грец. Ὅμηρος. Ὀδύσσεια  · VIII ст. до н. е.

Короткий зміст поеми

читається за 20 хвилин, оригінал - 11 год.

Троянська війна була затіяна богами для того, щоб минув час героїв і настало нинішнє, людське, залізне століття. Той, хто не загинув під стінами Трої, повинен був загинути на зворотному шляху. Більшість вцілілих грецьких вождів попливли на батьківщину, як пливли на Трою - загальним флотом через Егейське море. Коли вони були на півдорозі, морський бог Посейдон здійняв бурю, кораблі розкидало, люди потонули у хвилях і розбилися об скелі. Врятуватися судилося тільки обраним. Але і тим довелося нелегко. Мабуть тільки старому мудрому Нестору вдалося спокійно досягти свого царства в місті Пілосі. Здолав бурю верховний цар Агамемнон, але лише для того, щоб загинути ще страшнішою смертю - в рідному Аргосі його вбила власна дружина і її месник-коханець; про це потім напише трагедію поет Есхіл. Менелая, з поверненою йому Єленою занесло вітрами далеко в Єгипет, і він дуже довго добирався до своєї Спарти. Але найдовшим і найважчим був шлях хитромудрого царя Одіссея, якого море носило по світу десять років. Про його долю і склав Гомер свою другу поему: «Музо, скажи мені про того багатостраждального мужа, який / Мандруючи довго від дня, коли святий Іліон ним був зруйнованим, / Багатьох людей міста відвідав і звичаї бачив, / Багато і горя витерпів на морях, про  порятунок дбаючи…»

«Іліада» - поема героїчна, дія її відбувається на полі бою і у військовому таборі. «Одіссея» - поема казкова і побутова, дія її розгортається, з одного боку, в чарівних краях велетнів і чудовиськ, де поневірявся Одіссей, з іншого - в його маленькому царстві на острові Ітаці і в його околицях, де чекали Одіссея його дружина Пенелопа і його син Телемах. Як і в «Іліаді» для розповіді обраний тільки один епізод, «гнів Ахілла», так і в «Одіссеї» - тільки самий кінець його мандрів, останні два перегони, з далекого західного краю землі до рідної Ітаки. Про все, що було раніше, Одіссей розповідає на бенкеті в середині поеми, і розповідає дуже стисло: на всі ці казкові пригоди в поемі відводиться сторінок п'ятдесят з трьохсот. В «Одіссеї» казка відтіняє побут, а не навпаки, хоча читачі, і давні і сучасні, охоче перечитували і згадували саме казку.

У Троянській війні Одіссей дуже багато зробив для греків - особливо там, де потрібна була не сила, а розум. Це він здогадався зв'язати наречених Єлени клятвою спільно допомагати її обранцю проти будь-якого кривдника, а без цього військо ніколи не зібралося б в похід. Це він привернув в похід юного Ахілла, а без цього перемога була б неможлива. Це він, коли на початку «Іліади» грецьке військо після загального зібрання ледь не кинулося з-під Трої в зворотний шлях, зумів його зупинити. Це він умовляв Ахілла, коли той посварився з Агамемноном, повернутися в бій. Коли після загибелі Ахілла обладунки вбитого повинен був отримати кращий воїн грецького табору, їх отримав Одіссей, а не Аякс. Коли Трою не вдалося взяти облогою, це Одіссей придумав побудувати дерев'яного коня, в якому сховалися і проникли таким чином до Трої найхоробріші грецькі вожді, - і він серед них. Богиня Афіна, покровителька греків, найбільше з них усіх любила Одіссея і допомагала йому на кожному кроці. Зате бог Посейдон його ненавидів - ми скоро дізнаємося чому, - і це Посейдон своїми бурями десять років не давав йому дістатися до батьківщини. Десять років під Троєю, десять років у мандрах, - і тільки на двадцятий рік його випробувань починається дія «Одіссеї».

Починається вона, як і в «Іліаді», «Зевсовою волею». Боги тримають раду, і Афіна заступається перед Зевсом за Одіссея. Він - в полоні у закоханої в нього німфи Каліпсо, на острові в самій середині широкого моря, і тужить, марно бажаючи «бачити хоч дим, від рідних берегів, що вдалині підіймається». А в царстві його, на острові Ітаці, всі вже вважають його загиблим, і навколишні вельможі вимагають, щоб цариця Пенелопа обрала собі з них нового чоловіка, а острову - нового царя. Їх більше сотні, вони живуть в Одіссеєвому палаці, буйно бенкетують і п'ють, плюндруючи Одіссеєве господарство, і розважаються з Одіссеєвими рабинями. Пенелопа намагалася їх обдурити: вона сказала, що дала обітницю оголосити своє рішення не раніше, ніж зітче саван для старого Лаерта, Одіссеєвого батька, який ось-ось помре. Вдень вона у всіх на виду ткала, а вночі таємно розпускала виткане. Але служниці видали її хитрість, і їй все важче стало чинити опір наполяганням женихів. З нею син її Телемах, якого Одіссей залишив ще немовлям; але він молодий, і з ним не рахуються.

