«Роман-трагедія» - Відкрита книга РОМАН «ЗЛОЧИН І КАРА» - Федір Достоєвський 1812 - 1881

«Роман-трагедія»

У центрі сюжету - історія вбивства студентом Раскольниковим старої лихварки Альони Іванівни та її сестри Лизавети, історія морального каяття злочинця. Злочин, скоєний Раскольниковим, не має нічого спільного з тими протиправними діями, які диктуються традиційними негативними стимулами - ревнощами, бажанням помститися, зажерливістю, марнославством, ненавистю. Раскольников зіткнувся не з окремою людиною- антагоністом - він протиставив себе усталеному світопорядку, який категорично не сприймав. Такий конфлікт нагадує «фатальні» зіткнення ідей і їхніх прихильників в античній трагедії. Достоєвський переніс типово трагедійний конфлікт в епічний твір, що й визначило в романі домінуючу роль напружених ідеологічних, морально-філософських суперечок і дискусій.

Nota bene. Російський письменник і філософ В’‎яч. Іванов назвав «Злочин і кару» «романом-трагедією». І не лише тому, що філософській романній оповіді притаманний високий трагедійний пафос, а й з огляду на особливості композиційної та сюжетної будови. Дія в «романі-трагедії» розгортається за законами драматичного мистецтва. Трагедійний конфлікт стягує всі сюжетні перипетії в тугий вузол. Час подій украй сконцентрований, згущений. Звідси «швидкий літопис», динамізм зображення подій, несподівані повороти «сценічної» дії, величезна кількість монологів і діалогів, переважання патетичного начала, властивого драмі, над спокійною об’‎єктивністю епосу.

Майстерність сюжетотворення в «Злочині і карі» так само, як і в інших романах Достоєвського, доведена до досконалості. У творі, «переповненому» великими, суттєво важливими й дрібними, нібито незначними подіями, численними описами, замальовками побуту, звичаїв, не можна усунути жодної деталі. Усі «подробиці» підпорядковані загальному задуму, усі вони мають на меті розкрити особистість героя. Кожна окрема сюжетна перипетія - це складне оповідання, усі сюжетні колізії в цілому групуються ніби в акти драми, вони «є залізними ланками логічного ланцюга, на якому висить, мов якесь планетне тіло, основна подія, мета всього оповідання...» (В’‎яч. Іванов).