Короткий переказ - П’ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ - АРТЮР РЕМБО - 11 КЛАС

Короткий переказ - П’ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ - АРТЮР РЕМБО - 11 КЛАС

Я на низькому сонці бачив плями,

синяві відблиски, страшний підводний шпиль,

немов плащі богів в античній драмі,

збиралась зморшками тканина темних хвиль.

Я снив: зелені ночі в сніжній піні

цілунками цвіли над віями морів.

Як понесли мене байдужі хвилі,

зо мною не було завзятих моряків,

бо дикуни їх стрілами пришили

до розмальованих, скривавлених стовпів.

І от, позбувшися свого вантажу

(бавовни з Англії, фламандського зерна),

безжурно я поплив без екіпажу,

куди повабила мене далечина.

Глухий, немов той мозок у дитини,

холодний, як зима, я плив під рев стихій.

Крушила буря береги камінні,

і хаос повставав, і лютував прибій.

Мене тоді благословили шквали,

гойдали десять день на хвилях тих морів,

що вже не першу жертву колисали,

і зник я із очей безглуздих маяків.

Всмокталася в моє соснове тіло,

мов ніжний сок кислиць, морська вода мутна;

понісши геть стерно, мене обмила

і від блювотини, й від синіх плям вина.

Я потонув тоді в поемі моря,

сліпучій, зоряній, — зелену пив блакить,

часами втопленик у глиб прозорий

спускавсь задумливий, щоби в мандрівках жить.

Заливши пурпуром екстази дикі,

повільні ритми хвиль, і запаливши синь,

п’‎яніша од вина і від музики,

горіла там любов, гірка, немов полинь.

Все, що вві сні ввижалося людині,

кружляло смерчем там: вир, вечорів краса,

огнів досвітніх зграї голубині

і блискавицями роздерті небеса.

І фосфоричне сяйво жовто-синє,

і в тихих стеблах спів нечуваних соків.

Навколо скель скакали, мов телята,

несамовитих хвиль шалена череда.

Забув я, що ясна Пречиста пройде Мати —

і стихне океан, вгамується вода.

Я бачив дивний край: цвіли Стожари,

мов очі у пантер; між них тіла мерців,

веселки голубі, смарагдові отари,

Флорида неземна під обрієм морів.

Кипіли багна, в мулі догнивали кит-риби

велетні, в густих очеретах.

Де громом урагани вигравали,

тонула далина в безоднявих ночах.

А глетчери під дрібними сонцями,

де небеса як жар. Змінявся штиль на рев,

і гадини, роз’‎їдені кліщами, смердючі,

падали з покручених дерев.

Хотілось би ці золоті рибини,

співучі риби ці спіймать для дітвори.

Мої шляхи квітчала квітів піна,

і надавали крил нечувані вітри.

А море, що так солодко гойдало

мене, мандрівника, натомленого вкрай,

до мене живоцвіт із пітьми підіймало,

і я, мов дівчина, вдивлявся в дивний рай.

А той був островом, де злотоокі

паскудили птахи, злітались для забав;

часами втопленик поодинокий

крізь мій розхитаний кістяк на дно пірнав.

Човни рибальські не знайшли ще й досі

в етері голубім, де не літає птах,

мій труп, заплутаний в морське волосся, —

я п’‎яним кораблем блукаю по морях.

Я плив, туманом синім оповитий,

в рожевих небесах, де лишаї сонців

змішалися із соплями блакиті

(Це ж ласощі для всіх поетів і співців!).

Я бачив електричні спалахання,

за мною кінь морський ходив, як чорний пес

Гарячий червень бив і трощив баню

ультрамаринових розжеврених небес.

Я чув Мальштрему рев, і ось, байдужий

одвічний мандрівник, гаптуючи блакить,

я за Європою, стомившись, тужу,

що, парапетами обгородившись, спить.

Архіпелаги зоряні лисніли,

в морях екстазових мене носив тайфун.

Ти спиш на дні, майбутня творча сило,

О золотих жар-птиць незлічений табун!

Але ж наплакавсь я,бо злиті кров’‎ю

світанки й місяці, і всі сонця — гіркі,

весь пройнятий терпким вином любові,

хай в морі потону, хай розтрощу свій кіль.

Із вод Європи я собі бажаю калюжі чорної...

щоб вечір запашний... Сумне дитя кораблика пускає,

легенького, немов метелик весняний.

Купавшися в п’‎янкій блакитній тоні,

не хочу я плисти під арками мостів,

перед очима грізними понтонів,

в заграві полум’‎я і гордих прапорів.

Переклад Ю. Клена


Коментар

Вірш А. Рембо «П’‎яний корабель» (1869-1871) — незвичайний і багатозначний — був для тогочасної французької літератури явищем досить новаторським. Прочитавши його, «батько французького символізму» Поль Верлен зазначив, що в ньому є те, «чим повинна збагатитися» сучасна й майбутня поезія. Вірш має безліч інтерпретацій; він викликає у читачів різні асоціації, кожне наступне покоління трактує його по-своєму.

Композиційно «П’‎яний корабель» поділяється на кілька частин; зав’‎язка — загибель команди і втрата керування кораблем; розвиток дії — уявні мандри ліричного героя в морській стихії, плин його вражень, почуттів, асоціацій, народжених дивовижними картинами стихії; кульмінація, найвище драматичне напруження — зіткнення піднесеної фантазії героя з буденною реальністю і розв’‎язка — відмова ліричного героя від прагматичного життя.

Головною темою вірша є мандри душі особистості у світі своєї уяви та в житті. Повернення в реальний світ герой, який усвідомив усі переваги внутрішнього життя над зовнішнім, сприймає як справжню трагедію, бо в цьому прагматичному світі немає простору для вільної фантазії й польоту почуттів.

У цілому зміст «П’‎яного корабля» слід розуміти як гімн творчій уяві, яка відкриває небачені глибини людського духу.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.