І ось до Телемаха приходить незнайомий мандрівник, називає себе старим другом Одіссея і дає йому пораду: «Споряди корабель, обійди навколишні землі, збери звістки про зниклого Одіссеї; якщо почуєш, що він живий, - скажеш нареченим, щоб чекали ще рік; якщо почуєш, що мертвий, - скажеш, що справиш поминки і схилиш мати до заміжжя». Порадив і зник - бо в образі його була сама Афіна. Так Телемах і вчинив. Женихи опиралися, але Телемаху вдалося піти і сісти на корабель непоміченим - бо і в цьому йому допомогла все та ж Афіна.

Телемах пливе на материк - спершу в Пілос до старезного Нестора, потім в Спарту до Менелая та Єлени, які щойно повернулися. Балакучий Нестор розповідає, як пливли герої з-під Трої і тонули в бурі, як загинув потім в Аргосі Агамемнон і як помстився вбивці його син Орест; але про долю Одіссея він нічого не знає. Гостинний Менелай розповідає, як він, Менелай, заблукавши в своїх мандрах, на єгипетському березі підстеріг віщого морського старця, тюленячого пастуха Протея, який умів обертатися і в лева, і в вепра, і в барса, і в змія, і в воду, і в дерево; як боровся він з Протеєм, і здолав його, і дізнався у нього зворотній шлях; а заодно дізнався і про те, що Одіссей живий і страждає серед широкого моря на острові німфи Каліпсо. Радий цій звістці, Телемах збирається повернутись на Ітаку, але тут Гомер перериває свою розповідь про нього і повертається до долі Одіссея.

Заступництво Афіни допомогло: Зевс посилає до Каліпсо вісника богів Гермеса: час настав, пора відпустити Одіссея. Німфа журиться: «Чи для того я врятувала його з моря, чи для того хотіла обдарувати його безсмерттям?» - але не послухатися не сміє. Корабля у Одіссея немає - треба збити пліт. Чотири дні він працює сокирою і буром, на п'ятий - пліт спущено. Сімнадцять днів пливе він під вітрилом, правлячи за зірками, на вісімнадцятий здіймається буря. Це Посейдон, який побачив, що герой вислизає, підняв безодню чотирма вітрами, колоди плоту розлетілися, як солома. «Ах, чому я  не загинув під Троєю!» - закричав Одіссей. Допомогли Одіссею дві богині: добра морська німфа кинула йому чарівне покривало, яке рятує від затоплення, а вірна Афіна зупинила три вітри  і залишила четвертий вітер нести його вплав до ближнього берега. Два дні і дві ночі пливе він, не заплющуючи очей, а на третій хвилі викидають його на сушу. Голий, втомлений, безпорадний, він заривається в купу листя і засинає мертвим сном.

Це була земля блаженних феаків, над якими правив добрий цар Алкіной у високому палаці: мідні стіни, золоті двері, шиті тканини на лавках, стиглі плоди на гілках, вічне літо над садом. У царя була юна дочка Навсікая; вночі їй з'явилася Афіна і сказала: «Скоро тобі заміж, а одяг твій не праний; збери служниць, візьми воза, ідіть до моря, виперіть». Виїхали, випрали, висушили, стали грати в м'яч; м'яч залетів у море, дівчата голосно скрикнули, їх крик розбудив Одіссея. Він піднімається з кущів, страшний, покритий морською засохлою тванню, і молить: «Німфа ти чи смертна, допоможи: дай мені прикрити наготу, покажи мені дорогу до людей, і пошлють тобі боги доброго чоловіка». Він омивається, умащується, одягається, і Навсікая, милуючись, думає: «Ах, якби дали мені боги такого чоловіка». Він йде в місто, входить до царя Алкіноя, розповідає йому про свою біду, але себе не називає; зворушений Алкіной обіцяє, що феакійські кораблі відвезуть його туди, куди він тільки попросить.

