Відкрита книга РОМАН «ЗЛОЧИН І КАРА» - Федір Достоєвський 1812 - 1881

Достоєвський приступив до створення роману «Злочин і кара» в той історичний період, коли після загального піднесення наприкінці 1850-х - на початку 1860-х років Росія увійшла в смугу «тяжких часів», опинившись у ситуації бездоріжжя й розчарування, що супроводжувалося занепадницькими громадськими настроями й крахом надій та ілюзій. Письменник відчував свою епоху як «перехідну», порівнюючи її з періодом поразки Великої французької революції, а дегуманізаційні процеси «залізного» XIX ст. - із занепадом античної цивілізації.

Осмислюючи й аналізуючи у своєму романі кризові явища, Достоєвський якщо не всебічно, то надзвичайно глибоко і яскраво художньо втілив контрасти та суперечності соціального й духовного життя Росії. «Злочин і кара» - перший з великих прозових творів, у якому новий світогляд письменника й нова поетика виявилися найбільш повно.

Проблемний роман Достоєвського не цурається авантюрного сюжету; він і побудований за всіма правилами кримінального роману, де є логічні пастки, несподівані зустрічі, поєдинок злочинця і слідчого. Однак цей твір не належить до детективної белетристики, а є новим у світовій літературі XIX ст. типом ідеологічного роману, в якому всі лінії розповіді ведуть до розкриття особистості злочинця і тих ідей, під впливом яких він діяв. Тут автор, за його власними словами, задумав винести на суд читача «психологічний звіт одного злочину», показати, як почуття «роз’‎єднаності з людством» мучить злочинця.

Філософський пласт твору Достоєвського містить цілий комплекс питань, які хвилювали громадську думку 1860-х років. У монологах і діалогах персонажів відчутний відгомін утопічно-соціалістичного вчення, теорії «розумного егоїзму», концепції «нової людини», ідей позитивізму, дарвінізму, теорії британського письменника й філософа Т. Карлейля про «героїв і героїчне» в історії, уявлень німецького філософа М. Штірнера про «сильну особистість» і право «Єдиного» на вседозволеність.

Nota bene. У перекладах іншими мовами оригінальної назви роману - «Преступление и наказание» - втрачаються певні нюанси її змістового навантаження, важливі для розуміння твору. Російське слово «преступление» не просто позначає дію, що порушує закон, а й тісно пов’‎язане з глибоко особистим, духовним світом людини, з такими поняттями, як «совість», «честь», «стид» нарешті. «Преступление» як «переступання» через норму, обмежувальну лінію, перешкоду. «Переступання» як порушення не лише офіційного закону, а й тієї моральної межі, яка існує в душі й свідомості людини споконвічно і регулюється не стільки карним кодексом, скільки людською природою, натурою, життям і розумінням його божественної суті.

Майже всі провідні герої творів Достоєвського, як люди неординарні, «неврівноважені» у своїх пристрастях і моральних шуканнях, «переступають» і внаслідок цього опиняються в стані або катастрофічного падіння, або небаченого піднесення.

Для роману «Злочин і кара» ситуація перебування персонажів «на порозі» прийняття життєво важливих рішень є особливо характерною. Найбільшою мірою мотив «переступання» пов’‎язаний з учинками, діями й долею головного героя - Родіона Раскольникова.