Теза: Заперечення ідеалізації. Твір вибудований як послідовне спростування традиційних поетичних порівнянь. Шекспір заявляє: очі милої не схожі на сонце, корали червоніші за її вуста, а сніг біліший за її шкіру. Це логічний фундамент твору — поет відкидає "петраркізм" (стиль надмірних вихвалянь), щоб показати справжню людину.
Розвиток думки: Опис реальної жінки. Далі автор переходить до деталей, які зазвичай вважалися "непоетичними". Він каже про волосся, що нагадує "чорний дріт", та про подих, у якому немає аромату троянд. Він навіть визнає, що її голос не є музикою. Це не критика зовнішності, а навмисне підкреслення того, що кохана — істота земна, а не вигадане божество.
Антитеза: Земна хода проти небесної. Ключовий момент сонета — порівняння ходи. Поет каже, що не знає, як ходять богині, але його мила "ступає по землі". Це ствердження ренесансного гуманізму: земне життя і реальна людина мають більшу цінність, ніж будь-який небесний ідеал.
Фінальний двовірш (Куплет). У двох останніх рядках відбувається різка зміна настрою. Поет стверджує, що попри всі ці "недосконалості", його кохана — найкраща у світі. Він висміює тих поетів, які славлять своїх дам "похвалами пустими". Справжнє кохання виявляється міцнішим за будь-які літературні казки.