Одіссей сидить на Алкіноєвому бенкеті, а мудрий сліпий співак Демодок розважає бенкетуючих піснями. «Заспівай про Троянську війну!» - просить Одіссей; і Демодок співає про Одіссеєвого дерев'яного коня і про взяття Трої. У Одіссея сльози на очах. «Чому ти плачеш? - каже Алкіной. - Для того і посилають боги героям смерть, щоб нащадки співали їм славу. Мабуть, у тебе загинув під Троєю хтось із близьких? »І тоді Одіссей відкривається:« Я - Одіссей, син Лаерта, цар Ітаки, маленької, кам'янистої, але дорогої серцю ... »- і починає розповідь про свої поневіряння. В оповіданні про це - дев'ять пригод.

Перша пригода - у лотофагів. Буря забрала Одіссеєві кораблі з-під Трої на дальній південь, де росте лотос - чарівний плід, скуштувавши якого, людина забуває про все і не хоче в житті нічого, крім лотоса. Лотофаги пригостили лотосом Одіссеєвих супутників, і ті забули про рідну Ітаку і відмовилися плисти далі.  Їх плачучих силою відвели на корабель і вирушили в дорогу.

Друга пригода - у циклопів. Це були жахливі велетні з одним оком посеред чола; вони пасли овець і кіз і не знали вина. Головним серед них був Поліфем, син морського Посейдона. Одіссей з дюжиною товаришів забрів в його порожню печеру. Увечері прийшов Поліфем, величезний, як гора, загнав у печеру стадо, загородив вихід брилою, запитав: «Хто ви?» - «Мандрівники, Зевс наш охоронець, ми просимо допомогти нам». - «Зевса я не боюся!» - і циклоп схопив двох, розтрощив об стіну, зжер з кістками і захропів. Вранці він пішов зі стадом, знову заваливши вхід; і тут Одіссей придумав хитрість. Він з товаришами взяв ціклопову дубину, велику, як щогла, загострив, обпік на вогні, приховав, а коли лиходій прийшов і зжер ще двох товаришів, то підніс йому вина, щоб приспати. Вино сподобалося чудовиську. «Як тебе звуть?» - запитав він. «Ніхто!» - відповів Одіссей. «За таке частування я тебе, Ніхто, з'їм останнім!» - і захмілілий циклоп захропів. Тут Одіссей зі супутниками взяли дубину, підійшли, розгойдали її і встромили в єдине око велетня. Засліплений людожер заревів, прийшли інші циклопи: «Хто тебе образив, Поліфем?» - «Ніхто!» - «Ну, коли ніхто, то і шуміти нічого» - і розійшлися. А щоб вийти з печери, Одіссей прив'язав товаришів під черево циклопових баранів, щоб той їх не намацав, і так разом зі стадом вони покинули вранці печеру. Але, вже відпливаючи, Одіссей не стерпів і крикнув: «Ось тобі за образу гостей кара від мене, Одіссея з Ітаки!» І циклоп люто почав благати батька свого Посейдону: «Не дай Одіссею доплисти до Ітаки - а якщо вже так судилося, то нехай допливе нескоро, один, на чужому кораблі!» І бог почув його молитву.

Третя пригода - на острові бога вітрів Еола. Бог послав їм попутний вітер, а інші зав'язав в шкіряний мішок і дав Одіссею: «Допливеш - відпусти». Але коли вже було видно Ітаку, втомлений Одіссей заснув, а супутники його розв'язали мішок завчасно; піднявся ураган,  і  примчав їх назад до Еола. «Значить, боги проти тебе!» - гнівно сказав Еол і відмовився допомагати неслухам.

Четверта пригода - у лестригонів, диких велетнів-людожерів. Вони збіглися до берега і обвалили величезні скелі на Одіссеєві кораблі; з дванадцяти суден загинуло одинадцять, Одіссей з небагатьма товаришами врятувався на останньому.

П'ята пригода - у чарівниці Кирки, цариці Заходу, яка всіх прибульців обертала в звірів. Одіссеєвим посланцям вона піднесла вина, меду, сиру і борошна з отруйним зіллям - і вони обернулися у свиней, а вона загнала їх у хлів. Врятувався один і з жахом розповів про це Одіссею; той взяв лук і пішов на допомогу товаришам, ні на що не сподіваючись. Але Гермес, вісник богів, дав йому божу рослину: корінь чорний, квітка біла, - і чари виявилися безсилі проти Одіссея. Погрожуючи мечем, він змусив чарівницю повернути людський вигляд його друзям і зажадав: «Поверни нас в Ітаку!» - «Запитай шлях у віщуна Тіресія, пророка з пророків», - сказала чаклунка. «Але він же помер!» - «Запитай у мертвого!» І вона розповіла, як це зробити.

