Гофман

Золоте горня

нім. Ernst Theodor Amadeus Hoffmann. Der goldne Topf. Ein Märchen aus der neuen Zeit · 1817

Короткий зміст повісті

читається за 12 хвилин, оригінал - 2,5 год.

У свято Вознесіння, близько трьох годин пополудні, через Чорні ворота в Дрездені стрімко йшов молодий чоловік, студент на ім'я Ансельм. Випадково він перекинув величезний кошик з яблуками та пиріжками, якими торгувала потворна стара. Він віддав старій свій худий гаманець. Торговка квапливо схопила його і вибухнула жахливими прокльонами і погрозами. «Потрапиш під скло, під скло!» - кричала вона. Супроводжуваний злорадним сміхом і співчуваючими поглядами, Ансельм звернув на відокремлену дорогу вздовж Ельби. Він почав голосно скаржитися на своє нікчемну життя.

Монолог Ансельма був перерваний дивним шелестінням, яке долинало з куща бузини. Пролунали звуки, схожі на дзвін кришталевих дзвіночків. Подивившись нагору, Ансельм побачив трьох чарівних золотисто-зелених змійок, які обвили гілки. Одна з трьох змійок простягнула свою голівку до нього і з ніжністю глянула на нього дивовижними темно-блакитними очима. Ансельма охопило почуття найвищого блаженства і глибокої скорботи. Раптово пролунав грубий густий голос, змійки кинулися в Ельбу і зникли так само раптово, як і з'явилися.

Ансельм в тузі обняв стовбур бузини, лякаючи своїм виглядом і дикими промовами городян, що гуляли в парку. Почувши невтішні зауваження на свій рахунок, Ансельм отямився і кинувся бігти. Раптом його покликали. Це виявилися його друзі - реєстратор Геєрбранд і проректор Паульман з дочками. Проректор запросив Ансельма покататися з ними на човні по Ельбі і завершити вечір вечерею в його будинку. Тепер Ансельм ясно розумів, що золоті змійки були всього лише відображенням феєрверку в листі. Проте, те саме невідоме почуття, блаженство або скорбота, знову стискало його груди.

Під час прогулянки Ансельм мало не перевернув човен, вигукуючи дивні промови про золотих змійок. Всі зійшлися на думці, що молода людина явно не в собі, і виною тому його бідність і невдачливість. Геєрбранд запропонував йому за пристойні гроші найнятися писарем до архіваріуса Ліндгорста - він якраз шукав талановитого каліграфа і рисувальника для копіювання манускриптів зі своєї бібліотеки. Студент був щиро радий цій пропозиції, тому що його пристрастю було - копіювати важкі каліграфічні роботи.

Вранці наступного дня Ансельм причепурився і пішов до Ліндгорста. Тільки він хотів взятися за дверний молоток на дверях будинку архіваріуса, як раптом бронзове обличчя скривилося і перетворилося в стару, чиї яблука Ансельм розсипав біля Чорних воріт. Ансельм з жахом відсахнувся і схопився за шнурок дзвінка. У його дзвоні студенту почулися зловісні слова: «Бути тобі вже в склі, в кришталі». Шнур дзвінка спустився вниз і виявився білою прозорою велетенським змією. Вона обвила і здушила його, так що кров бризнула з жил, проникаючи в тіло змії і фарбуючи його в червоний колір. Змія підняла голову і поклала свій язик з розпеченого заліза на груди Ансельма. Від різкого болю він знепритомнів. Студент опритомнів у своєму бідному ліжку, а над ним стояв проректор Паульман.

Після цієї події Ансельм ніяк не наважувався знову підійти до будинку архіваріуса. Ніякі переконання друзів ні до чого не привели, студента визнали справді душевнохворим, і, на думку реєстратора Геєрбранда, найкращим засобом від цього була робота в архіваріуса. З метою познайомити Ансельма і Линдгорста ближче, реєстратор якось увечері влаштував їм зустріч у кав'ярні.

Того вечора архіваріус розповів дивну історію про вогняну лілії, яка народилася в первозданній долині, і про юнака Фосфора, до якого лілія запалилася любов'ю. Фосфор поцілував лілію, вона спалахнула в яскравому полум'ї, з неї вийшла нова істота і відлетіла, не піклуючись про закоханого юнака. Фосфор став оплакувати втрачену подругу. З скелі вилетів чорний дракон, зловив цю істоту, обійняв її крилами, і вона знову перетворилася в лілію, але її любов до Фосфора стала гострим болем, від якого все навколо зблякло і зів'яло. Фосфор бився з драконом і звільнив лілію, яка стала царицею долини. «Я походжу саме з тієї долини, і вогненна лілія була моєю пра-пра-пра-прабабцею, тому я сам - принц» - заявив на закінчення Ліндгорст. Ці слова архіваріуса викликали трепет в душі студента.

