Гобсек

Зимовий вечір у салоні віконтеси де Гранльє. Молодий граф Ернест де Ресто закоханий у доньку господині — Камілу, але мати не хоче допускати його до дому через скандальну репутацію родини. Стряпчий Дервіль — людина освічена, чесна, справжній друг сім'ї — вирішує розповісти жінкам історію, яка поясть усе. Ця розповідь повертає нас на двадцять років назад, коли молодий Дервіль мешкав у мебльованих кімнатах і його сусідом був дивний чоловік — лихвар Гобсек.

Гобсек — людина з «місячним ликом», попелясто-сірим волоссям і жовтою шкірою «кольору срібла, з якого злетіла позолота». Його очі, жовті, як у тхора, ховалися від світла; ніс гострий, мов свердлик; губи тонкі. Він ніколи не втрачав рівноваги — ні коли клієнти благали, ні коли погрожували. Вгадати його вік було неможливо. Він жив самотньо, витрачав на себе щонайменше — і ніхто не знав, бідний він чи казково багатий. Гобсек походив із Голландії. У десять років мати відправила його юнгою в Індію — і наступні двадцять років він мандрував світом у пошуках багатства. «Філософія» лихваря зводилася до одного: світом править золото, золотом володіє лихвар — отже, він має таємну владу над усіма. «Я достатньо багатий, щоб купувати совість людську», — говорив він без сорому.

Гобсек розповів Дервілю про двох боржників. Перша — швачка Фані Мальво, проста й чесна дівчина, що сплатила вексель у строк і навіть викликала в лихваря щось схоже на людське тепло. Друга — графиня де Ресто, що підписала вексель для коханця де Трая — розпусника без совісті й гідності. Прийшовши до графині, Гобсек поводився холодно й жорстко: коли та не мала чим платити, він пригрозив розкрити її таємницю чоловіку. Графиня з жахом віддала коштовний діамант, аби позбутися лихваря.

Дервіль завершив навчання і хотів викупити патент стряпчого. Гобсек позичив йому гроші — лише під тринадцять відсотків замість звичних п'ятдесяти-п'ятисот. Пояснення Гобсека вражає своєю логікою: він не хотів, щоб Дервіль відчував себе в боргу, — пільговий відсоток звільнив друга від вдячності. Так скнара-лихвар виявив своєрідну шляхетність. Через п'ять років Дервіль повернув борг повністю. Незабаром він познайомився з де Траєм, а потім став свідком ще однієї сцени: графиня де Ресто заставляла у Гобсека вже всі родинні діаманти — задля примхливого коханця, який погрожував «піти з життя». Лихвар прийняв коштовності, але видав чек лише на частину суми, а решту — векселями самого де Трая. Той зреагував лайкою і погрозами; Гобсек спокійно дістав пістолети — і де Трай вибачився.

Граф де Ресто, дізнавшись про заставу коштовностей, прийшов до Гобсека сам. Лихвар, як не дивно, дав йому добру пораду: щоб врятувати майно від дружини й захистити дітей, треба фіктивно продати все надійному другові. Граф погодився і оформив майно на Гобсека, передавши контррозписку Дервілю. Минули роки. Граф тяжко захворів. Графиня, яка вже розірвала з де Траєм і розуміла, що майно у Гобсека, — вдавала турботливу дружину, чекаючи нагоди повернути контроль над спадщиною. Вмираючий граф намагався передати розписку Дервілю через сина Ернеста, але графиня перехопила її. Коли граф помер і Дервіль з Гобсеком прийшли, у кімнаті панувало безладдя: документи горіли в каміні. Графиня знищила паперову підставу для повернення майна.

Гобсек скористався злочином графині і привласнив усе майно де Ресто. Він жив у їхньому особняку, господарював у маєтку — удавав вельможу. Але роки минали, і пристрасть до накопичення перемогла розум: він більше нічого не продавав, бо боявся віддати задешево. Коли Дервіль прийшов до вмираючого Гобсека з проханням повернути майно Ернестові — молодий граф кохав Камілу і мав право на спадщину, — лихвар відклав відповідь на потім. Потім не настало. Гобсек помер. Своє золото він заповів правнучці сестри — повії. Дервілю дісталися склади продуктів: гнилі паштети, тухла риба, заплеснявіла кава. На кінець життя він нічого не продавав — і все згнило разом із ним.

Дервіль завершує розповідь у салоні Гранльє. Невдовзі Ернест де Ресто таки вступить у права на майно батька. Але віконтеса де Гранльє залишається холодною: «Ернест повинен бути дуже багатим» — і тільки тоді Каміла зможе вийти за нього заміж. Арифметика суспільства не змінилася.