Феномен «нової драми» у літературі кінця ХІХ ст.

У драматургії на рубежі XIX-XX століть виникає «нова драма». «Нова драма» - це новий тип конфлікту. Це зіткнення ідей, людини і ворожої дійсності, яка викривляє сутність її духу. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки і ввібрала дух наукового аналізу. Біля її витоків стояли Ібсен, Б'єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк.

«Нова драма» - прагнула до достовірного зображення дійсності, правдивого показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Рисою драми є точний колорит місця і часу дії. «Нова драма» сприяла виникненню в сценічній естетиці поняття «четвертої стіни», коли актор відділяється від глядача і стає дійовою особою п'єси, а глядач упізнає себе, переживає й мислить разом із героями.

Особливостю драми є «підводна течія» або «подвійний діалог», де особливу роль мають ремарки типу «тиша», «мовчить», «пауза», які маркують ключові моменти в діалогах і діях і формують підтекст. Іншою рисою є протиставлення діалог ремарка. З'являється «принцип аналітичної композиції», коли зав'язка це подія дня, що відбулася до початку п'єси, а зміст драми - аналіз причин. Мова нової драми наближена до розмовної. Використовуються символи, що показують, що щось не так (звук розірваної струни, шерех).

Проблематика нової драми зачіпає соціально-громадські та філософські проблеми, які зазвичай замовчуються. Акцент переноситься на посилення психологізму, внутрішній світ людини, конфлікти її свідомості і совісті. У фокусі опиняється розмова, оцінки, рефлексія, аналіз.

Характерні риси «нової драми»: • наближення до реального життя; • своєрідність конфлікту (внутрішній конфлікт стає центром дії); • широке використання підтексту в мові; • відчуття впливу різних літературних шкіл і течій (особливо натуралізму і символізму); • звернення до античності; • усвідомлення значної ролі режисера; • розробка нових жанрів (соціальна драма, психологічна драма, інтелектуальна «драма ідей»); • герой особистість, "духовний симптом" епохи; • Умовність, узагальнюючий зміст; • Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик; •Показ на сцені людей різних соціальних прошарків; •Відкритий фінал, який спонукає до роздумів, дискусій.

Натуралізм вимагав абсолютної точності, науковості та об'єктивності зображення. Під ним сформувалася соціально-критична драматургія Августа Стріндберга і Герхарта Гауптмана, з часткою авторського свавілля і суб'єктивізму.

Символізм приніс новій драмі духовність, абстрагацію від конкретно чуттєвих явищ, алегорію, метафору, іносказання і збагатив реалістичну драму Ібсена. В "новій драмі" проявився релігійно-містичний варіант символізму, в якому іносказання використовувалося для натяку на приховану дійсність - духовну або метафізичну (Август Стріндберг і Моріс Метерлінк).