Кожен вечір студент приходив до того самому куща бузини, обіймав його і  гірко вигукував: «Ох! Я кохаю тебе, змійко, і загину від печалі, якщо ти не повернешся!». В один з таких вечорів до ного підійшов архіваріус Ліндгорст. Ансельм розповів йому про всі незвичайні пригоди, які з ним сталися останнім часом. Архіваріус повідомив Ансельма, що три змійки — його дочки, і він закоханий в молодшу, Серпентину. Ліндгорст запросив юнака до себе і дав йому чарівну рідину - захист від старої-відьми. Після цього архіваріус перетворився в  в шуліку і полетів.

Дочка проректора Паульмана Вероніка, випадково почувши про те, що Ансельм може стати радником, стала мріяти про роль надвірної радниці і його дружини. У самий розпал своїх мрій вона почула невідомий і страшний скрипучий голос, який сказав: «Не буде він твоїм чоловіком!».

Почувши від подруги, що в Дрездені живе стара ворожка фрау Рауерін, Вероніка зважилася звернутися до неї за порадою. «Залиш Ансельма, - сказала дівчині ворожка. - Він поганий чоловік. Він зв'язався з моїм ворогом, злим старим. Він закоханий в його дочку, зелену змійку. Він ніколи не буде надвірним радником». Незадоволена словами ворожки, Вероніка хотіла піти, але тут ворожка перетворилася в стару няньку дівчини, Лізу. Щоб затримати Вероніку, нянька сказала, що постарається зцілити Ансельма від чар чаклуна. Для цього дівчина повинна прийти до неї вночі, в майбутнє рівнодення. Надія знову прокинулася в душі Вероніки.

Тим часом Ансельм приступив до роботи у архіваріуса. Ліндгорст дав студенту якусь чорну масу замість чорнила, дивно забарвлене пір'я, незвичайно білий і гладкий папір і велів копіювати арабський манускрипт. З кожним словом зростала хоробрість Ансельма, а з нею - і вміння. Юнакові здавалося, що Серпентина допомагає йому. Архіваріус прочитав його таємні думки і сказав, що ця робота - випробування, яке приведе його до щастя.

У холодну і вітряну ніч рівнодення ворожка привела Вероніку в поле. Вона розвела вогонь під котлом і кинула в нього ті дивні тіла, які принесла з собою в кошику. Слідом за ними в котел полетів локон з голови Вероніки і її каблучка. Відьма веліла дівчині не відриваючись дивитися в кипляче вариво. Раптом з глибини котла вийшов Ансельм і простягнув Вероніці руку. Стара відкрила кран в котлі, і в підставлену форму потік розплавлений метал. В ту ж хвилину над її головою пролунав громовий голос: «Геть, скоріше!» Стара з виттям впала додолу, а Вероніка зомліла. Прийшовши в себе, вдома, на своїй кушетці, вона виявила в кишені наскрізь мокрого плаща срібне люстерко, яке було минулої ночі відлито ворожкою. З люстерка, як вночі з киплячого котла, на дівчину дивився її коханий.

Студент Ансельм вже багато днів працював у архіваріуса. Списування йшло швидко. Ансельм здавалося, що рядки, які він копіює, вже давно йому відомі. Він весь час відчував поруч із собою Серпентину, іноді його торкалося її легке дихання. Незабаром Серпентина з'явилася студенту і розповіла, що її батько насправді походить з племені Саламандр. Він полюбив зелену змійку, дочку лілії, яка росла в саду князя духів Фосфору. Саламандр взяв змійку в обійми, вона розпалася на попіл, з нього народилося крилата істота і відлетіла геть.

У розпачі Саламандр побіг по саду, спустошуючи його вогнем. Фосфор, князь країни Атлантиди, розгнівався, загасив полум'я Саламандра, прирік його на життя в образі людини, проте залишив тому чарівний дар. Тільки тоді Саламандр скине це тяжкий тягар, коли знайдуться юнаки, які почують спів трьох його дочок і полюблять їх. У придане вони отримають Золоте горня. У хвилину заручення з горщика виросте вогненна лілія, юнак зрозуміє її мову, осягне все, що відкрито безтілесним духам, і зі своєю коханою стане жити в Атлантиді. Повернеться туди і Саламандр, який отримає нарешті прощення. Стара-відьма прагне до володіння Золотим горням. Серпентина застерегла Ансельма: «Бережись старої, вона тобі ворожа, тому що твій дитячому чистий норов уже знищив багато її злих чар». На закінчення поцілунок обпалив губи Ансельма. Отямившись, студент виявив, що розповідь Серпентини відображена  на його копії таємничого манускрипту.

