1603

Короткий зміст трагедії

читається за 11 хвилин, оригінал - 2,5 год.

Площа перед замком в Ельсінорі. На сторожі Марцелл і Бернард, датські офіцери. До них пізніше приєднується Гораціо, вчений друг Гамлета, принца Данського. Він прийшов упевнитися в розповіді про нічну появу примари, схожої з данським королем, недавно померлим. Гораціо схильний вважати це фантазією. Північ. І грізний привид в повному військовому обладунку з'являється. Гораціо приголомшений, він намагається з ним заговорити. Гораціо, розмірковуючи над побаченим, вважає появу примари знаком «якихось смут для держави». Він вирішує розповісти про нічне видіння принцу Гамлету, який перервав науку у Віттенберзі у зв'язку з раптовою смертю батька. Скорботу Гамлета поглиблює те, що мати незабаром після смерті батька вийшла заміж за його брата. Вона, «не зносивши взуття, в якому йшла за труною», кинулася в обійми людини негідної, «щільний шматок м'яса». Душа Гамлета здригнулася: «Яким надокучливим, тьмяним і непотрібним, / Мені здається, все, що тільки є на світі! О гидота!»

Гораціо розповів Гамлету про нічну примару. Гамлет не вагається: «Дух Гамлета в зброї! Справа погана / Тут щось криється. Скоріше б ніч! / Терпи, душа; викриється зло, / Хоча б з очей у підземний морок пішло».

Примара батька Гамлета розповыдаэ про страшний злочин.

Коли король мирно відпочивав в саду, його брат влив йому у вухо смертельний сік блекоти. «Так я уві сні від братської руки / Втратив життя, вінець і королеву». Примара просить Гамлета помститися за нього. «Прощай, прощай. І пам'ятай про мене » - з цими словами примара іде.

Світ перевернувся для Гамлета ... Він клянеться помститися за батька. Він просить друзів зберігати в таємниці цю зустріч і не дивуватися дивацтвам його поведінки.

Тим часом ближній вельможа короля Полоній відправляє свого сина Лаерта на навчання до Парижу. Той дає свої братські настанови сестрі Офелії, і ми дізнаємося про почуття Гамлета, від якого Лаерт застерігає Офелію: «Він в підданстві у свого народження; / Він сам собі не ріже свій шматок, / Як інші; від вибору його / Залежать життя і здоров’я всієї держави».

Його слова підтверджує і батько - Полоній. Він забороняє їй проводити час з Гамлетом. Офелія розповідає батькові, що до неї приходив принц Гамлет і був він ніби не в собі. Взявши її за руку, «він видав зітхання настільки скорботне і глибоке, / Як якщо б всі груди його розбилися і згасло життя». Полоній вирішує, що дивна поведінка Гамлета в останні дні пояснюється тим, що він «божевільний від кохання». Він збирається розповісти про це королю.

Король, совість якого обтяжена вбивством, стурбований поведінкою Гамлета. Що криється за ним - божевілля? Або що інше? Він викликає Розенкранца і Гільдестерна, в минулому друзів Гамлета, і просить їх вивідати у принца його таємницю. За це він обіцяє «королівську ласку». Приходить Полоній і висловлює припущення, що божевілля Гамлета викликано любов'ю. На підтвердження своїх слів він показує лист Гамлета, взятий ним у Офелії. Полоній обіцяє послати дочку на галерею, де часто гуляє Гамлет, щоб упевнитися в його почуттях.

Розенкранц і Гільдестерн безуспішно намагаються вивідати таємницю принца Гамлета. Гамлет розуміє, що вони підіслані королем.

Гамлет дізнається, що приїхали актори, столичні трагіки, які йому так подобалися колись, і йому приходить в голову думка: використовувати акторів для того, щоб переконатися у вині короля. Він домовляється з акторами, що вони будуть грати п'єсу про загибель Пріама, а він туди вставить два-три вірші свого твору. Актори згодні. Гамлет просить першого актора прочитати монолог про вбивстві Пріама. Актор читає блискуче. Гамлет схвильований. Доручаючи акторів турботам Полонія, він на самоті розмірковує. Він повинен знати точно про злочин: «Видовище - петля, щоб заарканити совість короля».

