Пристрасний гуманізм - Віхи життя,віхи творчості - Чарлз Дікенс 1812 – 1870

Світова література (академічний рівень, профільний рівень) 10 клас - Наливайко Д.С. - Генеза 2010

Пристрасний гуманізм - Віхи життя,віхи творчості - Чарлз Дікенс 1812 – 1870

Ч. Діккенс народився 7 лютого 1812 р. неподалік від великого портового міста Портсмута в родині дрібного чиновника Адміралтейства (так до 1964 р. називалося військово-морське відомство Великої Британії). У 1814 р. Діккенси переїхали до Лондона. Коли майбутньому письменнику виповнилося одинадцять років, його безтурботне й забезпечене життя хлопця з «середнього класу» (у свідомості англійців поділ на суспільні верстви був надзвичайно важливим) кардинально змінилося. Через нерозважливість батько Чарлза потрапив до лондонської боргової в’‎язниці Маршалсі (пізніше вона буде докладно зображена письменником у романі «Маленька Дорріт»). Опинитися в борговій тюрмі міг будь-хто, навіть через незначний борг, причому ув’‎язнення могло тривати роками, в залежності від волі кредитора. Разом з ув’‎язненим годувальником за певну платню в тюрмі могла проживати і його родина. Скориставшись такою можливістю, мати майбутнього письменника з молодшими дітьми перебралася до в’‎язниці, а Чарлза забрали зі школи і відправили працювати на фабрику з виробництва вакси.

Таке життя тривало недовго, близько півроку, але залишило глибокий і болісний слід у душі письменника. Вчасно отримана Діккенсом-старшим спадщина визволила родину з боргової ями, і Чарлз поновив навчання, однак його шкільна наука була нетривалою, тому в дорослому віці він змушений був надолужувати освіту. Основними «університетами» Діккенсового дитинства були твори Дефо, Смоллета, Філдінга, інших англійських романістів ХVІІІ ст. та «Дон Кіхот» Сервантеса.

У 1827 р. юнак залишає школу й невдовзі влаштовується працювати репортером. На цей час припадає і початок його письменницької діяльності. У 1836 р. побачила світ перша книжка Діккенса «Нариси Боза», до якої увійшли нариси й оповідання, написані впродовж 1833-1835 рр. Водночас початкуючий письменник самостійно поповнює знання в Британському музеї і бере уроки акторської майстерності, готуючись до професійної сцени. Однак випадкова хвороба зруйнувала його плани. Можливо, Англія втратила тоді великого актора, проте дістала геніального письменника. А театр так і залишився захопленням Діккенса на все життя.

Nota bene. Ч. Діккенса можна назвати улюбленцем літературної долі. Він зажив слави ще зовсім молодою людиною, не маючи й двадцяти п’‎яти років, і залишався успішним до кінця життя. Щоправда, не слід забувати про титанічну працю, результатом якої був цей винятковий успіх: за майже чотири десятиліття літературної діяльності письменника на світ з’‎явилося п’‎ятнадцять романів, низка оповідань, кілька книжок нарисів, п’‎єси. Однак цим літературна діяльність Діккенса не обмежувалася: багато уваги він приділяв редакторській справі й у різний час видавав два літературно- художніх журнали - «Домашнє читання» й «Цілий рік.

Перший період творчості Ч. Діккенса припав на середину 30-х років ХІХ ст. У цей час вийшов друком його роман «Посмертні записки Піквікського клубу», який зробив письменника по-справжньому знаменитим. «Піквікський клуб» - «комічна епопея», структурована у звичній для англійської романістики ХVІІІ ст. формі роману «великої дороги». Група «піквікістів» - четвірка звичайних англійців, які у специфічному комічному освітленні виглядають «диваками», - мандрує дорогами «старої доброї Англії», переживаючи різноманітні пригоди, часом і драматичні, однак завжди зі щасливим фіналом.

