«Зовсім тут інші причини...» - Відкрита книга РОМАН «ЗЛОЧИН І КАРА» - Федір Достоєвський 1812 - 1881

Світова література (академічний рівень, профільний рівень) 10 клас - Наливайко Д.С. - Генеза 2010

«Зовсім тут інші причини...» - Відкрита книга РОМАН «ЗЛОЧИН І КАРА» - Федір Достоєвський 1812 - 1881

«Зовсім тут інші причини...»


Мотиви злочину Раскольникова розкриваються поступово. Не випадково вони обговорюються протягом усього роману: в авторській оповіді, у розмовах Раскольникова з Сонею, зі слідчим Порфирієм Петровичем, з Разуміхіним і Замьотовим, нарешті, у сповідях героя після скоєння вбивства. Мотивації злочину постійно уточнюються, доповнюються, спростовуються; вони становлять істотний змістовий пласт проблемного ідеологічного роману, яким є «Злочин і кара».

До причин, які штовхнули Раскольникова на злочин, безумовно, належать нестерпна нужда, напівголодне існування в комірчині, схожій на шафу або домовину, неспроможність заплатити за навчання в університеті, постійне приниження. Саме на них, як на основні, вказав представник «реальної» критики Д. Писарев у статті «Боротьба за життя», пояснивши вчинок Раскольникова виключно «боротьбою за існування» і залишивши поза аналізом ідеологічні обставини, пов’‎язані з моральною стороною особистості героя.


Д. Шмаринов. Ілюстрація до роману «Злочин і кара»


Однак звернімо увагу на те, що на запитання Соні: «Ти був голодний! Ти... щоб матері допомогти? Так?» - Раскольников відповідає невпевнено і майже заперечно: «Ні, Соню, ні... не був я такий голодний... я дійсно хотів допомогти матері, але... і це не зовсім вірно... не муч мене, Соню!» Він пояснює Соні, що мав інший вихід, міг заробляти якоюсь поденною працею («Уроки траплялися; по полтиннику пропонували. Працює ж Разуміхін!»), але «озлився». «Озлилася», збунтувалася душа, що була «уражена» не лише особистими стражданнями, а й горем навколишнього світу.

Визначеність характеру соціальними умовами існування не вичерпує, за Достоєвським, усієї складності проблеми особистості. Характер необхідно пояснити також і психологічно. За своєю природою Раскольников добрий, чуйний, великодушний. Він прагне допомогти кожному, кого спіткали злидні й горе, останні гроші віддає сім’‎ї Мармеладова. Відомо, що герой допомагав хворому на сухоти товаришеві, доглядав його батька; доля дітей, яких він зустрічав на своєму життєвому шляху, не залишила його байдужим. Разом з тим Раскольников є людиною надзвичайно вразливою. Він самовпевнений, усвідомлює власну значущість, часто страждає від ураженої гордості. Звертаючись до характеру, емоційного світу, вдачі людини, Достоєвський полемізує з популярною тезою революційно- демократичної етики - «середовище заїло». Письменник вважав, що в тенденції звинувачувати й засуджувати «середовище», обставини, а не саму людину є недооцінка особистості, приниження її вільного начала. У «Злочині і карі» ця думка загострена. Раскольников протистоїть «страшному світу» не лише як його «продукт», його жертва, а як рівновелика цьому світові активна особистість, хоча й неврівноважена, але благородна за своїми душевними пориваннями, психологічно складна, «багатовимірна».

Nota bene. У моральному аспекті герой «Злочину і кари» принципово відрізняється від своїх літературних попередників: Германна з пушкінської повісті «Пікова дама», бальзаківського Растіньяка, Жульєна Сореля з роману Стендаля «Червоне і чорне», які також перебували в стані «внутрішнього бунту» проти суспільства, але дбали при цьому про егоїстичні інтереси кар’‎єри та збагачення. Раскольникова спонукає ідея жалю до зневажених і скривджених. «Не бувати цьому світу!» - проголошує герой, замірившись покінчити з несправедливим світопорядком раз і назавжди, але єдино можливий шлях знаходить в анархо-індивідуалі- стичному бунті, який, на його думку, неминуче передбачає «переступання» через «кров». Похмура «самотня мрійливість», своєрідне «підпілля» Раскольникова («Я тоді, мов павук, у своєму кутку сховався... Я краще любив лежати і думати...») породжує теорію кровопролиття «по совісті», яка у філософському романі Достоєвського виступає як основний мотив злочину.

Письменник розширив можливості реалізму, представивши як чинник формування характеру не лише «середовище», обставини життя, біологічну спадковість, а й «ідею», яка панує над людиною, стає рушійною силою її вчинків. Така всепоглинаюча ідея (Достоєвський називає її «ідеєю-пристрастю», «ідеєю-почуттям») керує людиною і суспільством у переломні моменти їхнього існування. Вона вибиває особистість із колії, виявляє її крайнощі й суперечності.

Раскольников діє як охоплена «ідеєю-пристрастю» людина, що опинилася в полоні «теорії», «принципу». Свою теорію Раскольников виклав у статті, що була надрукована в газеті за півроку до скоєння ним злочину. Розмірковуючи про історичний розвиток суспільства, колишній студент- юрист приходить до переконання, що історичний прогрес ґрунтується на насильстві, стражданнях, жертвах і неможливий без цього. На його думку, людство поділяється на два нерівних «розряди»: на людей «звичайних» і «незвичайних». Перші повинні бути слухняними і не мають ні права, ні здатності змінити пануючий у світі несправедливий порядок речей, бо є лише «матеріалом», «створіннями тремтячими». Другий «розряд» - «сильні світу цього», особистості, які взяли на себе право порушувати «старий закон»; вони, подібно до Лікурга, Солона, Магомета, Ньютона, Наполеона, «дали собі дозвіл» переступити. Багато з них «не спинялися і перед кров’‎ю, якщо тільки кров (іноді зовсім невинна і доблесно пролита за старий закон) могла їм допомогти». Ці люди - не творці, а руйнівники. «Вони вимагають руйнування сучасного в ім’‎я кращого».

Подробиці. «Наполеонівський міф» стає частиною теорії Раскольникова, а ім’‎я Наполеона - символом «сильної особистості», символом влади. «Воля і влада, а головне влада! Над усіма цими тремтячими створіннями і над усім мурашником!.. От мета!» - зізнається Раскольников у розмові з Сонею. Однак наполеонівська ідея виступає в ланцюгу умовиводів героя лише як засіб, як перша сходинка. Влада потрібна йому, щоб очистити світ від скверни, врятувати сиріт Мармеладових, Соню, Катерину Іванівну, матір, сестру й тисячі їм подібних. Він хоче стати месією, провісником нового світу, врятувати людство. Так парадоксально поєднуються у свідомості героя ідеї «наполеонізму» і «месіанізму». Зважуючись на злочин, Раскольников має на меті не лише перевірити «теорію», а й провести над собою психологічний «експеримент», з’‎ясувати, до якого «розряду» людей належить він сам: «Чи зможу я переступити, чи не зможу? .. Створіння я тремтяче чи право маю?»






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.