Короткий переказ - ДО МАНЛІЯ ТОРКВАТА (4, 7) - КВІНТ ГОРАЦІЙ ФЛАКК - 8 КЛАС

Збігли струмками сніги...

Уже зеленіють долини,

Закучерявився гай.

В свіжім убранні земля, і ріки, що в повідь гриміли,

В ложе вертаються знов.

Грації й німфи, одкинувши шати й серпанки прозорі,

Йдуть у веснянім танку...

Все на землі перемінне — так кажуть нам роки текучі

Й сутінь померклого дня.

Тільки повіє весною, і літо уже на порозі;

Літо перейде — і глянь:

Осінь розсипала овочі стиглі; за осінню слідом

Мертва ступає зима.

1 Головний жрець — Понтіфекс Максімум — щороку сходив на Капітолій із старшою весталкою молитись Юпітерові Капітолійському про благоденство Римської держави.

2 Авфід або Ауфід — ріка в Апулії, поблизу якої народився Горацій.

3 Давн — міфічний цар Апулії.

4 В оригіналі «еолійський твір», тобто поезія, бо мова йде про еолійських поетів Алкея й Сапфо, метри яких Горацій справді перший розробив у римській літературі.

5 Переможців на Дельфійських іграх нагороджували лавровим вінком.

Місяця круг защербиться і знову пливе, повновидий, —

Смертним віднови нема.

В темнім житлі, де владика Еней, де Анк і Гостілій!,

Будем ми — порох і тінь.

Хто тобі скаже — докинуть до інших могутні безсмертні

Ще один, завтрашній, день?

Тож потішай свою душу! не хочеш, то візьме нащадок

Спадки незбуті твої.

А як умер ти, і Мінос-суддя проказав урочисто

Праведний присуд тобі,

Вже не воскреснеш, Торквате! безсила побожність і рід твій.

І красномовство твоє!

Бо від підземної тьми не звільнила свого Іполита

Навіть Діана сама.

Навіть могутній Тесей не подужав зірвать з Піріфоя

Вічних Аїдових пут.

Переклад М. Зерова