Шоста пригода - найстрашніша: спуск в царство мертвих. Вхід в нього - на краю світу, в країні вічної ночі. Душі мертвих в ньому безтілесні, бездушні і бездумні, але, випивши жертовної крові, знаходять мову і розум. На порозі царства мертвих Одіссей зарізав в жертву чорного барана і чорну вівцю; душі мертвих злетілися на запах крові, але Одіссей відганяв їх мечем, поки перед ним не постав віщий Тіресій. Випивши крові, він сказав: «Біди ваші - за образу Посейдону; порятунок ваш - якщо не скривдите ще й Сонце-Геліоса; якщо ж скривдите - ти повернешся в Ітаку, але один, на чужому кораблі, і нескоро. Будинок твій розоряють женихи Пенелопи, але ти їх переможеш, і буде тобі довге царство і мирна старість». Після цього Одіссей допустив до жертовної крові інших привидів. Тінь його матері розповіла, як померла вона від туги за сином; він хотів обійняти її, але під руками його було тільки порожнє повітря. Агамемнон розповів, як загинув він від своєї дружини: «Будь, Одіссей, обережний, на дружин покладатися небезпечно». Ахілл сказав йому: «Краще мені бути наймитом на землі, ніж царем між мертвих». Тільки Аякс не сказав нічого, не простив, що Одіссею, а не йому дісталися обладунки Ахілла. Здалеку бачив Одіссей і пекельного суддю Міноса, і гордія Тантала, якого вічно страчують,  і хитруна Сізіфа, і нахабу Тітія; але тут жах охопив його, і він поспішив геть, до білого світу.

Сьомою пригодою були Сирени - хижачки, що звабливим співом заманюють мореплавців на смерть. Одіссей перехитрив їх: супутникам своїм він заклеїв вуха воском, а себе велів прив'язати до щогли і не відпускати, не дивлячись ні на що. Так вони пропливли повз, неушкоджені, а Одіссей ще й почув спів, солодше якого немає.

Восьмою пригодою була протока між чудовиськами Сциллою і Харибдою: Сцилла мала шість голів, кожна з трьома рядами зубів, і дванадцять лап; Харибда - одну гортань, але таку, що одним ковтком затягує цілий корабель. Одіссей вважав за краще Сциллу ніж Харибду - і мав рацію: вона схопила з корабля і шістьма ротами зжерла шістьох його товаришів, але корабель залишився цілий.

Дев'ятою пригодою був острів Сонця-Геліоса, де паслися його священні стада - сім стад червоних биків, сім стад білих баранів. Одіссей, пам'ятаючи заповіт Тіресія, взяв з товаришів страшну клятву не торкатися їх; але дули протилежні вітри, корабель стояв, супутники зголодніли і, коли Одіссей заснув, зарізали і з'їли кращих биків. Було страшно: здерті шкури ворушилися, і м'ясо на рожнах мукало. Сонце-Геліос, який усе бачить, усе чує, все знає, благав Зевса: «Покарай кривдників, не те я зійду в підземне царство і буду світити серед мертвих». І тоді, як стихли вітри і відплив від берега корабель, Зевс підняв бурю, грянув блискавкою, корабель розсипався, супутники потонули у вирі, а Одіссей один на уламку колоди носився по морю дев'ять днів, поки не викинуло його на берег острова Каліпсо.

Так закінчує Одіссей свою повість.

Цар Алкіной виконав обіцянку: Одіссей зійшов на феакійській корабель, занурився в зачарований сон, а прокинувся вже на туманному березі Ітаки. Тут його зустрічає покровителька Афіна. «Прийшла пора для твоєї хитрості, - каже вона, - крийся, стережись женихів і чекай сина твого Телемаха!» Вона торкається його, і він робиться невпізнанним: старий, лисий, бідний, з палицею і сумою. У цьому вигляді йде він в глиб острова - просити притулку у старого доброго свинопаса Євмея. Євмею він розповідає, ніби родом він з Криту, воював під Троєю, знав Одіссея, плавав у Єгипет, потрапив в рабство, був у піратів і ледве врятувався. Євмей кличе його в хатину, саджає до вогнища, пригощає, горює про зниклого безвісти Одіссеї, скаржиться на буйних женихів, шкодує царицю Пенелопу і царевича Телемаха. На другий день приходить і сам Телемах, що повернувся зі своїх мандрів, - звичайно, його теж направила сюди сама Афіна. Перед ним Афіна повертає Одіссею справжній його образ, могутній і гордий. «Чи не бог?» - запитує Телемах. «Ні, я батько твій», - відповідає Одіссей, і вони, обнявшись, плачуть від щастя.

