Зав’язка. Смерть дружини в провінційному маєтку після виїзду зі столиці стає для князя Романа точкою неповернення, роблячи його байдужим до світського блиску. Він шукає розради не в розвагах, а в дії. Початок Листопадового повстання стає для нього шансом знайти вищий сенс. Таємно залишивши дім після нічного прощання зі сплячою донькою, він вирушає на війну, обравши шлях, що назавжди відокремлює його від князівських привілеїв.
Розвиток дії. Князь приєднується до повстанців під легендою двоюрідного брата Петра, сина конюшого. Після загибелі справжнього Петра в першій засідці, Роман остаточно забирає це ім'я, вступаючи до регулярного війська. Він воює нарівні з простолюдом, не виказуючи свого походження. Коли повстання зазнає поразки, його впізнають, і родина починає боротьбу за його порятунок, намагаючись представити його вчинок як наслідок божевілля від горя, що начебто знімає з нього відповідальність.
Кульмінація. Найважливіший момент твору — допит перед Військовою комісією. Коли князю дають шанс уникнути каторги, просто підписавши підготовлене адвокатами каяття про «несвідомий вчинок», він робить вибір на користь істини. Його власноруч написані слова: «Я приєднався до національного повстання з переконання» руйнують усі зусилля впливових родичів і прирікають його на десятиліття заслання, але водночас роблять його морально непереможним.
Розв’язка. Повернення після 25 років заслання та служби рядовим на Кавказі. Князь Роман постає перед нами як сивий, зовсім глухий старець, що оселився у скромному будиночку в одній із садиб своєї дочки. Його життя в тиші та самотності є доказом духовної перемоги: він втратив здоров'я та молодість, але зберіг чисту совість. Його фінальний діалог з дитиною-оповідачем підкреслює, що життя, прожите за переконанням, є найціннішим спадком, який можна передати нащадкам.
