Скорочено - ОСІННІЙ ВЕЧІР - Ф. І. Тютчев

Есть в светлости осенних вечеров

Умильная, таинственная прелесть:


Зловещий блеск и пестрота

дерев,

Багряных листьев томный,

легкий шелест,

Туманная и тихая лазурь

Над грустно-сиротеющей землею,

И, как предчувствие сходящих

бурь,

Порывистый, холодный ветер

порою,

Ущерб, изнеможенье — и на всем

Та кроткая улыбка увяданья,

Что в существе разумном мы

зовем

Божественной стыдливостью


страданья.

Є в ясності осінніх вечорів

Урочиста краса і безгоміння,


Зловіщий блиск, червоний тон

кущів,

Листків пожовклих легке

шелестіння.


Прозорими туманами блакить

Вже сиротливо землю сповиває.

Передчуванням близьких бур


на мить

Рвучкий, холодний вітер

пробігає.

Безсилля втому ллє. Воно само —


Та лагідна усмішка зав’ядання,

Яку в живих істотах

ми звемо

Красою соромливою


страждання.


Переклад Ю. Клена