Зав’язка. У Мумі-долині панує спокій, який роз'їдає Мумі-тата відчуттям власної непотрібності. Навіть дрібні пригоди відбуваються без його участі, що змушує його повірити: родина більше не потребує його як захисника. Він приймає радикальне рішення змінити простір і перевозить усіх на віддалений скелястий острів. Ця подорож починається як пошук «героїчного життя», але одразу зіштовхує героїв із порожнечею покинутого маяка та байдужістю стихії.
Розвиток дії. Острів виявляється ворожим: маяк зачинений, земля безплідна, а єдиний сусід — відлюдькуватий Рибалка — ігнорує прибульців. Тато намагається раціоналізувати море через вимірювання, Мама рятується від депресії, малюючи квіти на камінні, а Мумі-троль відкриває, що за ними припливла Мара. Він починає таємний ритуал — щовечора виносить їй світло, спостерігаючи, як його власний страх поступово змінюється на складне почуття відповідальності за іншу самотню істоту.
Кульмінація. Потужний осінній шторм стає моментом істини для кожного члена родини. Тато усвідомлює, що море — це жива істота, яку неможливо прорахувати чи приборкати, і його гординя поступається місцем смиренню. Мумі-троль наважується на останній крок дорослішання: він виходить до Мари без лампи, даруючи їй справжнє визнання замість штучного тепла вогню. Саме під час цього хаосу з'ясовується, що мовчазний Рибалка — це колишній наглядач, який втратив себе у самотності.
Розв’язка. Внутрішня буря в душах героїв вщухає разом із морем. Тато знаходить у собі сили і знання, щоб нарешті запалити вогонь на маяку, але тепер це не жест влади, а знак того, що родина знайшла гармонію з островом. Мара, отримавши духовне тепло, перестає бути загрозою і більше не заморожує землю. Герої вирішують повернутися додому, але вже як зовсім інші істоти — вони навчилися цінувати дім не через його зручність, а через здатність залишатися разом у найнапруженіші моменти життя.
