1842

Короткий зміст роману

читається за 15 хвилин, оригінал - 12 год

Том перший

Пропонована історія, як стане ясно з подальшого, сталася незабаром після «славетного вигнання французів». У губернське місто NN приїжджає колезький радник Павло Іванович Чичиков (він не старий і не дуже молодий,  не товстий і не тонкий, зовнішності швидше приємної і дещо округлої) і поселяється в готелі. Він ставить безліч питань трактирному слузі - як щодо власника і доходів трактиру, так і тих, хто викриває в ньому грунтовність: про міських чиновників, найбільш значних поміщиків, розпитує про стан краю і чи не було  «яких хвороб в їхній губернії, повальних гарячок» та інших подібних напастей.

Відправившись з візитами, приїжджий виявляє незвичайну діяльність (відвідавши всіх, від губернатора до інспектора лікарської управи) і ввічливість, бо вміє сказати приємне кожному. Про себе він говорить якось туманно (що «випробував багато на віку своєму, зазнав на службі за правду, мав багато ворогів, хто вчинив замах навіть на життя його», а тепер шукає місця для проживання). На домашній вечірці у губернатора йому вдається здобути загальну увагу і між іншим звести знайомство з поміщиками Манілова і Собакевичем. В наступні дні він обідає у поліцмейстера (де знайомиться з поміщиком Ноздрьовим), відвідує голову палати і віце-губернатора, відкупщика і прокурора, - і відправляється в маєток Манілова (чому, проте, передує неабиякий авторський відступ, де, виправдовуючись любов'ю до докладності, автор детально атестує Петрушку, слугу приїжджого: його пристрасть до «процесу самого читання» і здатність носити з собою особливий запах, що «відгукувався дещо житловим спокоєм»

Проїхавши, проти обіцяного, не п'ятнадцять, а всі тридцять верст, Чичиков потрапляє в Манилівку, в обійми ласкавого господаря. Будинок Манілова, що стоїть на белебені в оточенні кількох розкиданих по-англійськи клумб та альтанки з написом «Храм відокремленого міркування», міг би характеризувати господаря, який був «ні те ні се", не обтяжений ніякими пристрастями, лише надто нудотний. Після зізнань Манілова, що візит Чичикова «травневий день, іменини серця», і обіду в колі господині і двох синів, Фемістоклюса і Алкіда, Чичиков розказує причину свого приїзду: він бажав би придбати селян, які померли, але ще не заявлені такими в ревізькій довідці, оформивши все законним чином, як би і на живих («закон - я німію перед законом»). Перший переляк і подив змінюються виключною приязню люб'язного господаря, і, здійснивши угоду, Чичиков відбуває до Собакевича, а Манілов віддається мріям про життя Чичикова по сусідству через річку, про зведення тому мосту, про будинок з таким бельведером, що звідти видно Москву, і про дружбу їхню, дізнавшись про яку государ нагородив  би їх званнями генералів. Кучер Чичикова Селіфан, чимало обласканий дворовими людьми Манілова, в бесідах з кіньми своїми пропускає потрібний поворот і, під шум зливи, що розпочалася, перекидає пана в бруд. У темряві вони знаходять нічліг в Настасії Петрівни Коробочки, трохи боязкої  поміщиці, у якої вранці Чичиков також приймається торгувати мертвих душ. Пояснивши, що сам тепер стане платити за них податки, проклявши безглуздість баби, обіцяє купити і пеньки і свинячого сала, але в інший вже раз, Чичиков купує у неї душі за п'ятнадцять рублів, отримує докладний список (з якого особливо вражений Петром Савельєвим Неуважай-Корито).

