Зав’язка. Глибока ніч. Лірична героїня перебуває на яшмовому ґанку. Яшма — благородний, але холодний камінь. Жінка стоїть настільки довго, що на сходах випадає біла роса. У китайській символіці це знак пізньої осені та символ «холоду» в людських стосунках.
Розвиток дії. Поет вводить пронизливу деталь: «панчохи вогкі стали» від роси. Це кульмінація терпіння героїні. Вона настільки занурена в очікування, що втратила зв'язок із реальністю і не помітила, як змерзла. Зрештою, вона визнає марність сподівань і повертається до палацу.
Кульмінація. Зайшовши в покої, жінка опускає кришталеву фіранку. Це спроба відгородитися від болю, але фіранка прозора. Вона не стає стіною — крізь неї видно все той самий осінній місяць. Це метафора того, що від власної туги неможливо сховатися за жодними дверима чи коштовними шторами.
Розв’язка. Фінал — статичний образ: погляд героїні крізь кришталь на небо. Лі Бо не дає розв'язки історії (чи прийде хтось, чи ні). Він фіксує мить «і-цзін» — злиття душевного суму з нічною прохолодою. Світло місяця тремтить, як і надія в серці жінки.
