Короткий переказ - СКІФИ - ОЛЕКСАНДР БЛОК - 11 КЛАС
Панмонголізм! Хоч назва дика,
та пестить мені слух вона.
Володимир Соловков
Мільйони — вас. Нас — тьми, і тьми, і тьми.
Потуга наша — незборима!
Так, скіфи — ми! Так, азіати — ми, —
з розкосими й захланними очима!
Що нам година, те віки — для вас!
Ми, як послужливі холопи,
тримали щит між двох ворожих рас —
монголів та Європи!
Віками вашого ковадла дзвін
заглушував громи лавини,
вам казкою страшною був загин
і Лісабона, і Мессіни1!
Ви сотні літ дивилися на Схід,
перлини наші зором жерли,
1 Лісабон — столиця Португалії, найбільше місто держави і адміністративний центр однойменного адміністративного округу; Мессіна — місто в італійському регіоні Сицилія, третє за розміром місто на острові Сицилія. Маються на увазі землетруси в цих містах, які дощенту їх зруйнували.
чекали, глумлячись, коли — в похід,
коли гармат наставить жерла!
Ось — день прийшов! Б’є крилами біда,
та наступає час потали,
і, може, там ростиме лобода,
де ваші Пестуми2 стояли!
Старий премудрий світе! Доки в гріб
не впав ти від нудьги й достатку,
спинися перед Сфінксом, як Едіп,
і древню розгадай загадку!..
Росія — Сфінкс. Печальна, і ясна,
і чорною залита кров’ю,
вдивляється, вдивляється вона
в твій вид — з ненавистю й любов’ю!
А так любить, як любить наша кров,
ніхто вже з вас давно не любить!
Забули ви, що в світі є любов,
котра і спалює, і губить!
Ми любим все — студених чисел струм.
І дар видінь в душі натхненній.
Нам ясне все — і галльський гострий ум,
І хмурявий німецький геній...
Ми знаєм все — паризьких вулиць жах,
Венеціанські прохолоди.
І пахощі в цитринових лісах,
І Кельна піднебесні зводи...
Ми любим плоть — її засмагу, й смак.
І плоті млосний, смертний запах...
Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк
В тяжких і ніжних наших лапах?
2Пестуми — давньоримське місто, зруйноване сарацинами в XI ст.
Ми звикли за вуздечку на скаку
Ловити лошаків огнистих,
Ламати коням спину їх важку...
Рабинь смиряти норовистих...
Прийдіть до нас! В обійми — із хуртеч
Війни жахної, в мир — з прокляття!
Допоки ще не пізно — в піхви меч,
Товариші! Ми станем — браття!
А якщо ні — чекайте горя й мсти!
І нам доступне віроломство!
В тисячоліттях буде вас клясти
Сумне, знекровлене потомство!
Ми широко в могутньому строю
Розступимось у хащу дику
Перед Європою! Ми вам свою
Покажем азіатську пику!
Ідіть усі, ідіть аж за Урал!
Ми звільнюємо поле бою
Моторів, де скрегоче інтеграл,
З монгольських дикунів ордою!
Ми вам не щит! І вже в найважчу мить
За вас не станем, як опока.
Подивимся, як смертний бій кипить,
Щілиною вузького ока!
Не рушимось, як буде лютий гун
Мерців обшукувати ласо,
Міста палити, в храм вести табун,
Пекти із білих бранців м’ясо!..
Отямся, ветхий світе! Глянь — вперед!
І вслухайся в поганську ліру! —
Вона востаннє кличе на бенкет,
На братню учту праці й миру!
Переклад Д. Павличка