Король розпитує Розенкранца і Гільдестерна про успіхи їх місії. Вони зізнаються, що не зуміли нічого вивідати: «Розпитувати себе він не дає / І з хитрістю безумства вислизає ...»

Вони ж доповідають королю, що приїхали мандрівні актори, і Гамлет запрошує на виставу короля і королеву.

Гамлет прогулюється на самоті і вимовляє, розмірковуючи, свій знаменитий монолог: «Бути чи не бути - таке питання ...» Чому ми так тримаємося за життя? В якому «глум століття, гне сильного, насмішка гордія». І сам відповідає на своє питання: «Страх чогось після смерті - / Безвісний край, звідки немає повернення / Земним блукачам» - бентежить волю.

Полоній підсилає Офелію до Гамлета. Гамлет швидко розуміє, що їх розмова підслуховують і що Офелія прийшла за намовою короля і батька. І він розігрує роль божевільного, дає їй пораду йти в монастир. Прямодушна Офелія убита промовами Гамлета: «О, що за гордий розум вражений! Вельможі, / Бійця, вченого - погляд, меч, мова; / Розквіт і надія радісної держави, / Чекан витонченості, дзеркало смаку, / Приклад примірних - упав, упав до кінця!» Король же пересвідчується, що не любов причина розладу принца. Гамлет просить Гораціо спостерігати за королем під час вистави. Починається вистава. Гамлет по ходу п'єси її коментує. Сцену отруєння він супроводжує словами: «Він отруює його в саду заради його держави. / Його звуть Гонзаго <...> Зараз ви побачите, як вбивця здобуває любов Гонзагової дружини».

Під час цієї сцени король не витримав. Він встав. Почався переполох. Полоній зажадав припинити гру. Всі йдуть. Залишаються Гамлет і Гораціо. Вони переконані в злочині короля - він видав себе з головою.

Повертаються Розенкранц і Гільдестерн. Вони пояснюють, як засмучений король і як дивується королева з приводу поведінки Гамлета. Гамлет бере флейту і пропонує Гільдестернові зіграти на ній. Гільдестерн відмовляється: «Я не володію цим мистецтвом». Гамлет говорить з гнівом: «Ось бачите, що за негідну річ ви з мене робите? На мені ви готові грати, вам здається, що мої лади ви знаєте ... »

Полоній кличе Гамлета до матері - королеви.

Короля мучить страх, терзає нечиста совість. «О, бридкий гріх мій, до неба він смердить!» Але він вже вчинив злочин, «груди його чорніше смерті». Він стає на коліна, намагаючись молитися.

У цей час проходить Гамлет - він йде в покої матері. Але він не хоче вбивати мерзенного короля під час молитви. «Назад, мій меч, дізнайся страшніший обхват».

Полоній ховається за килимом в покоях королеви, щоб підслухати розмову Гамлета з матір'ю.

Гамлет обурений. Біль, мучить його серце, робить зухвалим його мову. Королева лякається і скрикує. Полоній виявляє себе за килимом, Гамлет з криком «Щур, щур», пронизує його шпагою, думаючи, що це король. Королева благає Гамлета про милість: «Ти мені очі направив прямо в душу, / І в ній я бачу стільки чорних плям, / Що їх нічим не вивести ...»

З'являється примара ... Вона вимагає помилувати королеву.

Королева не бачить і не чує примари, їй здається, що Гамлет розмовляє з порожнечею. Він схожий на божевільного.

Королева розповідає королю про те, що в нападі божевілля Гамлет вбив Полонія. «Він бідкається про те, що зробив». Король вирішує негайно відправити Гамлета в Англію в супроводі Розенкранца і Гільдестерна, яким буде вручено таємний лист Британцеві про умертвіння Гамлета. Полонія він вирішує таємно поховати, щоб уникнути чуток.

Гамлет і його друзі-зрадники поспішають на корабель. Вони зустрічають озброєних солдатів. Гамлет розпитує їх, чиє військо і куди йде. Виявляється, це військо Норвежця, яке йде воювати з Польщею за клаптик землі, який «за п'ять дукатів» шкода взяти в оренду. Гамлет дивується тому, що люди не можуть «залагодити суперечку про цю дрібницю».