Виїхавши на стовпову дорогу до трактиру, Чичиков зупиняється закусити, цей захід автор висвітлює розлогим міркуванням про властивості апетиту панів середньої руки. Тут зустрічає його Ноздрьов, що повертається з ярмарку в бричці свого зятя Міжуєва, бо своїх коней і навіть ланцюжок з годинником - все програв. Малюючи принади ярмарки, питні якості драгунських офіцерів, якогось Кувшинникова, великого любителя «покористуватися щодо полунички» і, нарешті, пред'являючи цуценя, «справжнього Мордашов», Ноздрьов відвозить Чичикова (що думає поживитись і тут) до себе, забравши і зятя, який опирається. Описавши Ноздрьова, «в деякому відношенні історичною людиною» (бо скрізь, де він, не обходилося без історії), його володіння, невибагливість обіду з великою кількістю, втім, напоїв сумнівної якості, автор відправляє осоловівшого зятя до дружини (Ноздрьов наставляє його лайкою і словом «фетюк»), а Чичикова примушує звернутися до своєї справи; але ні випросити, ні купити душ йому не вдається: Ноздрьов пропонує виміняти їх, взяти на додачу до жеребця або зробити ставкою в картковій грі, нарешті свариться, і вони розлучаються на ніч. З ранку поновлюються вмовляння, і, погодившись грати в шашки, Чичиков зауважує, що Ноздрьов безсовісно шахраює. Чичикову, якого господар з челяддю збирається вже побити, вдається втекти з огляду на появу капітана-справника, який оголошує, що Ноздрьов знаходиться під судом. На дорозі коляска Чичикова зіштовхується з якимось екіпажом, і, поки набіглі роззяви розводять коней, що сплуталися, Чичиков милуючись шістнадцятирічною панянкою, заходиться міркувати на її рахунок і мріяти про сімейне життя. Відвідування Собакевича в його міцному, як він сам, маєтку супроводжується грунтовним обідом, обговоренням міських чиновників, котрі, на переконання господаря, всі шахраї (один прокурор порядна людина, «та й той, якщо сказати правду, свиня»), і завершується угодою, що  цікавить гостя. Нітрохи не злякавшись дивини предмета, Собакевич торгується, характеризує вигідні якості кожного кріпака, постачає Чичикова докладним списком і змушує його дати завдаточок.

Шлях Чичикова до сусіднього поміщика Плюшкіна, згаданого Собакевичем, переривається розмовою з мужиком, який дав Плюшкіну влучне, але не занадто друковане прізвисько, і ліричним роздумом автора про колишню свою любов до незнайомих місць і байдужості,  яка нині з’явилася. Плюшкіна, цю «діру на людстві», Чичиков спочатку приймає за ключницю або жебрака, місце якому на паперті. Найважливішою рисою його є дивовижна скнарість, і навіть стару підошву чобота несе він в купу, накидану в панських покоях. Показавши вигідність своєї пропозиції (а саме, що податі за померлих і втікачів він візьме на себе), Чичиков повністю досягає успіху в своєму заході і, відмовившись від чаю з сухарем, забезпечений листом до голови палати, відбуває в самому веселому настрої.

Поки Чичиков спить у готелі, автор з сумом розмірковує про ницості описуваних ним предметів. Між тим задоволений Чичиков, прокинувшись, складає купчі фортеці, вивчає списки придбаних селян, розмірковує над передбачуваними долями їх і нарешті вирушає в громадянську палату, щоб вже швидше укласти справу. Зустрінутий біля воріт готелю Манілов супроводжує його. Потім йде опис присутнього місця, перших поневірянь Чичикова і хабарі якійсь «глечиковій пиці», поки не вступає він в апартаменти голови, де знаходить вже до речі і Собакевича. Голова погоджується бути повіреним Плюшкіна, а заодно прискорює і інші угоди. Обговорюється придбання Чичикова, з землею або на вивід купив він селян і в які місця. З'ясувавши, що на вивід і в Херсонську губернію, обговоривши властивості проданих мужиків (тут голова згадав, що каретник Міхеєв начебто помер, але Собакевич завірив, що той живісенький і «став здоровіше ранішого», завершують шампанським, відправляються до поліцмейстера, «батька і благодійника в місті» (звички якого тут же висвітлюються), де п’ють за здоров’я нового херсонського поміщика, приходять в суцільне збудження, змушують Чичикова залишитися і  хочуть женити його.

Покупки Чичикова роблять у місті фурор, проноситься слух, що він мільйонер. Дами без розуму від нього. Кілька разів підбираючись описати дам, автор жахається, і відступає. Напередодні балу у губернатора Чичиков отримує навіть любовне послання, втім непідписане. Використавши, як зазвичай, чимало часу на туалет і залишившись задоволений результатом, Чичиков вирушає на бал, де переходить з одних обіймів у інші. Дами, серед яких він намагається відшукати відправницю листа, навіть сваряться, борючись за його увагу. Але коли до нього підходить губернаторша, він забуває все, бо її супроводжує дочка («Інститутка, щойно випущена»), шістнадцятирічна блондинка, з чиїм екіпажом він зіткнувся на дорозі. Він втрачає увагу дам, бо затіває розмову із захоплюючою блондинкою, скандально нехтуючи іншими. На довершення неприємностей з’являється Ноздрьов і гучно запитує, чи багато Чичиков наторгував мертвих. І хоча Ноздрьов очевидно п'яний і збентежене суспільство потроху відволікається, Чичикову не задається ні віст, ні наступна вечеря, і він їде засмучений.

