Світова література (академічний рівень, профільний рівень) 10 клас - Наливайко Д.С. - Генеза 2010

«Двійники» Раскольникова - Відкрита книга РОМАН «ЗЛОЧИН І КАРА» - Федір Достоєвський 1812 - 1881

«Двійники» Раскольникова


Дискредитація анархо-індивідуалістичної теорії Раскольникова здійснюється також через зіставлення персонажів, через «перехресний» аналіз уявлень, носіями яких є герої-ідеологи. Помітивши цю особливість філософського роману Достоєвського, дослідники ще на початку XX ст. заговорили про те, що у творах письменника особливу роль відіграють «образи-пародії», «образи-копії», «образи-двійники». Прийом «двійництва», який застосовувався Достоєвським ще в ранніх творах для розкриття суперечливої психологічної природи людини, у «Злочині і карі» ускладнився й набув особливо важливої художньої функції. «Двійниками» Раскольникова, персонажами, які пародіюють теорію головного героя, доводять її основні положення до абсурду, оголюючи її сутність, виступають насамперед Лужин і Свидригайлов. При цьому, відповідно до жанрових принципів поліфонічного роману, образи названих персонажів залишаються самодостатніми, не втрачають художньої переконливості та яскравості, не перетворюються на абстракцію.



Д. Шмаринов. Ілюстрація до роману «Злочин і кара»


Петро Петрович Лужин - тип російського буржуа західної формації, ділок і нагромаджувач, який у нестримному прагненні до багатства не гребує нічим. У романі він представлений як претендент на руку й серце сестри Раскольникова, «безприданниці» Дуні, яку в майбутньому сподівається тримати в страху й покорі за «учинену честь». «Він цілком благонадійний і забезпечений, служить на двох посадах і вже має свій капітал», хоче відкрити в Петербурзі адвокатську контору. Петро Петрович солідний чоловік, але поведінкою й манерами намагається підкреслювати свою близькість до молодого покоління, навіть в одязі віддає перевагу «юнацьким тонам». Лужин має привабливу зовнішність, але в його «досить гарному обличчі» є щось неприємне й відразливе. Така й «теорія» цього персонажа (він любить «говорити» і «дуже любить, щоб його слухали») - зовнішньо, «стилістично» подібна до популярних в 1860-х роках учень про «всесвітнє благо», «спільну справу», однак відвертає нормальну людину своїм цинізмом і голою обачністю.

Подробиці. Розмовляючи з Лужиним, Раскольников і Разуміхін зрозуміли, що він з диявольською виверткістю перекручує принцип «всесвітнього блага», пропонуючи свою «казуїстику»: «Якщо мені, наприклад, говорили: «возлюби" і я возлюбляв, то що з того виходило?.. виходило те, що я рвав каптан навпіл, ділився з ближнім, і обидва ми залишалися наполовину голі... Наука ж говорить: полюби, перш за всіх, одного себе, бо все на світі на особистому інтересі ґрунтується. Полюбиш одного себе, то й справи свої упораєш як слід, і каптан твій залишиться цілим... Чим більше в суспільстві влаштованих приватних справ і, так би мовити, цілих каптанів, тим більше влаштовується в ньому й спільна справа».

Раскольников відчуває егоїстичну основу такої теорії, його обурює і ображає цей апофеоз «любові до себе». Відтак найтонший психологічний нюанс - нервове, збуджене сприйняття індивідуалістичної суті теорії Лужина - виказує Раскольникова як автора дуже близької ідеї - ідеї торжества зарозумілості, самоствердження будь-якими засобами, нехтування інтересами інших, іноді навіть близьких людей.

Можна також говорити про «паралельність» образів Раскольникова і Свидригайлова. Характер Свидригайлова в романі детально розроблений, за вчинками й висловлюваннями цього персонажа відкривається ціла життєва філософія, певна «точка зору» на світ. «Свидригайловщина» розкрита і як складне психологічне явище, типове для часів кризи й занепаду.

Заможного поміщика Свидригайлова оточують численні чутки, з яких одна гірша за іншу. Громадська думка звинувачує його в смерті дружини, яку він нібито отруїв, у мордуванні й доведенні до самогубства служника, у скривдженні дівчинки. Як небезпечну людину Свидригайлова сприймає і Дуня. Сам герой характеризує себе як особистість, позбавлену принципів, що діє в силу свого «хотіння». На відміну від Лужина, він не вуалює свої вчинки виправдувальними теоріями: «Я нічиїм поглядом майже не цікавлюсь... а тому чому ж і не побувати пошляком... Я людина розпусна і бездіяльна». Свидригайлов давно «переступив» через моральну норму, поринувши в розпусту, дійшовши до межі падіння. І разом з тим саме Свидригайлов упродовж усього роману здійснює багато добрих справ, за зауваженням одного з дослідників, більше, ніж усі інші персонажі разом узяті. Він забезпечив майбутнє своїм дітям, потім сиротам Мармеладовим; хоче влаштувати долю Соні, витягти її «з виру»; пропонує Раскольникову кошти для втечі до Америки; обіцяє виплатити борги Катерини Іванівни. І в стосунках з Дунею світлий бік натури Свидригайлова, врешті-решт, бере гору. У самій здатності героя поєднувати непоєднуване, робити водночас і добрі, і погані вчинки виявляється відсутність у душі таких «широких» натур, як він, чіткої розмежувальної лінії між добром і злом.

Подробиці. Певною мірою життєва позиція Свидригайлова пояснюється в романі трагічною роздвоєністю особистості героя. З одного боку, він усвідомлює і, так само як Раскольников, хворобливо переживає недосконалість світу, не раз говорить про неприйняття світопорядку, який ґрунтується на несправедливості й фальші. З іншого боку, його бунтарство не має позитивного заряду. Та й добро Свидригайлова насправді гірке, добро, як він сам зізнається, «з нудьги». Воно не потребує від матеріально незалежного «хазяїна» життя ні страждань, ні навіть найменших обмежень. Філософський скептицизм Свидригайлова, його розчарування в теперішності, невіра в майбутнє, знижене фантастично-гротескне уявлення про вічність як про маленьку закопчену сільську лазню з павуками в кутках - усе це споріднене з крайнім песимізмом «людини з підпілля». Свидри- гайлов говорить Раскольникову: «Ми з вами одного поля ягода», тим самим вказуючи на близькість їхніх натур і світорозуміння. —

У цьому випадку спільність двох життєвих філософій можна вбачати в зміщенні моральних критеріїв, втраті чітких життєвих орієнтирів, у відсутності справедливої ідеї в індивідуалістичному, приреченому на поразку анархічному бунті, на який зважуються і Раскольников, і Свидригайлов.