Цей випадок для нього - привід до глибоких міркувань про те, що його мучить, а мучить його власна нерішучість. Принц Фортінбрас «заради примхи і безглуздої слави» посилає на смерть двадцять тисяч, «як в ліжко», так як зачеплена його честь. «А як же я, - вигукує Гамлет, - я, чий батько убитий, / чия мати в ганьбі» і живу, твердячи «так треба зробити». «О думко моя, відтепер ти повинна кривавою бути, або гріш тобі ціна».

Дізнавшись про загибель батька, потайки, з Парижа повертається Лаерт. Його чекає і інша біда: Офелія під тягарем горя - смерті батька від руки Гамлета - зійшла з розуму. Лаерт жадає помсти. Озброєний, він вбігає в покої короля. Король називає Гамлета винуватцем усіх нещасть Лаерта. В цей час гонець приносить королю лист, в якому Гамлет повідомляє про своє повернення. Король в подиві, він розуміє, що щось сталося. Але тут же у нього зріє новий мерзенний план, в який він залучає запального, недалекого Лаерта.

Він пропонує влаштувати поєдинок між Лаертом і Гамлетом. А щоб вбивство відбулося напевно, кінець клинка Лаерта змастити смертельною отрутою. Лаерт згоден.

Королева зі скорботою повідомляє про загибель Офелії. Вона «намагалася на гілках розвісити свої вінки, підступний сук зламався, вона впала в ридаючих потік».

... Двоє могильників риють могилу. І перекидаються жартами.

З'являються Гамлет і Гораціо. Про марність всього живого міркує Гамлет. «Олександр (Македонський) помер, Олександра поховали, Олександр перетворюється на прах; прах є земля; з землі роблять глину; і чому цією глиною, в яку він обернувся, не можуть заткнути пивну бочку? »

Наближається похоронна процесія. Король, королева, Лаерт, двір. Ховають Офелію. Лаерт стрибає в могилу і просить закопати його разом з сестрою, фальшивої ноти не виносить Гамлет. Вони схоплюються з Лаертом. «Її любив я; сорок тисяч братів / всією безмежністю своєї любові зі мною не зрівнялися б », - в цих знаменитих словах Гамлета справжнє, глибоке почуття.

Король їх рознімає. Його не влаштовує непередбачуваний поєдинок. Він нагадує Лаерту: «Будь терплячий і пам'ятай про вчорашнє; / Ми рушимо справу до швидкого кінця».

Гораціо і Гамлет одні. Гамлет розповідає Гораціо, що йому вдалося прочитати лист короля. У ньому містилося прохання негайно стратити Гамлета. Провидіння зберігало принца, і, скориставшись печаткою батька, він підмінив лист, в якому написав: «Подавачів негайно умертвити». І з цим посланням Розенкранц і Гільдестерн пливуть назустріч своїй загибелі. На корабель напали розбійники, Гамлет потрапив в полон і був доставлений в Данію. Тепер він готовий до помсти.

З'являється Озрик - наближений короля - і повідомляє про те, що король побився об заклад, що Гамлет переможе Лаерта в поєдинку. Гамлет погоджується на двобій, але на серці у нього тяжкість, воно передчуває пастку.

Перед поєдинком він просить вибачення у Лаерта: «Мій вчинок, який ганьбив вашу честь, природу, почуття, / - Я це заявляю, - був божевільним».

Король приготував для вірності ще одну пастку - він поставив кубок з отруєним вином, щоб дати його Гамлету, коли той захоче пити. Лаерт ранить Гамлета, вони міняються рапірами, Гамлет ранить Лаерта. Королева випиває отруєне вино за перемогу Гамлета. Король не зміг її зупинити. Королева вмирає, але встигає сказати: «О, Гамлет мій, - питво! Я отруїлась". Лаерт признається Гамлету в зраді: «Король, король винен ...»

Гамлет отруєним клинком вражає короля, і сам помирає. Гораціо хоче допити отруєне вино, щоб піти за принцом. Але вмираючий Гамлет просить: «Дихай в суворому світі, щоб мою / Розповісти повість». Гораціо повідомляє Фортінбрасові і англійським послам про трагедію.

Фортінбрас дає розпорядження: «Нехай Гамлета піднімуть на поміст, як воїна ...»