В цю пору в місто в'їжджає тарантас з поміщицею Коробочкою, зростаюче занепокоєння якої змусило її приїхати, щоб все ж таки дізнатися, в якій ціні мертві душі. На ранок ця новина стає надбанням якоїсь приємної дами, і вона поспішає розповісти її іншій, приємній в усіх відношеннях, історія обростає дивними подробицями (Чичиков, озброєний до зубів, в глуху північ вривається до Коробочки, вимагає душ, які померли, наводить жахливого страху - «все село збіглося, діти плачуть, всі кричать»). Її приятелька робить висновок з того, що мертві душі тільки прикриття, а Чичиков хоче забрати губернаторську дочку. Обговоривши подробиці цього підприємства, безсумнівну участь в ньому Ноздрьова і якості губернаторської дочки, обидві дами посвячують в усе прокурора і відправляються бунтувати в місто.

Швидко місто вирує, до того додається новина про призначення нового генерал-губернатора, а також відомості про отримані папери: про фальшивомонетника, що з’явився в губернії, і про розбійника-втікача від законного переслідування. Намагаючись зрозуміти, хто ж такий Чичиков, згадують, що атестувався він дуже туманно і навіть говорив про замах на життя його. Заява поштмейстера, що Чичиков, на його думку, капітан Копєйкін, що розгнівався на несправедливості світу і став розбійником, відкидається, оскільки з дуже цікавої поштмейстерової розповіді виходить, що капітану бракує руки і ноги, а Чичиков цілий. Виникає припущення, чи не переодягнений  Чичиков Наполеон, і багато хто починає знаходити відому подібність, особливо в профіль. Розпитування Коробочки, Манілова і Собакевича не дають результатів, а Ноздрьов лише примножує сум'яття, оголосивши, що Чичиков точно шпигун, виготовлювач фальшивих асигнацій і має безсумнівний намір викрасти губернаторську дочку, в чому Ноздрьов взявся йому допомогти (кожна з версій супроводжувалася детальними подробицями аж до імені попа, що взявся за вінчання). Всі ці розмови надзвичайно діють на прокурора, з ним трапляється удар, і він помирає.

Сам Чичиков, сидячи в готелі з легкою застудою, здивований, що ніхто з чиновників не відвідує його. Нарешті відправившись з візитами, він бачить, що у губернатора його не приймають, а в інших місцях злякано цураються. Ноздрьов, відвідавши його в готелі, серед загального зробленого ним шуму почасти прояснює ситуацію, оголосивши, що згоден посприяти викраденню губернаторської дочки. На наступний день Чичиков спішно виїжджає, але зупинений похоронною процесією і змушений споглядати весь світ чиновництва, що проходить за труною прокурора. Бричка виїжджає з міста, і простори, що відкрилися по обидва її боки навіюють автору сумні і втішні думки про Росію, дорогу, а потім тільки сумні про обраного ним героя. Зробивши висновок, що доброчесному героєві пора і відпочинок дати, а, навпаки, припрягти негідника, автор викладає історію життя Павла Івановича, його дитинство, навчання в класах, де вже проявив він практичний розум, його відносини з товаришами і вчителем, його службу потім в казенній палаті, якоїсь комісії для побудови казенної будівлі, де вперше він дав волю деяким своїм слабкостям, його подальший перехід на інші, не настільки хлібні місця, перехід в службу по митниці, де, виявляючи чесність і непідкупність майже неприродні, він зробив великі гроші на змові з контрабандистами, прогорів, але ухилився від кримінального суду, хоч і змушений був вийти у відставку. Він став повіреним і під час клопоту про заставу селян склав у голові план, почав об'їжджати простори Русі, з тим щоб, накупивши мертвих душ і заклавши їх в казну як живих, отримати грошей, купити, можливо, село і забезпечити майбутнє потомство.

Знову нарікаючи на властивості натури героя свого і частково виправдавши його, підшукав йому ім'я «господаря, набувача», автор відволікається на спонукуваний біг коней, на схожість трійки, що летить, з  Руссю, що несеться, і дзвоном дзвіночка завершує перший том.

