Особливості хронотопу в новелах Е. По: символіка простору й часу; простір свідомості

На прикладі «Падіння дому Ашерів»

Місце дії старовинний замок, опис його повністю відповідає готичній традиції, відповідний пейзаж. Картина повторюється в віддзеркаленні в темних водах озера. Погода й сезон — осінній похмурий день, повітря — ніби «насичене духом тління», свинцево-сірі випаровування — вписуються в загальний образ.

Сюжетне розгортання готичного топосу починається в експозиції тексту: герой наближається до будівлі, що стоїть самотньо і відокремлено — як мети подорожі, з якої починається оповідання. Наступний етап розгортання простору в готичній літературі — заглиблення всередину будівлі, яке припиняється в якійсь кінцевій точці — найчастіше персонаж виявляється замкненим. Топос може змінюватися за ходом оповідання, але герой залишається незмінним бранцем, він лише переміщується з одного замкнутого простору в інший. Таким чином, автор розгортає ланцюг замкнутих просторів, розкриваючи одну з основних особливостей просторового розгортання в готичному романі — замкнутість, розгортання простору в глибину. З цього моменту починається третій етап — заглиблення в простір свідомості персонажу. В «Падінні дому Ашерів» заглиблення в простір свідомості починається одночасно з заглибленням у простір будівлі. Через сюжетне розгортання простору в готичній літературі автор своєрідно реалізує ідею відчуження людини від світу — відсутність у героя будь-яких можливостей протистояти метафізичній в’язниці, що відокремлює його від співтовариства — в’язниці його долі, його фатуму. Герой потрапляє в полон власної свідомості. Тут дуже характерним є пограничний стан між сном і явою, в якому ні реальність, ні сон не можуть розвіяти один одного і присутні у зіткненні. Отже, сюжетно зумовлена фізична замкненість персонажа ставить його віч-на-віч з його власним внутрішнім світом, штовхає його в цей внутрішній світ.

У психоаналітичній теорії будівля традиційно виступає як символ людської особистості. Замок не є лише місцем дії — символ його господаря Родеріка Ашера. Замок на перший погляд здається цілим і неушкодженим — ніби дерев’яне начиння, яке «довгі роки не тривожив жодний подув ззовні», лише ледь помітна тріщина проходить зиґзаґом по всьому фасаду. Так і розум Родеріка Ашера зберігає свою цілісність, поки його ніщо не зворухнуло, але насправді в ньому є тріщина, розщеплення — початок розпаду особистості.