Після виходу у світ «Посмертних записок Піквікського клубу» за Діккенсом міцно закріпилася репутація письменника-гумориста, яку він більшою або меншою мірою виправдовував у творах першої половини 40-х років. Комічне в Діккенса виявляється у двох основних різновидах - комізмі характерів і комізмі ситуацій, але комізм характерів привертає до себе значно більшу увагу, особливо у ранніх творах.

За період кінця 30-х - середини 40-х років Діккенс створює низку соціальних романів «Пригоди Олівера Твіста» (1837-1839), «Життя і пригоди Ніколаса Нікклбі» (1838-1839), «Крамниця старожитностей» (1840-1841), «Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта» (1843-1844). Ці твори побудовані у формі життєпису дитини або підлітка, які проходять через складні випробування, зберігаючи при цьому моральну чистоту.

Крім того, у 40-х роках Діккенс працює в жанрі різдвяного оповідання, який він сам і створив («Різдвяна пісня», «Дзвони», «Цвіркун за пічкою», «Битва за життя», «Людина, яку переслідує привид»). Характерними рисами цього жанру є наявність драматичної події, яка щасливо закінчується напередодні Різдва; перетворення злих героїв на добрих, як правило, внаслідок втручання надприродних сил - привидів, духів тощо; атмосфера дива, піднесення, просвітлення, умиротворення, яка передається читачеві. Один з провідних мотивів різдвяних оповідань - відродження душі - став улюбленим мотивом усієї творчості Діккенса.

Nota bene. «Різдвяна філософія» - так часто визначають ідейний комплекс, що склався в «різдвяних оповіданнях», але знайти його неважко й у великих творах письменника. Як писав Діккенс в одному з листів, «різдвяна філософія» - це «погляд на життя з веселої точки зору, нещадне препарування обману, піднесений настрій... і струмінь яскравого, щиросердного, щедрого, радісного, променистого зображення всього, що стосується домашнього вогнища». Саме в Діккенса найпоетичнішого художнього втілення набув один з ключових елементів світовідчуття вікторіанського середнього класу - розуміння дому як захищеної території, де панують родинне тепло і взаєморозуміння, берегинею яких є жінка. Принципово важливою складовою «різдвяної філософії» є християнські моральні норми, почерпнуті письменником з Нового Заповіту, який він схарактеризував так: «...краща з книг, які будь-коли були або будуть відомі людству, вона викладає кращі з правил, якими може керуватися людина». Любов до ближнього, всепрощення, милосердя, чистота душі, вірність, безкорисливість - ось ті правила, що створили підґрунтя позитивної програми Діккенса.

Період творчої зрілості письменника припав на кінець 40-х - 50-ті роки. Одним з найкращих творів, написаних Ч. Діккенсом на цьому етапі творчості, є роман «Домбі і син» (1848). Феномен, що знаходиться в центрі цього роману, за ім’‎ям головного героя і його носія отримав назву «домбіцентризм».

Подробиці. Цей феномен, сформований добою розквіту англійської буржуазії, був іронічно прокоментований Діккенсом на початку твору: «Земля була створена для того, щоб Домбі і Син могли на ній торгувати, сонце і місяць, - щоб світити їм. Річки потекли й моря простерлись, щоб було де плавати їхнім кораблям. Веселка обіцяла їм гарну годину. Вітри тільки або сприяли, або перешкоджали. Зірки та планети оберталися на орбітах, щоб не зрушився світ, центром якого був торговельний дім «Домбі й Син». Загальновживані скорочення набували для містера Домбі іншого змісту і стосувалися лише їхньої фірми: А.Д. було вже не Anno domini, року Божого, а Anno... Домбі і Сина». «Домбіцентризм» Діккенс трактує не стільки як індивідуальну рису героя, скільки як родову рису англійського комерсанта вікторіанської доби, який, завдяки своїй «справі», відчуває себе ледве не центром світобудови.

Роман «Домбі і син» складається з двох сюжетних циклів, у розгортанні яких автор демонструє фальш життєвих цінностей свого героя й уражає його гординю. Помирає маленький Поль, спадкоємець і продовжувач справи містера Домбі, розбилися надії на шлюб з красунею Едіт, зазнає краху його фірма. Однак епілог твору дихає заспокоєнням і примиренням. Знайшовши притулок біля сімейного вогнища своєї дочки Флоренс, яку колись вважав за «фальшиву» монету, Домбі тішиться любов’‎ю до маленької онуки, тим самим демонструючи каяття перед Флоренс і переконуючи читача у відродженні своєї особистості.

