ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКА

З «КНИГИ ПІСЕНЬ»

Сонет 132

Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона? Добро? —

Таж в ній скорбота нищівна. Зло? —

Але ж муки ці солодкі, боже!


Горіти хочу? Бідкатись негоже.

Не хочу? То даремна скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній волі я служу?

Неначе в просторінь морську безкраю,


В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма —

Чого я хочу — й сам уже не знаю:

Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.


Переклад Д. Паламарчука