналітично, а не описово.
Пояснити, чому Пастернак не дає одного визначення поезії — і що це говорить про його розуміння мистецтва.
Сформулювати головну думку вірша власними словами без цитат і шаблонних формулювань.
Написати власні рядки за моделлю «це —», уникаючи абстракцій і спираючись на конкретні образи.
Висловити позицію щодо фіналу вірша («глухий всесвіт») з аргументацією і власним філософським судженням.

Часті запитання

Який жанр вірша «Визначення поезії»?

Жанр вірша «Визначення поезії» — лірична поезія, маніфест-вірш, що належить до авангардної лірики.

На чому будується вірш «Визначення поезії»?

Вірш «Визначення поезії» будується на повторенні одного займенника — «Це —».

Що символізує образ «Фігаро» на грядці?

Образ «Фігаро» на грядці символізує зіткнення високої музики з буденністю, де поезія існує в момент поєднання вишуканого і земного.

Що означає «зоря на долоні» у вірші?

«Зоря на долоні» означає здатність поета торкнутись космічного і принести його людям, не розплескавши, підкреслюючи крихкість і серйозність цього завдання.

Чим поезія протистоїть «глухому всесвіту»?

Поезія протистоїть «глухому всесвіту» як людська відповідь на тишу і безмовність буття, будучи її єдиною зброєю проти безмовності.

Посилання на схожі матеріали:

Дата останньої редакції: 20 червня 2026

Меню