Анна Кареніна

Роман відкривається знаменитою фразою: «Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещасна по-своєму». У домі Облонських — криза: чоловік, Стіва, зрадив дружину Доллі і не розуміє, чому вона не може пробачити «звичайний флірт». Щоб помирити брата з дружиною, з Петербурга приїздить Анна Кареніна — сестра Стіви. На вокзалі вона вперше зустрічає молодого графа Вронського — і між ними виникає миттєве, майже магнетичне притягання. Тієї ж ночі під колесами потяга гине залізничник: перша поява Анни освячена передчуттям смерті.

Анна — дружина впливового петербурзького чиновника Олексія Олександровича Кареніна, що значно старший за неї. Вона розумна, поетична, незвично щира для свого кола, мати восьмирічного Сергія. Каренін — «зла машина», як називає його Анна: людина порядку, правил і зовнішніх умовностей, нездатна на живе почуття. Паралельно розгортається інша лінія: молодий поміщик Костянтин Левін приїздить до Москви, щоб освідчитися Кіті Щербацькій. Та відмовляє йому — вона захоплена Вронським. Але Вронський не збирається одружуватися: Кіті для нього лише гра. Дізнавшись правду, дівчина важко хворіє.

Вронський їде слідом за Анною до Петербурга. Вони зустрічаються в домі двоюрідної сестри Вронського. Анна розуміє: суспільство прощає приховану зраду, але ніколи — відкрите кохання. Однак вона вже не може — і не хоче — зупинитися. Вронський кохає її щиро і жертвує заради неї військовою кар'єрою. Але вони мають різні уявлення про майбутнє: він хоче сім'ї і спільних дітей, вона не готова до цього — надто болісно відчуває себе між двома світами. На кінських перегонах кінь Вронського падає — і Анна, не стримавшись, привселюдно виказує свій жах і любов. Каренін змушує її зберігати пристойності. Дорогою додому Анна зізнається чоловіку в усьому.

Каренін страждає, але реагує по-своєму: пише листа про необхідність зберегти родину заради сина, уникає дуелі і скандалу. Анна вагітна від Вронського. Вона думає, що помре під час пологів, — і надсилає Кареніну телеграму з проханням приїхати. Побачивши плачучого Вронського і хвору Анну, Каренін раптом відчуває справжнє прощення — і каже Вронськом, що пробачив її. Цей момент найглибший у характері Кареніна: він виявився здатним на велич душі саме тоді, коли всі чекали мстивості. Вронський, не витримавши, намагається застрелитися — і лише поранює себе.

Анна одужує і разом з Вронським та новонародженою донькою Анею їде до Італії. Старший син Сергій залишається з батьком. Повернувшись до Петербурга, вони стикаються з холодністю суспільства: двері закриваються, запрошення не надходять. Анна відчуває себе ізольованою і дедалі більше залежить від Вронського — єдиного, що в неї залишилося. Але саме ця залежність отруює їхні стосунки. Вона стає ревнивою, влаштовує сцени, починає приймати морфін. Вронський все частіше відчуває себе в пастці. Тим часом Каренін під впливом лицемірної графині Лідії Іванівни наказує повідомити Сергієві, що мати померла. Анна обманом проникає в дім чоловіка в день народження сина — хлопчик кидається до неї і каже, що ніколи не вірив у її смерть.

Стосунки з Вронським руйнуються остаточно. Анна вже не дарує себе коханому — вона вимагає безумовного підкорення. Вронський відчуває, що кохання перетворилося на тягар. Після безглуздої сварки Анна їде до вокзалу — до потяга. У голові мечуться уривчасті думки: «Все неправда, все брехня, все обман, все зло...» Раптом вона згадує розчавлену людину з дня першої зустрічі з Вронським — і розуміє, що їй треба зробити. Вона кидається під потяг. «І свічка, при якій вона читала сповнену тривог книгу, спалахнула яскравішим світлом — і назавжди погасла».

Паралельна лінія завершується інакше. Левін і Кіті одружуються. Вони не ідеальні — сперечаються, ревнують, не розуміють одне одного — але їхня любов жива, бо вони дають, а не лише вимагають. У Левіна народжується син. Через довгі роздуми і розчарування він відкриває для себе Бога і простий зміст доброго життя: «Життя моє тепер — не тільки не беззмістовне, а має безсумнівний зміст добра». Каренін забирає до себе маленьку Аню. Вронський вирушає добровольцем на сербсько-турецьку війну — живий, але спустошений.