Короткий переказ - БЛАКИТЬ - СТЕФАН МАЛЛАРМЕ - 11 КЛАС

Блакить, одвічна блесть, в іронії священній,

ясна, прозоріша за квітів томну лінь,

поета, що клене безсило власний геній,

жене безплідною пустелею болінь.

Біжу сліпма: вона в порожню душу хоче

мені загнати свій пронизливий докір.

Куди втекти? Яку з твоїх громадь, о ноче,

затулить хоч на мить її убивчий зір?

Тумане, линь! Пролий свій попіл монотонний

густими пасмами під небосхил, який

між сірих трясовин осінніх днів потоне!

Німою стелею сліпучу товщу скрий!

А ти — з летейських вод виходь! Над берегами

сухих очеретин і твані назбирай,

о Спліне, й заліпи умілими руками

лазурні діри — слід од злих пташиних зграй!

Іще! З останніх сил хай димарі понурі

чадять, і кіптяви напівзагуслий блиск,

опавши, хай замкне всі горизонти хмурі,

де звільна помира жовтавий сонця диск!

— Умерли небеса. — Матеріє, благаю,

дай сил забути Гріх та неосяжний Лад

страждальцеві, який, проклявши, поділяє

прибиту підстілку щасливих людських стад.

Бо голови уділ порожньої моєї,

флакону без рум’‎ян під голизною стін,

не скрасивши ридань смертельної Ідеї,

похмурим позіхом вітати чорний скін...

Даремне й це! Блакить святкує перемогу,

моя душе: вона співає знов і знов

у дзвонах, нам на страх; лунку глибінь живого

металу покида із синню молитов,

І, прорізаючи кільце твоїх агоній,

Мов невідпорний меч, серед імли гримить.

Ховатися — куди від лютої погоні?

Вона гряде. Блакить! Блакить! Блакить! Блакить!

Переклад М. Москаленка