Короткий переказ - ДО МАНЛІЯ ТОРКВАТА (4, 7) - КВІНТ ГОРАЦІЙ ФЛАКК - 8 КЛАС
Збігли струмками сніги...
Уже зеленіють долини,
Закучерявився гай.
В свіжім убранні земля, і ріки, що в повідь гриміли,
В ложе вертаються знов.
Грації й німфи, одкинувши шати й серпанки прозорі,
Йдуть у веснянім танку...
Все на землі перемінне — так кажуть нам роки текучі
Й сутінь померклого дня.
Тільки повіє весною, і літо уже на порозі;
Літо перейде — і глянь:
Осінь розсипала овочі стиглі; за осінню слідом
Мертва ступає зима.
1 Головний жрець — Понтіфекс Максімум — щороку сходив на Капітолій із старшою весталкою молитись Юпітерові Капітолійському про благоденство Римської держави.
2 Авфід або Ауфід — ріка в Апулії, поблизу якої народився Горацій.
3 Давн — міфічний цар Апулії.
4 В оригіналі «еолійський твір», тобто поезія, бо мова йде про еолійських поетів Алкея й Сапфо, метри яких Горацій справді перший розробив у римській літературі.
5 Переможців на Дельфійських іграх нагороджували лавровим вінком.
Місяця круг защербиться і знову пливе, повновидий, —
Смертним віднови нема.
В темнім житлі, де владика Еней, де Анк і Гостілій!,
Будем ми — порох і тінь.
Хто тобі скаже — докинуть до інших могутні безсмертні
Ще один, завтрашній, день?
Тож потішай свою душу! не хочеш, то візьме нащадок
Спадки незбуті твої.
А як умер ти, і Мінос-суддя проказав урочисто
Праведний присуд тобі,
Вже не воскреснеш, Торквате! безсила побожність і рід твій.
І красномовство твоє!
Бо від підземної тьми не звільнила свого Іполита
Навіть Діана сама.
Навіть могутній Тесей не подужав зірвать з Піріфоя
Вічних Аїдових пут.
Переклад М. Зерова