Поняття «символ», особливості його потрактування у другій половині ХІХ ст. Рівні потрактування символу

Символ — це образ, словесний знак, який наділений органічністю міфу і нескінченністю багатозначності. Символічні знаки мають високу валентність. Має багатошарову структуру, розрахований на традиційну активність: верхній шар — матерія, нижній — незриме. Універсалізація символу. Символ дуже динамічний, зв’язок між означуваним і означником будується не на основі аналогії.

Символічна свідомість тяжіє до абсолютної універсалізації:

- гармонія між відчуттями та музикою;

- гармонія у всьому всесвіті;

- ідея абсолютного естетизму;

- естетизація всього.

Теорія символу, ідеї:

- платонізм в Античності, теорія ейдосів, коли від ідеї ми переходимо до предмета, референта, первинна ідея(Платон) — вторинний образ;

- середньовічна теорія символу пов’язана із релігійною свідомістю; символ — як якість, що зберігає універсалізацію смислу; як кодування міфічної, сакральної свідомості;

- романтична концепція символу, французи: Гофман, Нерваль. Символ — тотожний ідеї та образу;

- орієнталізм — буддизм та конфуціанство.

Відмінність символу від інших метафоричних значень, Косіков: символ — троп, заснований на паралельній і широкій семантичній сумісності, але метафора націлена на зображення яскравості образу, на основі логічних зв’язків. Символ не дозволяє вибудувати логіку раціонального при зсуві значень, натомість не називаємо ці зсуви, ми їх вибудовуємо в асоціативні ряди, тому метафоричне — горизонтальне, символічне — вертикальне.