Поетичне мистецтво

Вірш відкривається проголошенням: «Найперше — музика у слові!» Верлен не просить і не радить — він наказує: вибирай ритм легкий, «що плине, млистий», а не важкий, «немов закови». Перший принцип — поезія має звучати, а не читатись очима. Вона є музикою до того, як є словами.

Другий принцип — вибір слів: «Не клопочись добором слів, які б в рядку без вад бриніли». Найкращий спів — сп'янілий, що поєднує невиразне і точне. Це суперечить академічній поетиці: Верлен каже, що вірш має бути трохи невіль­ним, трохи неточним — як сп'яніла людина, що говорить із серця, а не підбирає слова. Ідеальна точність є ознакою смерті.

Третій принцип — відтінок замість кольору: «Люби відтінок і півтон, не барву — барви нам ворожі». Відтінок єднає протилежності — сурму і флейту, мрію і сон. Яскрава «барва» — це крик, а не поезія. Символізм живе між речами, а не в речах: у тремтінні, натяку, напівтоні. Це найважливіший принцип Верленового маніфесту.

Четвертий принцип — проти риторики: «Хребет риториці скрути». Верлен зневажає академічну красномовність, «дотепи гризкі», «ум жорстокий» і «ниций сміх». І особливо — риму: «Хто риму вигадав зрадливу?» Рима, що домінує, веде вірш у хибному напрямі — лише «бряжчить фальшиво під терпугом».

Фінал — заклик: «Так музики ж всякчас і знов!» Вірш має «поривати душу шукати нову блакить, нову любов» — мчати туди, де «пахне м'ята і чебрець». А все, що є лише технікою, красивістю і академічним ремеслом без живого звуку і почуття — «решта все — література». Це слово у Верлена є вироком, а не комплементом.