Том другий

Відкривається описом природи, що складає маєток Андрія Івановича Тентетнікова, якого автор називає «коптитель неба». За розповіддю про безглуздість проведення його часу слідує історія життя, окрилена надіями на самому початку, затьмарена дріб'язковістю служби і неприємностями згодом; він виходить у відставку, маючи намір удосконалити маєток, читає книги, піклується про мужика, але без досвіду, іноді просто людського, це не дає очікуваних результатів, мужик байдикує, Тентетніков опускає руки. Він обриває знайомства з сусідами, образившись зверненням генерала Бетрищева, перестає до нього їздити, хоч і не може забути його дочки Улінькі. Словом, не маючи того, хто б сказав йому бадьоре «вперед!», він зовсім закисає.

До нього і приїжджає Чичиков, вибачившись поломкою в екіпажі, допитливістю і бажанням засвідчити повагу. Здобувши приязнь господаря  своєю здатністю пристосуватися до будь-кого, Чичиков, проживши у нього небагато, відправляється до генерала, якому плете історію про сварливого дядечка і, як звичайно, випрошує мертвих. На регочому генералі поема дає збій, і ми бачимо Чичикова, який прямує до полковника Кошкарьова. Проти очікування він потрапляє до Петра Петровича Півня, якого застає зовсім голяка, захопленого охотою на осетра. У Півня, не маючи чим розжитися, бо маєток закладено, він тільки страшно об'їдається, знайомиться з нудьгуючим поміщиком Платоновим і, підбивши його на спільну подорож по Русі, відправляється до Костянтина Федоровича Костанжогло, одруженому на платонівській сестрі. Той розказав про способи господарювання, якими він в десятки разів збільшив дохід з помістя, і Чичиков дуже надихається.

Дуже швидко він відвідує полковника Кошкарьова, який поділив своє сільце на комітети, експедиції і департаменти і влаштував вчинене паперотворство в закладеному, як з'ясовується, маєтку. Повернувшись, він слухає прокляття жовчного Костанжогло фабрик і мануфактур, що розбещують мужика, дурному бажанню мужика просвіщати і сусідові Хлобуєву, який запустив маєток і тепер спускає його за безцінь. Зазнавши розчулення і навіть тягу до чесної праці, вислухавши розповідь про відкупника Муразова, бездоганним шляхом нажившому сорок мільйонів, Чичиков назавтра, в супроводі Костанжогло і Платонова, їде до Хлобуєва, спостерігає безлади і безпутність його господарства в сусідстві з гувернанткою для дітей, по моді одягненою дружиною та іншими слідами безглуздої розкоші. Позичивши грошей у Костанжогло і Платонова, він дає завдаток за маєток, передбачаючи його купити, і їде в платонівський маєток, де знайомиться з братом Василем, що по-діловому керує господарством. Потім він раптом є з’являється у їх сусіда  Леніцина, явно шахрая, здобуває його симпатію своїм умінням майстерно полоскотати дитину і отримує мертвих душ.

Після безлічі вилучень в рукописі Чичиков виявляється вже в місті на ярмарку, де купує тканину дуже милого йому брусничного кольору з іскрою. Він зіштовхується з Хлобуєвим, якому, як видно, напаскудив, чи то позбавивши, чи то майже позбавивши його спадщини шляхом якоїсь підробки. Хлобуєв, що його упустив,  виводиться Муразовим, який переконує Хлобуєва в необхідності працювати і визначає йому збирати кошти на церкву. Між тим виявляються доноси на Чичикова і з приводу підробки, і з приводу мертвих душ. Кравець приносить новий фрак. Раптом з’являється жандарм, що тягне ошатного Чичикова до генерал-губернатора, «гнівного, як сам гнів». Тут стають явні всі його злодіяння, і він, цілуючи генеральський чобіт, зачиняється в в'язницю. У темній комірці, рвучим волосся і фалди фрака, оплакуючим втрату скриньки з паперами, знаходить Чичикова Муразов, простими доброчесними словами пробуджує в ньому бажання жити чесно і відправляється пом'якшити генерал-губернатора. В той же час чиновники, охочі нашкодити мудрому своєму начальству і отримати винагороду від Чичикова, доставляють йому шкатулку, викрадають важливого свідка і пишуть безліч доносів з метою зовсім заплутати справу. В самій губернії починаються заворушення, які дуже турбують генерал-губернатора. Однак Муразов вміє намацати чутливі струни його душі і подати йому вірні поради, якими генерал-губернатор, відпустивши Чичикова, збирається вже скористатися, як «рукопис переривається».