Наближається кінець. Телемах відправляється в місто, до палацу; за ним бредуть Євмей і Одіссей, знову в образі жебрака. У палацового порога здійснює перший впізнавання: старий Одіссеїв пес, за двадцять років не забув голос господаря, піднімає вуха, з останніх сил підповзає до нього і вмирає біля його ніг. Одіссей входить до палацу, обходить світлицю, просить подаяння у женихів, терпить глузування і побої. Женихи стравлюють його з іншим жебраком, молодшим і міцнішим: Одіссей несподівано для всіх перекидає його одним ударом. Женихи регочуть: «Нехай тобі Зевс за це пошле, чого ти бажаєш!» - і не знають, що Одіссей бажає їм швидкої смерті. Пенелопа кличе чужинця до себе: чи не чув він вістей про Одіссея? «Чув, - говорить Одіссей, - він у недалекому краю і скоро прибуде». Пенелопі не віриться, але вона вдячна гостю. Вона велить старій служниці омити мандрівникові перед сном його брудні ноги, а самого його запрошує бути в палаці на завтрашньому бенкеті. І тут відбувається друге впізнавання: служниця вносить таз, доторкається до ніг гостя і відчуває на гомілці шрам, який був у Одіссея після полювання на кабана в його молоді роки. Руки її затремтіли, нога вислизнула: «Ти - Одіссей!» Одіссей затискає їй рот: «Так, це я, але мовчи - інакше погубиш всю справу!»

Настає останній день. Пенелопа скликає наречених до бенкетної світлиці: «Ось лук мого загиблого Одіссея; хто натягне його і пустить стрілу крізь дванадцять кілець на дванадцяти сокирах в ряд, той стане моїм чоловіком!» Один за іншим сто двадцять женихів приміряються до луку - жоден не в силах навіть натягнути тетиву. Вони вже хочуть відкласти змагання до завтра - але тут підіймається Одіссей у своєму злиденному вигляді: «Дайте і мені спробувати: адже і я колись був сильним!» Наречені обурюються, але Телемах заступається за гостя: «Я - спадкоємець цього лука, кому хочу - тому даю; а ти, мати, йди до своїх жіночих справ». Одіссей береться за лук, легко згинає його, дзвенить тетивою, стріла пролітає крізь дванадцять кілець і встромляє в стіну. Зевс гримить громом над будинком, Одіссей випрямляється на весь богатирський зріст, поряд з ним Телемах з мечем і списом. «Ні, не розучився я стріляти: спробую тепер іншу ціль!» І друга стріла вражає самого зухвалого і буйного із женихів. «А, ви думали, що Одіссей мертвий? ні, він живий для правди і відплати!» Женихи хапаються за мечі, Одіссей разить їх стрілами, а коли закінчуються стріли - списами, які підносить вірний Євмей. Женихи метушаться по палаті, незрима Афіна затьмарює їх розум і відводить їхні удари від Одіссея, вони падають один за одним. Купа мертвих тіл нагромаджується посеред світлиці, вірні раби і рабині товпляться навколо і радіють,

Пенелопа нічого не чула: Афіна наслала на неї в її теремі глибокий сон. Стара служниця біжить до неї з радісною звісткою: Одіссей повернувся. Одіссей покарав женихів! Вона не вірить: ні, учорашній жебрак зовсім не схожий на Одіссея, яким він був двадцять років тому; а женихів покарали, напевно, розгнівані боги. «Що ж, - каже Одіссей, - якщо в цариці таке недобре серце, хай мені постелять постіль одному». І тут відбувається третє, головне впізнання. «Добре, - каже Пенелопа служниці, - винеси гостю в його покій постіль з царської спальні». - «Що ти кажеш, жінко? - вигукує Одіссей, - цю постіль не зрушити з місця, замість ніжок у неї - пень оливкового дерева, я сам колись збив її на ньому і приладнав». І у відповідь Пенелопа плаче від радості і кидається до чоловіка: це була таємна, їм одним відома прикмета.

Це перемога, але це ще не мир. У полеглих женихів залишилися родичі, і вони готові мстити. Озброєним натовпом вони йдуть на Одіссея, він виступає їм назустріч з Телемахом і декількома підручними. Вже гримлять перші удари, проливається перша кров, - але Зевсова воля кладе кінець, розбрату, що затівається. Блищить блискавка, б'ючи в землю між бійцями, гуркоче грім, з’являється Афіна з гучним криком: «... Крові не лийте марно і злу ворожнечу припиніть!» - і злякані месники відступають. І тоді: «Жертвою і клятвою скріпила союз між царем і народом / Світла дочка громовержця, богиня Афіна Паллада».

Цими словами закінчується «Одіссея».                         

features.