Зав’язка (Експозиція). Турецька галера пливе вздовж узбережжя Іспанії поблизу міста Марбелья. Бідний Галерник, прикутий ланцюгами до лави, отримує коротку мить перепочинку, коли судно зупиняється. Вигляд рідних берегів стає поштовхом до глибоких роздумів про власну долю та втрачену волю.
Розвиток дії (Монолог). Герой звертається до морської стихії: «О святе іспанське море, / Славний береже і чистий...». Море постає як єдиний свідок, здатний передати вістку дружині. Бранець згадує десять років каторги ("без свободи і без неї") і питає у хвиль, чи вірна йому кохана. Він називає море водночас «святим» і «кривавим», підкреслюючи суперечливість світу.
Кульмінація. Філософський пік твору зосереджений у фразі: «В вічній каторзі при веслах / Не вбиває сум нікого». Це бароковий парадокс — сум (туга за домом) стає не причиною смерті, а доказом життя. Доки герой відчуває біль розлуки, він залишається людиною, а не просто знаряддям праці.
Розв’язка (Фінал). Внутрішня свобода героя зіштовхується з жорстокою реальністю. Наглядач дає лаконічний наказ: «Ужити силу!». Шість вітрил наповнюються вітром, галера прискорюється, і герой змушений повернутися до важкої праці. Хоча фізично він переможений, його духовний акт зв'язку з батьківщиною вже відбувся.
