Скорочено - ОСІННІЙ ВЕЧІР - Ф. І. Тютчев

Есть в светлости осенних вечеров

Умильная, таинственная прелесть:

Зловещий блеск и пестрота

дерев,

Багряных листьев томный,

легкий шелест,

Туманная и тихая лазурь

Над грустно-сиротеющей землею,

И, как предчувствие сходящих

бурь,

Порывистый, холодный ветер

порою,

Ущерб, изнеможенье — и на всем

Та кроткая улыбка увяданья,

Что в существе разумном мы

зовем

Божественной стыдливостью

страданья.

Є в ясності осінніх вечорів

Урочиста краса і безгоміння,

Зловіщий блиск, червоний тон

кущів,

Листків пожовклих легке

шелестіння.

Прозорими туманами блакить

Вже сиротливо землю сповиває.

Передчуванням близьких бур

на мить

Рвучкий, холодний вітер

пробігає.

Безсилля втому ллє. Воно само —

Та лагідна усмішка зав’ядання,

Яку в живих істотах

ми звемо

Красою соромливою

страждання.

Переклад Ю. Клена