Хоча душа Ансельма була звернена до дорогої Серпентини, він іноді мимоволі думав про Вероніку. Незабаром Вероніка починає з’являтися йому уві сні і поступово заволодіває його думками. Одного ранку замість того, щоб йти до архіваріуса, він відправився в гості до Паульмана, де провів весь день. Там він випадково побачив чарівне люстерко, в яке став вдивлятися разом з Веронікою. В Ансельмі почалася боротьба, а потім йому стало зрозуміло, що він завжди думав тільки про Вероніку. Гарячий поцілунок зробив почуття студента ще міцнішим. Ансельм пообіцяв Вероніці одружитися з нею.

Після обіду з'явився реєстратор Геєрбранд з усім, що потрібно для приготування пуншу. З першим ковтком напою дивацтва і чудеса останніх тижнів знову повстали перед Ансельмом. Він почав уголос мріяти про Серпентину. Несподівано слідом за ним господар і Геєрбранд починають кричати і ревіти, точно біснуваті: «Хай живе Саламандр! Хай згине стара!» Вероніка марно намагалася переконати їх, що стара Ліза неодмінно здолає чародія. У божевільному жаху Ансельм втік в свою комірчину і заснув. Прокинувшись, він знову почав мріяти про своє одруження на Вероніці. Тепер ні сад архіваріуса, ні сам Ліндгорст вже не здавалися йому такими чарівними.

На наступний день студент продовжив свою роботу в архіваріуса, але тепер йому здалося, що пергамент рукопису вкритий не буквами, а заплутаними карлючками. Намагаючись скопіювати букву, Ансельм капнув на рукопис чорнилом. З плями вилетіла блакитна блискавка, в густому тумані з'явився архіваріус і жорстоко покарав студента за помилку. Ліндгорст ув’язнив Ансельма в одну з тих кришталевих банок, що стояли на столі в кабінеті архіваріуса. Поруч з ним стояло ще п'ять склянок, в яких юнак побачив трьох школярів і двох писарів, які колись теж працювали на архіваріуса. Вони стали насміхатися над Ансельмом: «Божевільний уявляє, ніби сидить в склянці, а сам стоїть на мосту і дивиться на своє відображення в річці!». Сміялися вони і над недоумкуватим старим, який обсипає їх золотом за те, що вони малюють для нього каракулі.

Раптом Ансельм почув глухе бурчання і в старому кавнику, що стоїть навпроти, впізнав відьму. Вона пообіцяла йому порятунок, якщо він одружиться на Вероніці. Ансельм гордо відмовився. Тоді стара схопила Золоте горня і спробувала втекти, але її наздогнав архіваріус. У наступну мить студент побачив смертний бій між чарівником і старою, з якого Саламандр вийшов переможцем, а відьма перетворилася в бридкого буряка. В цю мить торжества перед Ансельмом з'явилася Серпентина, сповіщаючи йому про дароване пробачення. Скло тріснуло, і він впав в обійми чарівної Серпентини.

На наступний день реєстратор Геєрбранд і проректор Паульман ніяк не могли зрозуміти, яким чином звичайний пунш довів їх до таких надмірностей. Нарешті вони вирішили, що в усьому винен клятий студент, який заразив їх своїм божевіллям. Минуло багато місяців. В день іменин Вероніки в будинок Паульмана прийшов новоспечений надвірний радник Геєрбранд і запропонував дівчині руку і серце. Вона погодилася і розповіла майбутньому чоловікові про свою любов до Ансельма і про чаклунку. Кілька тижнів потому пані надвірна радниця Геєрбранд оселилася в прекрасному будинку на Новому ринку.

Автор отримав листа від архіваріуса Линдгорста з дозволом надати публічного розголосу історії дивної долі його зятя, колишнього студента, а в даний час - поета Ансельма, і з запрошенням завершити повість про Золоте горня в тій самій залі його будинку, де трудився славетний студент Ансельм. Сам же Ансельм заручився з Серпентиною в прекрасному храмі, вдихнув аромат лілії, яка виросла з Золотого горняти, і знайшов вічне блаженство в Атлантиді.