Зав’язка. У тихий червневий день брати сидять на паркані над баддею з гнилою водою, чекаючи на «справжню рибу». Для них старий екіпаж — це золота карета, а двір — цілий всесвіт. Цю ідилію руйнує лакей Павло, який висміює їхні мрії та кличе подивитися на «небачене диво» — прибулого феномена.
Розвиток дії. На подвір'ї з’являється візок із Яном Залуським. Він демонструє натовпу неймовірні речі: ногами знімає капелюх, розчісує бороду, дістає хусточку та вдягає окуляри. Діти дивляться на це з жахом. Залуський сам пропонує написати афоризм за плату. Батько та лікар Дударєв спостерігають за цим із раціональним інтересом, тоді як діти відчувають перший серйозний внутрішній конфлікт.
Кульмінація. Залуський бере перо пальцями правої ноги і швидко пише фразу: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». Це смисловий пік твору. Ідея щастя, висловлена людиною, яка позбавлена рук і прикута до візка, звучить як виклик долі. Оповідач усвідомлює невідповідність між прекрасним ідеалом і суворою реальністю.
Розв’язка. У провулку Залуський викриває Матвія, який приховав монету лікаря, і змушує віддати її жебраку. Він додає: «Людина створена для щастя, тільки щастя не завжди створене для неї». Брати повертаються до своєї бадді, але магія зникла: вода здається брудною, а сміття — просто мотлохом. Нічні жахи та молитва матері завершують історію про першу зустріч дітей із болем світу.