Особливе місце серед діккенсівських творів 50-х років посідає роман «Девід Копперфілд» (1850). У цьому творі письменник ніби знову повертається до життєпису дитини, але написаний він в істотно іншій манері, зі значно глибшим проникненням у життя. «Девід Копперфілд» - роман про дитину й водночас відтворення світу, побаченого очима дитини. Однак «доросла» точка зору у творі теж присутня: «Маленький хлопчик, що подорожує цим романом, подорожує не один: його тримає за руку й веде дорослий двійник, доросліше «я», яке в кінці роману приведе його до самого себе, з ним зіллється» (Т. Сільман). Діккенс доволі часто звертався у своїх романах до автобіографічних матеріалів, але настільки відверто, як у «Девіді Копперфілді», він себе ніколи не розкривав; тож цей твір має неабияку цінність і як джерело відомостей про його автора, адже ні мемуарів, ні спогадів письменник не залишив. Проте автобіографічність не лежить у «Девіді Копперфілді» на поверхні, вона переплітається з художнім вимислом. Це літературна версія життя Діккенса, організована й перероблена відповідно до вимог мистецтва. І все ж таки, закінчуючи роман, письменник мав право сказати: «Мені здається, що я посилаю в туманний світ частку самого себе».



Обкладинка першого видання роману «Девід Копперфілд»


Романами «Повість про два міста» (1859) і «Великі сподівання» (18591860) закінчується період літературної активності Діккенса, вони ж започатковують пізній етап творчості митця. У 60-х роках Діккенс пише порівняно небагато, публікація останнього незавершеного роману «Таємниця Едвіна Друда» відбулася вже після смерті письменника, у серпні-вересні 1870 р.

Nota bene. У пізніх романах Діккенс зосереджує увагу на таємниці. Власне, вона була присутня майже в усіх романах письменника починаючи з «Олівера Твіста». Зазвичай таємниця стосувалася обставин народження й сімейних зв’‎язків того чи іншого персонажа, та вже у ранніх романах вона виконувала не лише розважальні функції, не лише інтригувала й хвилювала читача. Вікторіанська Англія відзначалася упорядкованістю соціальної структури, жорсткими нормами поведінки й моралі, які передбачали неухильне дотримання правил «благопристойності» - навіть надмірна емоційність вважалася неприпустимою. Однак за таким порядком, звісно, приховувалися й складні переплетіння доль, що поєднували вихідців з різних суспільних верств, й непоборні пристрасті. І все це оприявлювалося через розкриття таємниці.

У пізнього Діккенса розгадування таємниці стає основою сюжетобудови й органічно втілюється в детективній структурі. Звернення до детективу є загальною рисою європейської романістики середини - другої половини ХІХ ст., але в Діккенса воно має свою специфіку. Іншою визначальною рисою пізньої творчості митця є поглиблений психологізм.

Від 1853 р. Діккенс почав виступати з публічним читанням власних творів. За свідченням очевидців, ці заходи письменник перетворював на справжній театр одного актора. Нарешті реалізувавши своє акторське обдаровання, він перевтілювався в кожного героя, про якого читав. Змінювалися його голос, обличчя, вся зовнішність. Під час виступів Діккенса в залах яблуку ніде було впасти. Захоплені глядачі завжди вітали письменника оваціями й подовгу не відпускали зі сцени, а він охоче повертався й читав нові й нові уривки... Сама королева Вікторія хотіла бути на читаннях Діккенса.

Помер письменник невдовзі після чергового виступу, під час якого, відчувши себе зле, подякував публіці за багаторічну любов і попрощався з нею. Смерть митця була сприйнята англійцями як національна трагедія. Поховано Діккенса у Вестмінстерському абатстві, усипальниці видатних людей Англії.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.