Скорочено - ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА - ОЛЕКСАНДР ПУШКІН

Скорочено - ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА - ОЛЕКСАНДР ПУШКІН

Збирається віщий Олег-войовник

З хазарами знов воювати:

За напад — мечам і пожарам прирік


Він ниви хазарські і хати.

Із військом своїм, в царгородській броні,

Князь їде полями на вірнім коні.

Із темного лісу старий чарівник

Виходить назустріч поволі,

Перунові 1 тільки покірний старий,


Провісник він людської долі.

В мольбах, в ворожбі все життя він провів

І князь біля нього коня зупинив.

«Повідай, улюбленцю наших богів,

Чи скоро я землю покину?

Чи скоро, на радість моїх ворогів,


Мене покладуть в домовину?

Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —

Баского коня подарую тобі».

«Волхви 2 не бояться міцних владарів,

Волхвам — за пророче їх слово —

Не треба багатих князівських дарів,—


Правдива і вільна їх мова.

Хоч роки майбутні таяться в імлі...

Та бачу я долю твою на чолі.

Послухай, що скаже тобі ворожбит:

Ти славний своїми боями,

І твій ворогами не здоланий щит


Царграда оздоблює брами 3;

І хвилі, і землю скорив ти в бою,

І недруги заздрять на долю твою.

І моря бурхливого зрадницький вал

Твої не пошкодив вітрила 4,

Тебе не поранив лукавий кинджал,


Ворожа стріла не вразила...

Не відаєш ран ти у грізній броні,

Бо є охоронець у тебе в борні.

Твій кінь бойових не лякається діл,

Він, лановій волі покірний,

То смирний стоїть попід хмарами стріл,


То скаче, товариш твій вірний.

Його не лякає жорстока борня;

Але від свого ти загинеш коня 5».

Олег усміхнувся; одначе чоло

Прорізала дума журлива.

Він, спершись рукою на бранне сідло,


Злізає з коня мовчазливо.

І вірного друга князівська рука

Голубить і пестить, прощальна й легка.

«З тобою, мій друже, мій вірний слуга,

Пройшов я походи великі;

В стремено твоє вже не ступить нога,


Нам час розлучитись навіки.

Прощай, утішайся у лузі щодня!

Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня.

У луг одведіть, де трава запашна,

Попоною спину вкривайте,

Добірного другові дайте зерна,


Водою з джерел напувайте».

І отроки миттю з конем одійшли,

І князю нового коня підвели.

Гуляє з дружиною князь-войовник

На славній слов’янській могилі.

З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг


Сьогодні їх кучері білі...

Дружинники згадують юність свою,

Коли з ворогами рубались в бою.

«Та де ж мій товариш, де кінь мій баский?

Промовив Олег своїм слугам,—

Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий


Розкішним він бігає лугом?»

І чує слова: на крутому горбі

Давно відпочинок знайшов він собі.

І голову буйну Олег похилив

І думає: «Що ж чарування?

Коли б не послухав брехливих я слів,


Відкинув дурне віщування,

Носив мене б кінь до останнього дня!»

І хоче він бачить останки коня.

Ось їде могутній Олег до ріки,

З ним гості його посивілі,

І бачить: коня благородні кістки


Лежать на дніпровому схилі;

Їх миє негода, їх порох вкрива,

Над ними шумує шовкова трава.

І тихо ступивши на череп німий,

Князь мовив: «Спи, друг одинокий!

Тебе пережив твій хазяїн старий,


І от як скінчу свої роки,—

Не ти на траву упадеш запашну

І кров’ю мою там омиєш труну 6!»

І мовив Олег тоді друзям своїм:

«Чи кістка страшна мені тлінна?»

Із жовтого черепа тихо між тим


Гадюка 7 повзла домовинна;

Круг ніг його чорним кільцем обвилась,

І крикнув раптово ужалений князь.

Схиляються гості над тілом в журбі,

У келихах піняться вина;

Князь Ігор і Ольга сидять на горбі 8;


Хмільна бенкетує 9 дружина.

Дружинники згадують юність свою,

Коли з ворогами рубались в бою.


1 Пєрун — у давньослов’янській міфології бог грози (грому).

2 Волхви — у давніх слов’ян: чародії, віщуни, жерці язичеських богів.


3 У давньоруських літописах є оповідь про те, як князь Олег, пішовши війною на греків у 907 році, взяв в облогу могутнє місто Царгород (давньоруська назва Константинополя, столиці Візантійської імперії) та здобув перемогу. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Царгорода.


4 Відомо, що в Давній Русі було розвинене кораблебудування і Олег здійснив славетний похід на Візантію Чорним морем.

5 Цікаво, що кінь на Русі вважався символом добра та доброзичливого ставлення до людини.

6 Олег має на увазі обряд поховання. Разом з померлим князем ховали і його коня, вважаючи, що так князеві буде легше дістатися до раю. Очевидно, Олег хотів бути похованим саме з цим вірним бойовим конем.

7 Образ змії, а також образ змія (в інших міфологіях: дракона) у слов’янській дохристиянській міфології є втіленням злої сили, загрози для людини та всього світу. Згадайте українські народні казки (наприклад, «Кирило Кожум’яка» й інші) та давньоруські билини.


8 Літописи свідчать, що над могилою вельмож робили високий земляний насип, на якому справляли своєрідні поминки, тризну. Тут же проводили різні ігри, а на тризнах по князях — і військові бої. Вважали, що душа померлого ще перебуває поряд з живими й радіє іграм. Давні слов’яни спалювали померлих або ховали у землю. Наші предки вірили, що під час спалення душа швидше відокремлюється від тіла і їй легше потрапити на той світ.


9 Язичники-русичі вважали, що під час тризни не можна сумувати, треба радіти за померлого, який потрапив на той світ.



Переклад Ю. Камського



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.