Скорочено - СМЕРТЬ МАТЕРІ ЮГОВИЧІВ - СЕРБСЬКА НАРОДНА БАЛАДА

Скорочено - СМЕРТЬ МАТЕРІ ЮГОВИЧІВ - СЕРБСЬКА НАРОДНА БАЛАДА

Милий Боже, що за дивне диво!

Ой зібралось військо на Косові,

А в тім війську Юговичів дев’ять*,


А десятий Юг-Богдан поважний.

Молить Бога Юговичів мати,

Щоб він дав їй очі соколині

Та ще й білі крила лебедині,

Пролетіти на Косове рівне

І побачить Юговичів дев’ять,

Десятого — батька Юг-Богдана.


Як молила, вимолила в Бога:

Дав їй Бог і очі соколині,

Дав їй Бог і крила лебедині.

Тож вона майнула на Косове,

Бачить мертвих Юговичів дев’ять,

Десятого — батька Юг-Богдана;


Дев’ять там списів у землю вбито,

Що сидить на кожнім ясен сокіл,

Що стоїть при кожнім кінь юнацький,

А лежить при кожнім лев прелютий**.

Заіржали дев’ять добрих коней,

Заревіли дев’ять лютих левів,


Дев’ять соколів заклекотали...

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила,

Узяла всіх дев’ять добрих коней,

Узяла всіх дев’ять лютих левів,

Узяла і соколів тих дев’ять.


Повернулася у дім свій білий.

Іздалека невістки пізнали,

Зустрічати вибігли свекруху,—

Дев’ять удовиць тут закувало,

Заридало дев’ять тут сиріток,

Ще й заржало дев’ять добрих коней,


Заревіло дев’ять лютих левів.

Дев’ять соколів залкекотало.

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила.

А як північ уночі настала,

Заіржав Дем’янів кінь буланий,


Запитала мати у невістки:

«Невістонько, Дем’янова мила!

Чом заржав Дем’янів кінь буланий!

Чи він хоче білої пшениці,

Чи води він прагне із Звечана***!»

Відказала Дем’янова жінка:


«Ой, свекрухо, Дем’янова пене!

Він не хоче білої пшениці,

Ні води не прагне із Звечана,

Та його Дем’ян так призвичаїв,

Що овес до півночі жує він,

А опівночі руша в дорогу.


Тож сумує за своїм він паном,

Що до нього довго не приходить».

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила.

Вранці, як на світ благословилось,

Прилетіли два ворони-круки,


Що в крові їм крила по рамена,

Що із дзьобів біла піна капле.

А несуть вони юнацьку руку,

Золота на тій руці обручка,—

Кинули вони ту руку нені.

Взяла руку Юговичів мати,

Обернула, глянула на неї,


Підклика Дем’янову дружину:

«Невістонько, Дем’янова мила!

Пізнаєш ти руку цю юнацьку?»

Відказала Дем’янова жінка:

«Ой, свекрухо, Дем’янова мати!

Ця правиця нашого Дем’яна,


Я пізнала золоту обручку,

Що дала Дем’янові при шлюбі».

Взяла мати Дем’янову руку,

Обернула, глянула на неї;

До руки промовила тихенько:

«Ручко мила, грушко недоспіла!

Де зросла ти, де тебе зірвали?

А зросла ти у мені на лоні,

А зірвали на Косові рівнім!»

Серце тут напружилося в неї,

З болю серце в неї розірвалось

По синах по дев’ятьох із горя,


По десятім Юг-Богдані сивім.


* Число 9 є типовим для фольклору.

** У слов’янському фольклорі витязі часто зображуються у супроводі соколів та гончаків. У даному випадку образ лютих левів замість гончаків символізує військову доблесть братів Юговичів.


*** Звечан — у пісні річка неподалік Косового поля. Насправді такої річки не існує, таку назву має місто поблизу Косова.

Переклад М. Рильського



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.